Були дощі


Сергій Жадан





Були дощі


Сергій Жадан




Були дощі.

Потім їх не стало.

Відходили важко, немов помирать.

Зі старого під'їзду крізь розбиті двері

вийшов рожевий деґенерат.

Біла льоля.

На грудях дзвіночок.

А що треба ще для гарного хлопця?

Вдень лазив смітниками а ввечері виходив

кланятись рожевій маковині сонця.

Вночі блукав

глухими степами,

вперто бився в місячнім промінні,

ротом мух на льоту відловлював,

щодня вдосконалюючись у власному вмінні.

На ранок повертався

в порожнє місто —

як завжди, веселий, як завжди, в дусі,

ніс яскраву квітку будяка

своїй коханій рожевій бабусі.

Ось і гаразд,

ось і ідилія —

бабуся й онук, і хвилини пройдені,

і в тиху кімнату крізь жовті гардини

сипало сонце свої рожеві промені.



1993