До Основ'яненка


Тарас Шевченко




Б'ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

"Де то наші діти ділись,

Де вони гуляють?"

Чайка скиглить літаючи,

Мов за дітьми плаче;

Сонце гріє, вітер віє

На степу козачім.

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

"Де наші панують?

Де панують, бенкетують?

Де ви забарились?

Вернітеся! дивітеся —

Жита похилились,

Де паслися ваші коні,

Де тирса шуміла,

Де кров ляха, татарина

Морем червоніла.

Вернітеся!" — "Не вернуться!

Заграло, сказало

Синє море. — Не вернуться,

Навіки пропали!"

Правда, море, правда, синє!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить...

Тілько ворог, щ.о сміється...

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, —

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як господа слово.

Чи так, батьку отамане?

Чи правду співаю?

Ех, якби-то!.. Та що й казать?

Кебети не маю.

А до того — Московщина,

Кругом чужі люде.

"Не потурай", — може, скажеш,

Та що з того буде?

Насміються на псалом той,

Що виллю сльозами;

Насміються... Тяжко, батьку,

Жити з ворогами!

Поборовся б і я, може,

Якби малось сили;

Заспівав би, — був голосок,

Та позички з'їли.

Отаке-то лихо тяжке,

Батьку ти мій, друже!

Блуджу в снігах та сам собі:

"Ой не шуми, луже!"

Не втну більше. А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш;

Тебе люде поважають,

Добрий голос маєш;

Співай же їм, мій голубе,

Про Січ, про могили,

Коли яку насипали,

Кого положили.

Про старину, про те диво,

Що було, минуло —

Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Утни, батьку, орле сизий!

Нехай я заплачу,

Нехай свою Україну

Я ще раз побачу,

Нехай ще раз послухаю,

Як те море грає,

Як дівчина під вербою

Гриця заспіває.

Нехай ще раз усміхнеться

Серце на чужині,

Поки ляже в чужу землю,

В чужій домовині.



[1839, С.-Петербург]