Головний герой, Вінстон Сміт, живе в Лондоні, працює в Міністерстві Правди і є членом Зовнішньої Партії. Він не поділяє партійних ідеологій, і в глибині душі вельми сумнівається в партії, навколишній дійсності й узагалі в усьому тому, в чому тільки можна сумніватися. Щоб «випустити пару» і не зробити нерозважливого вчинку, він купує щоденник, в якому намагається викладати всі свої сумніви. Водночас на людях Вінстон намагається виглядати прихильником партійних ідей. Однак він побоюється, що дівчина Джулія, яка працює в тому ж міністерстві, шпигує за ним і хоче викрити його. Також він вважає, що високопосадовий співробітник їхнього міністерства, член Внутрішньої партії О’Браєн, так само не поділяє думки партії і є підпільним революціонером.
Одного разу опинившись у районі пролів (пролетаріїв), де члену партії з’являтися небажано, він заходить у крамницю лахмітника Чарринґтона. Той показує йому кімнату, і Вінстон мріє пожити там хоча б тиждень. На зворотному шляху йому зустрічається Джулія. Сміт з жахом розуміє, що вона стежила за ним. Його охоплює страх і через нього Вінстон іще більше хоче вбити дівчину. Однак він перемагає страх і не наважується наздогнати Джулію. Незабаром Джулія в міністерстві передає йому записку, в якій зізнається йому в коханні. У них зав’язується роман, вони кілька разів на місяць влаштовують побачення, але Вінстона не залишає думка, що вони вже небіжчики (вільні романтичні відносини між чоловіком і жінкою, які є членами партії, заборонені партією). Вони винаймають кімнатку у Чарринґтона, яка стає місцем їх постійних зустрічей. Вінстон і Джулія наважуються на божевільний вчинок — похід до О’Браєна. Вони просять його прийняти їх до підпільного Братства, хоча самі лише припускають, що він у ньому перебуває. О’Браєн їх приймає і дає книгу, написану ворогом держави Ґолдштайном.
Через деякий час їх заарештовують у кімнатці у містера Чарринґтона, бо цей милий старий виявився співробітником Поліції думок. У Міністерстві Любові Вінстона довго катують. Головним катом, на подив Сміта, виявляється О’Браєн. Спочатку Вінстон намагається боротися і не зрікатися себе. Однак від постійних фізичних і психічних страждань Сміт поступово відрікається від себе, від своїх поглядів, сподіваючись зректися їх розумом, але не душею. Він відрікається від усього, крім своєї любові до Джулії. Однак і цю любов ламає О’Браєн. Вінстон зрікається, зраджує її, думаючи, що він зрадив її на словах, розумом, від страху. Однак у фіналі, коли він уже «вилікуваний» від революційних настроїв і на волі сидить у кафе «Під каштаном», попиваючи джин, Вінстон розуміє, що в ту мить, коли він зрікся її розумом, він відрікся від неї повністю. Він зрадив свою любов. У цей час по радіо передають повідомлення про перемогу військ Океанії над армією Євразії, після чого Вінстон розуміє, що тепер він цілком вилікувався. Тепер він справді любить партію, справді любить Старшого Брата