Читати книгу "Між двох сил"

Опис

Події відбуваються в Києві в часи окупації більшовиками на чолі з Муравйовим.  Софія – відома артистка, провівши чотири роки в російській столиці, повертається додому, в Україну. Чотири роки прожила у Петрограді. Пов’язавши свою долю з більшовизмом, залишилася по суті українкою. На чужині вона сумувала за домівкою, за рідним краєм, мовою.

Приїхала Софія на рідну землю із таємним дорученням з Петрограда — привезла 50 тисяч більшовикам на їхню кампанію. Поспілкувавшись з батьками й братами, Софія побачила, що не всі рідні поділяють її переконання — її батько і двоє братів — вільні козаки. Вона каже: «Я буржуйка, ніяких партій не розумію», «Та невже большевики тут такі вороги національного відродження?».

Лише з однією людиною вона чесна – з Панасом, чоловіком сестри; бо колись вони любили один одного. Софія засуджує його за самоусунення від боротьби, а також вважає опір батька і братів революції злочинством проти себе. Під час бойових дій вона зізнається Панасу: «Як же можна бути проти, та ще як! Проти того, що хочуть большевики… як ви, ви не розумієте, що це ж величезна подія всіх віків, усього світу? Що це переворот усіх цінностей, що це зоря нового життя? Цілком нового, на інших підвалинах, справедливих, розумних, прекрасних… Як це може бути,.. що батько, Марко, що тисячі наших робітників, рабів нещасних, що вони не розуміють і б’ються з тими, хто несе їм визволення?»

Під час наступу більшовиків Микиту Івановича й Марка затримують. Софія їде до лідерів більшовиків визволяти їх. Але на її прохання отримує відповідь: «В социальной войне нет ни отца, ни матери, ни братьев. Братья — все социально угнетенные, враги — все угнетатели».

Лише пожертвувавши собою, вона добилася звільнення батька з-під арешту: «…я отдаю себя в ваше распоряжение именно для идеи, в интересах ее».

Брата Марка вбито.

Софія йде працювати у більшовицьку приймальню громадян разом з братом Тихоном. Але наступають вільні козаки й нищать більшовиків. Софія з Тихоном – у пастці. Тихон тікає через вікно, а вона з револьвером залишається. До її кабінету вриваються вільні українці, попереду Микита Іванович, Панас, Арсен. Сліпченко: «Хлопці… бачите цю… фігуру? (Показує на Софію). Дивіться пильно, дивіться всі. Це дочка моя, зрадниця, большевичка… Що робить з нею? Кажіть. Кажіть ви, вірні сини нації. Судіть її, прокляту».

І далі звертається до Софії: «Ти зрадниця. Ти продала свою націю. Ти вбила свого брата. Ти руйнувала з кацапньою наш край. Ти разом з нашими віковими національними ворогами запроваджувала свою націю знов у неволю… Але ти тут, зараз же напишеш, що проклинаєш цих ворогів нашого народу і каєшся за те, що вони тебе спокусили… Тоді ми всі будем молить, щоб тебе помилували».

Софія не може вибрати – комунізм чи сім’я. Дівчина змушена вибирати не між добром і злом, а між злом і злом – обирати з двох порушень моралі одне. Тому вона обирає третій шлях — самогубство.

Адже жити з тягарем вбивці рідного брата і відчувати провину за тисячі смертей не кожному під силу, а особливо чуттєвій мистецькій натурі. Самогубство Софії – наслідок усвідомлення героїнею неможливості розв’язати поставлені питання.