Твір пронизаний роздумами автора про своє тяжке становище в неволі . Шевченко порівнює своє життя до та під час його перебування в казематі . Поет звинувачує себе за те що його зареаштували (“Дурний свій розум проклинаю Що дався дурням одурить, В калюжі волю утопить.”). В кінці твору митець сумує від думки що вже ніколи не зможе потрапити на рідну землю (“Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить, Людей і Господа любить.”)
В неволі тяжко, хоча й волі…
