Феофан Прокопович, повернувшись 1704 року з Італії до Києва, отримав звання професора піїтики Києво-Могилянської академії. Свою п’єсу він написав у рамках навчального курсу поезії; його студенти брали участь у першій постановці 3 липня 1705. П’єса за змістом була пов’язана з проповіддю Феофана у день Володимира Рівноапостольного і мала дидактичне і публіцистичне значення.
В основу сюжету було покладено боротьбу князя Володимира з язичницькими жерцями, ворогами Христової віри. Боротьба ця двояка: крім зовнішніх ворогів, князя долають пристрасті та приманки язичницького життя. П’єса поєднувала ознаки високого та низького жанру, оскільки була одночасно політичною апологією Володимира — реформатора, та сатиричним осміянням поборників неосвіченої старовини.