Читати книгу "Федько-халамидник"

Категорія: Оповідання Позначка: Українська Література

Оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник» вперше опубліковано в «Літературно-науковому віснику». Улюбленець кількох поколінь юних читачів — і то не лише українських, оскільки оповідання перекладалося й на інші мови, — Федько впевнено зайняв місце поруч з Томом Сойєром, Гаврошем, П’ятнадцятирічним капітаном. Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 року, коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винни-ченкові тоді було тридцять два роки і мешкав він далеко від України — у Франції. Як літературний персонаж Федько-халамидник має французьку «прописку».

Оповідання «Федько-халамидник» із багатьох поглядів є твором автобіографічним. Збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері, в яких є деталі, які знаходимо і в оповіданні. Наприклад, згадки про те, як Володимир тримав сусідських дітей «трохи в терорі» (порівняйте із забавами Федька, який вдає із себе Солов’я-Розбійника). Федьків батько — працівник друкарні — у родині Винниченків друкарем був старший брат Володимира… Та й довкілля, змальоване письменником, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Проте найголовніше, мабуть, те, що своєму героєві В. Винниченко віддав чимало власних рис…

За одне з видань оповідання на початку 20-х років авторський гонорар було направлено на користь дитячих притулків.

Опис

Федько був розбишакуватим хлопцем. Він міг вибити з рогатки шибку, зруйнувати піщаний будинок, відбирати у когось повітряного змія, побитися з однолітками, тощо. Через неабияку силу битися з Федьком було марно, лише батько, дізнавшись про синові витівки, нерідко шмагав його паском. Разом з тим Федько не любив брехати й не видавав товаришів, за що його поважали однолітки і дорослі. За те, що чесно зізнавався у скоєному, батько дарував йому копійку.

Толя — син господаря, в якого винаймали житло батьки Федька. На противагу Федьку, він був тендітний і слабкодухий хлопчик, який хотів бути сміливим, сильним, авторитетним, як Федько. Батьки Федька забороняли йому спілкуватися з Толею. Але Федько щоразу підбурював Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Навесні, під час криголаму на річці, Федько похвалився перед іншими хлопцями, що допомагав врятувати дошки з мосту, який знесла крига. Повагавшись, Толя пішов з рештою хлопців, Спіркою (Спиридоном) та Стьопкою (Степаном) подивитись як пливе крига, прогулявши уроки в школі. Федько побився об заклад з Толею на ножик з кістяною ручкою, що зуміє перебратися по крижинах на інший берег. А сам у разі невдачі пообіцяв віддати Толі живого чижика.

Незважаючи на смертельну загрозу, Федько перебрався по крижинах з одного берега на інший, а потім повернувся назад. Побачивши, який безстрашний Федько, як захоплюються його сміливістю люди, що стояли на березі, Толя непомітно від усіх стрибнув на крижину. Але те, що з берега здавалось йому легким завданням, насправді виявилось нездоланною перешкодою. Він злякався, розплакався, почав благати допомоги. На допомогу йому прийшов Федько, йому вдалося виштовхнути Толю на берег, а сам він впав у холодну воду, звідки Федька витягнули Стьопка, Спірка та інші хлопці.

Дізнавшись про небезпечні забавки, батько Толі сильно розгнівався. Федько, пожалівши Толю, взяв усю провину на себе. Ввечері батько Федька, незважаючи на сильний жар і кашель у хлопця, відшмагав його за скоєне. Провівши три дні в гарячці, Федько помер. На його похорон прийшли всі друзі, хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна — йому було цікаво, як ховатимуть халамидника — і грався з чижиком, якого забрав у матері Федька, бо вважав, що він його виграв.

Читати онлайн