Гадюка і Ягня


Леонід Глібов




Під дубом у гаю жила Гадюка,

Непросипуща злюка:

Усе було сичить-сичить.

Щоб кого-небудь укусить.



Мале Ягнятко там гуляло;

Скік-верть, сюди-туди —

Та якось під той дуб і доскакало,

Не сподіваючись біди...



Гадюка кинулась та й укусила, —

От так, як бач,

Безвинного занапастила.

Ягнятко в плач,



А потім на травицю впало:

— Ох, за що ж, за що? — простогнало..

А бісова Гадюка знов сичить:

— Щоб тут гулять не сміло!



Ти, може, затоптать мене хотіло,

Вас треба вчить! —

Ягнятко більше не озвалось...

На світі нажилось, награлось...

Затихло... спить...



Колись і між людьми чимало

Таких ягнят попропадало.

Тепер гадюкам час сказать:

Минулися вже тії роки,

Що розпирали боки,-

Дай, Боже, правді не вмирать!

1864-1872