Кавказ

Провідна тема твору — пристрасне заперечення війни царату на Кавказі — дала Шевченкові змогу створити гостру сатиру на політичні, соціальні й ідеологічні підвалини царської Росії: самодержавство, кріпосництво і православ’я. Поет ущент розвінчує колонізаторську сутність російського імперіалізму з його лицемірною офіційною демагогією, бездушно жорстоким військом, слухняною забюрократизованою церквою. Водночас у поемі розгортається тема прагнень народу до свого звільнення. Віра в безсмертя й непереможність народу найповніше виявилася в символічному образі нескореного Прометея, в рядках «не вмирає воля», «встане правда! встане воля!», «борітеся — поборете». Поет розвиває основну тему, послідовно змінюючи кілька мотивів, що виникають один з одного на основі асоціацій. Твір починається мотивом залитого кров’ю Кавказу. В гранично узагальнених образах Шевченко стверджує непереможність народу, який захищає свою волю. (образ Прометея). Наступні композиційно завершені частини твору — богоборчий і «безадресний» монолог (одне з найгостріших у світовій поезії осуджень мілітаризму). Центральна частина «Кавказу» — монолог, звернений до горців, — дає розгорнуту сатиричну характеристику соціально-політичної системи Російської імперії. Сатиричні удари в поемі спрямовані проти деспотизму («У нас же й світа, як на те, — // Одна Сибір неісходима, // А тюрм! А люду! ..», національного гноблення («На всіх язиках все мовчить»), кріпосництва («Продаєм // Або карти програєм // Людей..»), одержавленої церкви, поставленої на службу царату. Цей мотив розгорнено далі в зверненні до Христа. Шевченко розвінчує також політичну риторику (типу «просвіщення», благоденствія», «з нами Бог») правлячих кіл. У рядках «На всіх язиках все мовчить, // Бо благоденствує!» сатирично осміяно офіційне визначення становища народу. Поема закінчується зверненням до Якова де Бальмена, що пов’язує присвяту з головною суспільною темою твору й вносить в інвективу глибоко особисту ліричну ноту.