«Contra spem spero!» (з лат. Без надії сподіваюсь!) ‒ Творче кредо поетеси, у якому звучить заклик до переборення труднощів на шляхах життя і боротьби.
Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!»
У вірші «Contra spem spero!» багатогранно виявились особливості художнього світогляду Лесі Українки, її життєва концепція як митця, наділеного тонкою душею, і водночас особистості героїчного складу. Готова на страшну сізіфову працю, лірична героїня переконується в можливості перемоги мужнього духу над кволим тілом, вона сповнена оптимізму («І, несучи вагу ту страшную, // Буду пісню веселу співать»). Динаміку настрою героїні та розвитку ліричного сюжету завершує образ «зірки провідної» — «ясної владарки темних ночей», яка символізує силу, здатну подолати пітьму й вселити віру, радість, надію.
Так народжується головний філософський мотив поезії — героїчний бунт проти логіки життєвих обставин: не піддаватись розпачу, сльозам, не потурати тужливим настроям, викликаним хворобою, а виявляти рішучість, наполегливість, волю й силу духу. Виховання волі, духовної стійкості та готовності до боротьби (і конкретно — проти недуги, і в ширшому розумінні) надає поезії узагальненого змісту, де обставини особистого життя набувають громадянського звучання.