«Сон» — ліро-епічна поема, що є одночасно політичним памфлетом. Шевченко назвав свій твір «комедією» (у тому розумінні, в якому назвав свій твір Данте), змалювавши митарства своєї змученої національною трагедією душі. Авторський підзаголовок указує і на жанрові властивості твору, і на характер відображення дійсності. Сюжетно-композиційний кістяк поеми — фантастичний політ оповідача уві сні над просторами Росії в пошуках «раю» в імперії Миколи І.
Щоб художньо виразити в поемі багатогранну проблематику, Шевченко вдався до своєрідної «фрескової» побудови твору, до форми «сну», відомої у світовій літературі як такої, що дає максимальну можливість розгортання фантастичних ситуацій, тим більше гротескного характеру. Поет вільно оперує сюжетом, своєю думкою ширяє у «часі і просторі». Після вступу, який має характер філософських роздумів, подано три картини: авторові сниться, що він летить над закріпаченою Україною, звідти переноситься в Сибір, на каторгу, а потім — у Петербург, у царський палац. Завдяки такій композиції поеми Шевченко створив широку соціальну панораму всієї Російської імперії.
Своєрідністю архітектоніки поеми є також те, що поет-оповідач (при створенні цього образу автор використав прийом очуднення) у бурлескній масці простака виступає одночасно і дійовою особою, він висловлює свої роздуми й почуття. Особливістю поеми є також наявність численних ліричних відступів, які виступають не лише засобом переходу від однієї картини до іншої, а й тривкою основою всієї ідейно-художньої концепції твору.