Переваги окупаційного режиму


Сергій Жадан




1



В один із днів повернеться весна.

З південних регіонів батьківщини

потягнуться птахи, і голосна

свистулька вітчизняної пташини

озвучить ферми і фабричні стіни,

і грубий крій солдацького сукна,

і ще багато всякого гівна.



2



Але печаль лягає на поля.

Нужда голімі розправляє крила,

докіль поет тривожно промовля:

я є народ, якого правди сила;

цю жінку я люблю, вона просила.



3



Сумна країна у години скрут.

Блукає міщанин поміж споруд,

з усталеним природнім артистизмом

говорить і його словесний труд

повніє нездоровим еротизмом

і побутовим антисемітизмом.



4



Сколовши босі ноги об стерню,

старенький Перебендя коло тину

ячить собі, що, скурвившись на пню,

лукаві діти в цю лиху годину

забули встид, просрали Україну,

забили на духовність і борню,

і взагалі творять якусь фіґню.



5



Бідує місто. Кинувши фрезу,

робітники на заводському ґанку

лаштують косяки, бузять бузу,

розводять спирт, заводять варшав'янку

і, втерши соплі та скупу сльозу,

майовку перетворюють на п'янку.



6



Село мине спокуту цю тяжку.

Село — це корінь нації, це води,

що рушать берег. Молодь на лужку,

довірившись сільському ватажку,

заводить, навернувшись до природи,

народні сороміцькі хороводи.



7



Тому життя ніколи не втрача

своїх прозорих гомінких проекцій.

Стрімкий юнак, легке дитя ерекцій,

хапа за руку втомлене дівча,

і вже вони — аж дня не вистача —

займаються конспектуванням лекцій,

зневаживши вимоги контрацепцій.



8



І лиш зоря над містом пролягла,

юнак змахне краплини із чола

і молодечо усмішкою блисне.

Бо попри те, дала чи не дала,

у щастя людського два рівних є крила:

троянди й виноград — красиве і корисне.



1998