Іван Петрович Котляревський (1769-1838) – засновник нової української літератури, ім’я якого пов’язують, насамперед, з його поемою “Енеїда” (1798), першою друкованою українською книгою, виданою народною мовою. Окрім того, він написав іще дві п’єси – “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник”, – визначивши тим самим основні напрями подальшого розвитку української драматургії та й усієї вітчизняної літератури. Характеризуючи їх як малоросійські опери, автор створив п’єси зі вставними пісенними номерами, в яких зобразив український народ, яким він є. Саме правдивим відтворенням життя і побуту народу, прагнень і настроїв героїв, чудовим знанням краю, широким використанням фольклору, гумористичним і сатиричним забарвленням сцен ці твори, написані у 1819 році, й сьогодні мають великий успіх серед глядачів.
Батьки Наталки взяли до себе в приймаки (всиновили) Петра. Наталка з Петром закохалися і батько вигнав Петра з дому. Петро змушений був іти в наймити. Батько Наталки помирає і бідна вдова Терпилиха продає маєток, забирає доньку й купує невеличку хатину в селі. Приходить час, коли Возний Тетерваковський сватається до Наталки. Вона цього не бажає, оскільки закохана в Петра. Мати разом із сільським Виборним Макогоненком умовляють Наталку, щоб та прийняла пропозицію Тетерваковського, бо тоді родина переживала скрутні часи. Коли старости завітали до Наталки, вона зі сльозами на очах пов’язала їм рушники. У той час Петро, вже вільний, опинився в цьому селі. Він випадково знайомиться з Миколою (той був сиротою та родичем Терпилів). Микола розповідає все Петрові. Тож коли Возний і Виборний виходять із хатини (вже перев’язані рушниками) Микола повідомляє Наталці про те, що повернувся її коханий. Біля хатини Возний зустрічається з Петром, з хатини вибігає Наталка, говорить, що кохає Петра. Тетерваковський, вражений тим, що Петро дуже кохає Наталку, і заради неї готовий на все, прощає і благословляє їх.