Жити — се знати, се правдоньку чути,
Се сонцю всміхатись, боротись зі злом,
Се серцеві й думам не дати заснути,
Се здирству й неволі не бити чолом.
Мертві й бездушні, що з благом не в згоді,
Ви злі і нікчемні, ви всі хробаки,
Ви смерті і темряві тільки в пригоді,
Ви гасите світло, життя і думки.
Жити — се з моря глибинного пити,
Гірке коштувати, пить щастя до дна,
То серцем до сонця палкого стреміти,
Кайдани скидати, не відати сна.
Так писала Христя Алчевська у поезії «Пісня життя», яка визначила мистецьке кредо невтомної української трудівниці на ниві народної освіти й літератури.
Вона достойно і славетно проспівала пісню свого життя, і хоч прожила усього піввіку, але залишила нам у спадок своє небайдуже і красиве Слово.