“За сонцем хмаронька пливе” — вірш Шевченка, написаний у 1-й пол. 1849 на о. Косарал. Чорновий автограф — в альб. 1846 — 50 (зберігається в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР). Поет переписав цей твір до «Малої книжки» (за № 2 до захалявної книжечки 1849), а остаточний текст вніс 1858 до «Більшої книжки». Вірш — один з небагатьох зразків пейзажної лірики Шевченка, в якій відбилися його безпосередні враження від краєвидів Аральського моря (див. також «І небо невмите, і заспані хвилі»). Музику до твору писали М. Кропивницький, М. В. Лисенко, П. Сениця, Я. Ярославенко.
Прекрасна пейзажна картина розгортається перед нами у вірші Т. Шевченка “За сонцем хмаронька пливе…” Побудований цей твір на казкових, легендарних мотивах, за якими сонце йде спати за море, а вкривають його, як мати дитину, хмарки. Але життя складне. Є в ньому зло, неприємності. Про це нагадує туман, що “неначе ворог”. Сонце — уособлення тепла, світла й радості, туман же, навпаки, темряви, небезпеки. Та людина має завжди вірити, що сонце зійде, прожене пітьму, обігріє, як мати дитину.