«Людина і зброя» — роман на військову тематику українського письменника Олеся Гончара. Вперше надрукований у часописі «Вітчизна» у 1960 році. За цей роман, у 1962 році, письменник отримав Шевченківську премію.
Олесь Гончар працював над романом протягом 1957-59 років. Вперше він був надрукований у часописі «Вітчизна» у 1960 році, згодом окремим виданням. Критики називають роман своєрідною передісторією трилогії «Прапороносці». Роман розповідає про студбатівців — членів добровільного студентського батальйону. Герої, студенти Харківського університету, на початку Німецько-Радянської війни полишають навчання і записуються добровольцями до армії, щоб захистити «спадщину людського духу», «життя в усій його цілості». В романі реалістично зображуються перші місяці війни. Важливу роль у романі відіграють вставні «Листи з ночей оточенських», написані від імені одного з героїв, Богдана Колосовського.
Із звістки про початок війни починається роман Олеся Гончара. Страшна, приголомшлива новина штовхає студентів у благородному патріотичному пориві записатися добровольцями на фронт, позбутися належних їм відстрочок, але в душі юнаки впевнені у швидкій та неодмінній перемозі.
Осмислення письменником народної трагедії сягає планетарних вимірів, що підкреслюється вже назвою твору. Протиставляючи такі поняття, як людина і зброя, війна і мир, Олесь Гончар і в численних авторських відступах, і в роздумах героїв (вони ж бо історики) міркує про те, чому виникає у людини потяг до самознищення, чому людство не враховує найжорстокіших уроків історії? Протиприродність війни, на думку автора, в тому, що на її кривавих дорогах гине юнь, інтелектуальний цвіт нації, майбутнє народу, калічаться долі сотень і тисяч людей.