Кінець української силабо-тоніки Сергій Жадан в цьому будинку вони колись і жили бачиш ось там на рамах ще рештки червоної фарби лущаться з тих часів хтось вигадав їх поселити в одному домі щоб чути було дихання в передпокоях дихання вітру структуру страху коли ти дивишся на подвір'я де військові кладуть асфальт і саджають сосни їх виводили серед ночі зганяючи сни з їхніх плечей наче щурів з підвіконня сірі сорочки на них просякали потом і в тілах їхніх стояла жовта сеча мов контрабанда тим хто виводив подобався запах нічного життя їхня сіра білизна що набрякала від збудження їхні жінки що розмазували по обличчю сліди переляку і макіяж на розі стояв кіоск і там нагрівавсь лимонад липкі фіолетові краплі сиропу зтягували шкіру налипали на пальцях і в куточках уст обтяжені бджоли торкались хвостами одягу і повік і тінь від будинку підповзала до ніг мовби велика вода скоріше б додому зачиняючи щільно двері на чорний замок на ланцюжок на засув слухати як нишпорить вітер в дверних механізмах і під вилицями слухати як калатає сонце у незашторених вікнах їх виводили швидко заганяючи з вулиці в нутрощі чорних автомобілів так що деякий час вони ще дихали тим киснем киснем будинку тамуючи його в шлунку намагаючись не випускати з себе ні краплі свободи ні краплі істерики тоді коли ти захочеш розподілити слова на ті що хоч раз вживав і ті яких не торкався ти мусиш відчути цю тишу яка розрива нічну серцевину — вимучена кругова – кожного разу скільки б сюди не вертався тому що колись давно шматки гарячих лексем холонули тут в ротах забиваючись страхом і той чоловік із обважнілим лицем з чорним записником і простим олівцем лишав по собі тільки тишу що падала мертвим птахом просто існує такий різновид споруд в яких ця остання межа особливо похмура де надто неглибоко пекло і русла підземних руд де час виступає ніби вугілля крізь ґрунт де починається смерть і кінчається література * * * навіть якби ти покинула ті місця в яких народилась і де лишалась чекати де формувались риси твого лиця і починались географічні карти навіть якби ти вживала чужі слова торкалась чужих плечей і чужих простирадел і навіть звідтіль куди мало хто заплива не поверталась хоч хто би тобі не радив навіть якби ти тікала від власних слідів від власних снігів на подвір'ї і сонця в ринвах якби уникала присмерків і холодів приспавши чужих кошенят на своїх колінах ти би примчала всупереч всім листам назад де високі дими і гарячі стіни напевне знаючи що навіть там ти його не зустрінеш * * * вирощено і нищівно над каменями і кущами повітря заповнене щільно душами і дощами підпис місце печатки виводиш наче харизму блаженні першопочатки східного сепаратизму коли літає померши радіо над домами і березень як уперше обступає димами я бачив твої падолисти ту ніч що тебе огорне там де високі під'їзди мов застуджені горла з полісу з небокраю тягнеться довга вервипя і ця панорама я знаю вона ще тобі озветься луною в порожній шахті листям у водостоці в жованому ландшафті у пташиному оці