Захід


Емма Андієвська





Захід


Емма Андієвська




Збігають дні, й нічого вже не треба.

Струхлявіли бажання, мов колоди.

Сокирами — все ближче — з бганок літа —

Мисливці люті — й на всі кутні — дрібно.



Ще око вирізняє куби, ромби,

Що укладаються драбинками мелодій.

Душа — потойбік неладу і ладу.

Та плівка — тоншає — й водночас, ніби грубне.



Єдине слово — й за стіну — потроху.

Й немає ані радости, ні страху,

Лиш перебої серця невеличкі



Від шерехів, що — зламані гіллячки,

Маленьких втіх пригаслий привілей

У колі, куди всесвіт проваливсь.