За мною Київ тягнеться у снах


Василь Стус




За мною Київ тягнеться у снах.

Зелена глиця і темнава червінь

достиглих черешень. Не зрадьте, нерви:

попереду — твій край, твій крах, твій прах.

Прослалася дорога — вся в снігах,

і простори — горбаті і безкраї —

подвигнуть розпач. О коханий краю,

ти наче посаг мій — у головах.

І сива мати височіє в снах.

Рука її, кістлява, наче гілка

у намерзі. Лунає десь гагілка,

і в сонці стежка. Й тупіт у степах.