Перед тим, як стати письменником, Володимир Кривенко пройшов нелегкий, проте яскравий життєвий шлях, мандруючи по різних країнах у якості інженера-налагоджувальника. Нескінченні відрядження відривали його від дому, від сім’ї, проте його колеги стали для чоловіка другою родиною – такого дружнього колективу Володимир не зустрічав більше ніколи. Спогади про перші робочі відрядження, що забезпечили його неабияким життєвим досвідом, вилилися у збірку мемуарів під назвою «Одіссея практиканта».
«Кому потрібні ці спогади?» – спитають деякі. Мемуари – це своєрідна сповідь перед собою та людьми, аналіз свого життєвого шляху та помилок. Для когось вони стають дороговказом, комусь дають цінні поради, а іншим просто допомагають відвести душу у згадках про теплі роки минулого.
Шістдесяті роки XX століття – це був романтичний час, коли можна було відверто мріяти і чекати на якісь дива. Студенту-практиканту, який вперше потрапив у відрядження до незнайомого міста Миколаїв, здавалося, що в нього найцікавіша робота в світі. Юнак ще не знав, що Миколаїв – це лише відправний пункт, і доля занесе його не лише до найглухіших куточків Радянського Союзу, а й далеко за межі країни – до Польщі, Єгипту, Монголії.