Бардамю бачив Велику війну та злочинну безпомічність своїх командирів в окопах. Саме там він втратив віру в людей. Велика війна є водночас відправною точкою його «подорожі» без повернення. Фактично, весь роман є викриттям жахів війни, сповненим глибокого песимізму щодо соціальних стосунків та людства. Потім Бардамю описує своє перебування в Африці, де знову ж таки жахається ницості та цинічності колоніального режиму. З Африки Бардамю тікає до фордистської Америки. Америка стала для нього єдиним місцем, де він зустрів людину (Молі), яку любив до кінця своєї життєвої подорожі. Проте і робота на фабриках Детройта виявилася для гловного героя щоденним зіткненням з людськими стражданнями. Після США Бардамю повертається до Франції, щоб закінчити своє навчання на медичному факультеті й стати лікарем бідних. Після навчання Бардамю відкриває лікарську практику в одному з передмість Парижа. Він знову стикається з різноманітними проявами людської біди, горя й страждання, що загалом перегукується з його досвідом Першої світової війни та життя в колоніальній Африці. Врешті сам автор роману робить висновок, що «життя — це агонія, якій немає кінця».
Подорож на край ночі
