Безіменний оповідач починає свою розповідь, лежачи пораненим у вантажівці, яка везе його через місто, яке оповідач не може назвати; оповідач не в змозі навіть сказати, скільки часу було витрачено на дорогу. Вантажівка зупиняється перед тимчасовим воєнним шпиталем, облаштованим у школі, і солдат описує, як його несуть на ношах коридорами й сходами. Все оточення здається йому до болю знайомим, але він списує це на лихоманку. Він втішає себе тим, що всі школи використовують подібне розташування кімнат і коридорів і те ж саме мистецьке оформлення, що пояснило б, чому він впізнає кожні двері й кожну картину на стіні.
У мистецькім класі, де його покинули, оповідач запитує одного зі своїх сусідів, де він перебуває, і дізнається, що його привезли у Бендорф, його рідне місто, та все ще не може визнати, що перебуває у своїй колишній гімназії, гімназії імені Фрідріха Великого, в якій провчився впродовж восьми років. Окрім питання про місцеперебування, оповідач турбується про те, наскільки серйозно він поранений. Практично зразу він дізнається відповіді на обидва питання.