Бiлл Гейтс Маша Сердюк Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей Юний Бiлл Гейтс мрiяв, щоб на столi кожноi людини був комп’ютер, а нинi його мрiя значно шляхетнiша – подолати найнебезпечнiшi хвороби людства. Бiографiя наймолодшого мiльярдера в iсторii людства мае стати прикладом для кожного з нас. Бiлл народився у небiднiй родинi, природа нагородила його метким розумом, вiн був i залишаеться доволi вiдкритою людиною. Звiсно, багато хто може сказати, що Бiлл Гейтс – везунчик по життю. Та на прикладi багатьох видатних людей, про яких виходили книжки у данiй серii, ми бачимо, що для успiху мало грошей, таланту чи краси. Бiлл Гейтс мае шляхетнi мрii, i впродовж усього свого життя вiн наполегливо до них прямуе. І в цiй книжцi йтиметься саме про те, як досягти успiху, маючи не тiльки розум i грошi, а й обирати правильний напрямок дiяльностi. Для дiтей молодшого та середнього шкiльного вiку. Маша Сердюк Бiлл Гейтс Дорогi читачi! Перед вами книжка iз серii мотивувальних бiографiй найуспiшнiших людей. Їi можуть читати як дiти, так i дорослi. Це незвичайна серiя. Їi написано в захопливiй i доступнiй формi. Головнi героi книжок – видатнi особистостi, якi досягли надзвичайних результатiв завдяки наполегливiй працi та невичерпнiй вiрi у власнi сили. Наприкiнцi кожного роздiлу – запитання, якi допоможуть дитинi зрозумiти й запам’ятати найважливiше. Книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» навчать дитину досягати цiлей, не боятися труднощiв, нiколи не здаватися та завжди вiрити в успiх! Герой цiеi книжки мрiяв, щоб на столi кожноi людини був комп’ютер. Нинi Бiлл Гейтс прагне подолати найнебезпечнiшi хвороби людства. Бiографiя наймолодшого мiльярдера в iсторii людства мае стати прикладом для кожного з нас. Бiлл Гейтс мае шляхетнi мрii, i впродовж усього свого життя вiн наполегливо до них прямуе. Пам’ятайте: батькiвське читання – один iз найбiльш емоцiйних та пам’ятних моментiв для дiтей. Коли ви читаете дитинi – вона вiдчувае вашi турботу й любов. Любiть своiх дiтей! Говорiть iм про це! Вони дуже цього потребують… Серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» Мудрiсть багатьох поколiнь доводить, що найголовнiше завдання батькiв – допомогти дитинi пiднятися на ii власну гору, реалiзувати ii власне життеве завдання. Книжкова серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» допоможе дитинi пiдкорити будь-якi вершини. Видано чимало бiографiй про життя видатних людей. Але нашi iсторii особливi тим, що вони написанi «мовою дитини» та вiдповiдають потребам сучасного поколiння. Кожен iз батькiв мрiе виростити свою дитину щасливою й успiшною. Освiта посiдае в цьому процесi чи не найважливiше мiсце. Проте варто пам’ятати, що дитинi дуже важливо отримувати позитивнi емоцii в процесi навчання. Саме тодi вона по-справжньому захопиться знаннями i зможе запам’ятати необхiдне. Зазвичай дiтям не надто подобаеться вчитися, щось зубрити. Вони люблять поринати у свiт пригод iз новими героями, спiвпереживати iм, учитися разом iз ними й долати перешкоди. То запросiть ваших дiтей у таку пригоду! Книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» – це найкращий спосiб познайомитися з наукою, iсторiею, досягненнями людства та свiтовими вiдкриттями. На прикладi видатних особистостей та вiдомих учених книжки дають зрозумiти, що визначний успiх не приходить сам собою, вiн пiдвладний лише тим, хто багато та плiдно працюе. Не варто кожну невдачу розцiнювати як провал, адже будь-яка невдала спроба – це ще один крок, який наближае до мрii. У дорослому вiцi ми приймаемо обставини такими, якими вони е. Частiше змiнюемо ставлення до ситуацii. Та не всi здатнi змiнити себе або саму ситуацiю. Унiкальнi книжки-бiографii допоможуть дитинi зростати впевненим лiдером iз власною думкою й поглядами на свiт. А батькiв надихнуть на новi iдеi, досягнення та втiлення цiлей. І головне – допоможуть бути для своеi дитини найкращим батьком чи матiр’ю. Наприкiнцi кожного роздiлу е вправи-запитання. Вони допоможуть запам’ятати все головне й цiкаве. А також наштовхнуть на роздуми, як стати першим у своiй справi, так як це зробили Коко Шанель, Стiв Джобс, Альберт Ейнштейн, Блез Паскаль, Нiкола Тесла, Маргарет Тетчер, Одрi Хепберн, Чарлi Чаплiн, Леонардо да Вiнчi, Марiя Кюрi, Вiльям Шекспiр. Крiм того, книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» надихають проводити вiльний час разом iз усiею родиною. Адже спiльне читання дае змогу щиро говорити з дитиною про важливе, змiцнюе стосунки з нею й додае любовi до книжок. Читайте та надихайтеся! РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Нетиповий книжковий хробак У дитинствi я поставив перед собою справдi багато цiлей. Гадаю, багатьох iз них я досяг тому, що мав змогу багато читати.     Бiлл Гейтс Якби Бiлл Гейтс народився пiзнiше, його би неодмiнно записали до «мажорiв». Тато хлопчика, якого теж звали Бiллом, був поважним адвокатом. Мама Мерi працювала в банку. Невдовзi пiсля народження сина вона стала першою жiнкою, яка ввiйшла до складу ради директорiв First Interstate Bank мiста Вашингтон. Дiдусь був вiцепрезидентом Нацiонального банку, а прадiдусь – мером мiста. Не родина, а справжнiй джек-пот. Проте маленький хлопчик, який з’явився в цiй родинi наприкiнцi жовтня 1955 року, вирiшив не користатися з сiмейних успiхiв i всього у своему життi досяг самотужки. Того року в американському мiстi Сiетл була напрочуд красива осiнь. Тепла, сонячна, строката. Дерева в мiстi ряснiли жовтогарячими й червоними барвами. Хлопчик, який народився 28 жовтня в одному з пологових будинкiв Сiетла, був до пари цiй осенi: рудий, наче лисеня. Над iм’ям свого нащадка тато Бiлл думав недовго, назвавши сина Вiльям Генрi Гейтс Третiй – на честь себе та свого тата. – Навiщо вигадувати велосипед? – казав Вiльям-старший дружинi Мерi, коли забирав ii з пологового будинку. – Всi Вiльями в нашiй родинi були поважними людьми. Я впевнений, що з Гейтса Третього також виросте солiдна людина. Повiр, це iм’я запрограмоване на успiх! Сам того не пiдозрюючи, тато Бiлл навiщував синовi велике майбутне. Оскiльки Бiлл був уже третiм Вiльямом у родинi, рiднi дали йому прiзвисько Трей – так у гральних картах називають трiйку. Вiн був напрочуд розумним, спраглим до знань й обожнював читати. Бiлл захоплювався iсторiями про Тарзана iз книжок письменника Едгара Берроуза. Романи про хлопця, якого виховало плем’я мавп у джунглях Африки, пiдкорили серце малого Трея. Вiн iз задоволенням перечитував описи дикоi природи, плекаючи надiю одного дня побувати на далекому континентi. Для американського хлопчика, який вирiс у бетонних джунглях великого мiста Сiетл, Африка з ii вiчнозеленими тропiками уявлялася iншою планетою. Побувати там здавалося чимось неймовiрним – це як полетiти в космос. Окрiм пригод про людину-мавпу, Гейтс «ковтав» бiографii видатних особистостей та науково-популярнi твори, де цiкаво розповiдалося про науку й винаходи. А коли йому виповнилося десять чи одинадцять рокiв, Бiлл поставив собi за мету прочитати геть усю «Всесвiтню енциклопедiю», яка на той час налiчувала аж двадцять томiв. Проте, на вiдмiну вiд тих дiтей, якi присвячували весь вiльний час книжкам i мало спiлкувалися з однолiтками, Бiлл Гейтс був нетиповим «книжковим хробаком». Трей зовсiм не був вiдлюдькуватим диваком, з головою зануреним у вигаданий свiт. Вiн мав легку вдачу, добре почуття гумору й легко мiг знайти спiльну мову з будь-якою людиною. А ще Бiлл був дуже жвавим i рухливим. Гiперактивнiсть була головною рисою його вдачi. Трей часом полюбляв стрибати, як справжнiсiнька мавпа. Вiн раптово пiдскакував, щоб доторкнутися до гiлки, одвiрка або чого завгодно, що впало йому в око й розташовувалося вище голови. Або Бiлл мiг залiзти в якийсь ящик, вистрибнути з нього й потiм вимiряти довжину стрибка. Якщо вiн стрибав далi, нiж попереднього разу, малий Бiлл здiймав руки до неба й видавав якiсь дивнi незрозумiлi звуки. – А-у-а-у-я-у-е! – Знову начитався свого Тарзана, – зiтхала мама Мерi, проходячи повз кiмнату, в якiй ii син скакав, наче скажений звiр. – Просто в нього забагато енергii, – стенав плечима тато Бiлл. – Принаймнi вiн у нас розумний i може не лише скакати по хатi, а й розмiрковувати про все на свiтi. І це була щира правда. Вечорами родина Гейтсiв збиралася в затишнiй вiтальнi й теревенила про все на свiтi – починаючи вiд полiтичних новин i закiнчуючи культурою, спортом i просто плiтками або повсякденними дрiбницями. Цi сiмейнi посиденьки змалку привчили Бiлла всiм цiкавитися й не боятися висловлювати свою думку. У школi Бiлл часто грав роль клоуна, вiн просто обожнював смiшити людей. Коли Гейтс бачив, що друзi починають реготати з його жартiв, усерединi немов розтiкалося м’яке тепло: так, наче вiн пив гаряче какао, сидячи в картатому пледi перед затопленим камiном. Утiм Гейтс, попри легку вдачу, усе одно набув слави неабиякого зануди. Вiн був надто розумний як на своi лiта й постiйно це демонстрував. Виправляв однокласникiв, а iнколи навiть i вчителiв. Коли в четвертому класi на уроках з природознавства учням задали написати реферат на п’ять сторiнок, Гейтс здав тридцять. Того ж року, вiдповiдаючи на запитання вчителя, ким вiн хоче стати в майбутньому, Гейтс без вагань вiдповiв: «Я буду вченим! Великим i вiдомим!» ЗАПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ 1. Чому Бiлла назвали так само, як тата й дiда? 2. Як малого Гейтса кликали вдома? 3. Куди Бiлл мрiяв поiхати в дитинствi? Як гадаеш, чому вiн мав саме таку мрiю? 4. Чому Бiлла Гейтса вважали занудою в школi? РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Перший договiр Будьте ввiчливi iз зубрiями й ботанами. Не виключено, що одного дня ви працюватимете на одного з них.     Бiлл Гейтс Удома малий Бiлл також любив диктувати власнi правила. Мама Мерi, яка вважала себе сильною, вольовою жiнкою, зрештою дiйшла висновку: до дев’ятирiчного сина iй дуже далеко. Вона нiяк не могла змусити Трея прибирати у своiй кiмнатi, а коли кликала його на вечерю, вiн часто не озивався. – Можу я дiзнатися, чим ти там такий зайнятий? – запитала вона якось Бiлла, коли втомилася його звати й постукала в зачиненi дверi його кiмнати. – Я мiркую, – вiдчинивши дверi, Бiлл серйозно подивився на неi крiзь скельця своiх величезних окулярiв. – Мiркуеш? – одна брова жiнки пiдозрiло попливла вгору. – Так мiркуеш, що геть нiчого не чуеш i не бачиш довкруг? – Так, мамо, я мiркую! Ти коли-небудь намагалася мiркувати? Це насправдi дуже важка робота! Мерi не дуже сподобався цей дiалог, i вона вирiшила вiдвести Трея до психолога. Однак це аж нiяк не допомогло приборкати характер Бiлла. За рiк психолог – поважний сивий дядечко в завжди iдеально випрасуваних сорочках i брюках зi стрiлками – сказав Мерi, що змагатися з Бiллом марна справа. – Вам доведеться змиритися, – вирiк вiн одного дня, коли Мерi забирала Бiлла пiсля психологiчного сеансу. – Не намагайтеся воювати з ним i змушувати його робити те, що йому не до вподоби. Ви все одно програете. – Вона змирилася й визнала, що боротися iз сином немае жодного сенсу, – розповiдав потiм у якомусь iнтерв’ю тато Бiлл. Попри свою непокору, Бiлл дуже любив сiм’ю: мама Мерi, тато Бiлл, сестри Крiстi та Лiббi разом iз Треем жили в дружбi й злагодi. Вони часто iз задоволенням жваво теревенили пiд час вечерi, збирали пазли, грали в карти та настiльнi iгри. У вихiднi Гейтси всi разом виiжджали на Гуд-Канал – фiорд, розташований неподалiк вiд Сiетла. Фiорди – це довгi вузькi морськi затоки з високими стрiмкими берегами. Природа навколо фiордiв просто фантастична: дика, автентична й неймовiрно красива. Бiлл обожнював поiздки на Гуд-Канал. І не тiльки тому, що серед цiеi незайманоi природи йому краще мiркувалося… А ще й тому, що там вiн iз сестрами та купою iнших дiтей влаштовував… Олiмпiйськi iгри. Справжнi Олiмпiйськi iгри, якi навiть починалися по-справжньому: з офiцiйною церемонiею вiдкриття та виносом факела. У програмi «iгор» була купа рiзних розваг: метання яець, стрибки зi смiттевого бака, бiг парами, коли нога одного бiгуна пов’язана з ногою iншого, та iншi «серйознi дисциплiни». Усi змагання були справжнiми, i кожен учасник хотiв стати переможцем у цих перегонах. Саме тодi малий Гейтс уклав свiй перший офiцiйний договiр. Бiлловi було одинадцять рокiв, i вiн написав договiр, згiдно з яким за п’ять баксiв отримував право необмежено користуватися бейсбольною рукавичкою. Один iз пунктiв цього «договору» звучав так: «Трей отримуе рукавичку тодi, коли захоче». Восени 1967 року Гейтсу виповнилося дванадцять рокiв, але вiн досi скидався на дев’ятирiвного. Невисокий на зрiст, худорлявоi статури, з великими, на пiв обличчя, окулярами та скрипучим голосом, у завжди застiбнутiй на всi-всi гудзики сорочцi, iншим пiдлiткам вiн здавався «класичним» ботаном-занудою. Саме настав час обирати середню школу, i батьки переживали, що Трей зi своею зовнiшнiстю та неабияким iнтелектом у звичайнiй школi навряд чи знайде добрих друзiв. – Вiн же такий нахабний i впертий! Нiколи не поступиться, буде щось доводити до посинiння, – мама Мерi однiею рукою схвильовано стискала долоню чоловiка, а iншою жмакала серветку, якою витирала губи пiд час вечерi. – Вiн схиблений на енциклопедiях i математицi, а це зовсiм не те, що цiкавить пересiчних шестикласникiв! – Згоден, малюк Трей – справжня мiшень для всiляких забiяк невеликого розуму, – погодився з дружиною Гейтс-старший. – Не хочу, аби мого сина лупцювали якiсь покидьки! Тож малого Бiлла вирiшили вiддати в приватну школу «Лейксайд». То був дуже пристойний заклад: будiвля з червоноi цегли, красиве подвiр’я з iдеально пiдстриженим газоном, найкращi вчителi та учнi з пристойних родин, дiти бiзнесменiв, полiтикiв, банкiрiв… А ще в цiй школi встановили комп’ютерний термiнал – диво на тi часи! Насправдi той величезний пристрiй важко було назвати комп’ютером, то був радше телетайп. Так називали електромеханiчнi друкарськi машини, якi використовували для текстового листування. Повiдомлення передавали за допомогою електричних дротiв. У школi «Лейксайд» такий телетайп за допомогою телефонноi лiнii пiдключався до комп’ютерноi системи Mark II компанii General Electric i передав iнформацiю, яку хтось друкував. – Овва, оце круть! – вразився малий Бiлл, коли вперше побачив цей чудо-пристрiй. Термiнал буквально загiпнотизував його. Шкiльний вчитель математики жартував, що в перший день вiн знав про термiнал бiльше за Гейтса, але тiльки в найперший день. Бо наступного дня Гейтс прочитав у бiблiотецi всю можливу лiтературу на цю тему. Кожну вiльну хвилину Гейтс i його друзi проводили бiля термiнала. Телетайп став для Бiлла тим самим, чим свого часу став компас для малого Альберта Ейнштейна: чарiвним iнструментом, що будив у ньому цiкавiсть i жагу до знань. Пiзнiше Гейтс спробуе пояснити, чим його заворожують комп’ютери. Основною причиною вiн назве iхню безжальну логiку: «Не можна давати комп’ютеру розпливчастi команди, працюватимуть лише чiткi вказiвки». А Гейтс i сам завжди намагався мислити чiтко. ЗАПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ 1. Що Бiлл Гейтс називав дуже важкою роботою? 2. Як гадаеш, чому мама Бiлла вирiшила вiдвести його до психолога? 3. Що було предметом договору, що його Бiлл Гейтс уклав в одинадцять рокiв? 4. Чому батьки вирiшили вiддати Бiлла до приватноi школи? Чи погоджуешся ти з iхнiм рiшенням? 5. Що найбiльше пiдкорило Гейтса в школi «Лейксайд»? РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. Пол Аллен Не порiвнюйте себе нi з ким у цьому свiтi. Коли ви це робите, ви ображаете самого себе.     Бiлл Гейтс Крiм чудо-пристрою, Бiлл Гейтс знайшов у школi «Лейксайд» iще дещо важливе. Точнiше, не щось, а когось. Найкращого друга, з яким вiн спочатку бавився в телетайп, а трохи згодом – заснував найбiльшу у свiтi компанiю, яка вироблятиме програмне забезпечення. Того хлопця звали Пол Аллен. Вiн був на два роки старший вiд Гейтса, а вигляд мав такий, наче вчився не в школi «Лейксайд», а на останньому курсi унiверситету. Високий, кремезний, iз пишною копицею темно-русявого волосся, Пол уже голив бороду й носив моднi на той час укороченi штани, аж видно було слiпучо-бiлi шкарпетки. «Глянсова» зовнiшнiсть не давала жодного натяку на видатнi розумовi здiбностi Аллена. Проте вiн так само, як i Бiлл, фанатiв вiд точних наук i так само ледь не збожеволiв вiд комп’ютерного термiнала, який встановили в школi «Лейксайд». Тодi нiхто ще й гадки не мав про персональнi комп’ютери, однак Пол стверджував, що «всi цi штуки стануть частиною новоi глобальноi iндустрii». Пiзнiше в одному з iнтерв’ю Пол Аллен розповiдав, як уперше побачив Бiлла Гейтса. Недоладний кудлатий восьмикласник з обличчям у ластовиннi намагався пробитися крiзь натовп школярiв, якi щiльним колом оточили термiнал i з хвилюванням стежили за тим, як хтось натискае на кнопки телетайпа. Побачивши Гейтса, який стрибав, наче мавпа, намагаючись роздивитися бодай щось понад головами вищих школярiв, Пол Аллен подумав: «Який упертий малий. Треба допомогти йому, поки вiн не дав дуба, ось так стрибаючи». Із першого дня знайомства Бiлл i Пол стали нерозлийвода. Вони часто разом сидiли бiля телетайпа до пiзньоi ночi. І могли теревенити про все на свiтi – починаючи вiд дитячих спогадiв i закiнчуючи мрiями про майбутне. Єдине, що iх сильно вiдрiзняло, це вмiння зосереджуватися на однiй справi. Пол постiйно «стрибав» вiд iдеi до iдеi, а Бiлл завжди фокусував усю свою увагу лише на одному питаннi. – Моя цiкавiсть поширювалося на все, що потрапляло в поле зору, а Бiлл iз головою занурювався в одну-едину задачу, – розповiдав потiм Пол в одному з iнтерв’ю. – Це було добре помiтно, коли вiн програмував. У зубах Бiлл затискав фломастер, притупував ногами й розгойдувався взад-вперед. У тi хвилини навколишнiй свiт для нього не iснував. – Усе свое життя Пол був дуже допитливим, – розповiдав своею чергою Гейтс про найкращого друга. – Навiть коли ми були дiтьми, здавалося, що його цiкавить геть усе навколо. Для нього було абсолютно комфортно говорити як про комп’ютери, так i про творчiсть Вiльяма Шекспiра. Вiн з однаковим задоволенням грав на гiтарi та копирсався в мiкросхемах. Обожнював читати й мiг простими словами пояснити складнi речi. Знайомство з Полом, без перебiльшення, змiнило мое життя. Заледве познайомившись, Бiлл одразу ж запросив Пола до себе в гостi. Родина Алленiв жила скромнiше, нiж Гейтси: тато Пола працював адмiнiстратором бiблiотеки при Вашингтонському унiверситетi в Сiетлi, а мама була викладачкою в коледжi. Вони жили в невеликому будиночку, тож оселя Гейтсiв справила на Пола дуже сильне враження: будинок був великим i просторим, обставлений сучасними меблями, з красивим камiном у вiтальнi. А ще батьки Бiлла були пiдписанi на журнал Fortune – популярне дiлове видання, яке писало про бiзнес та iнвестицii. Купа цих журналiв лежала у вiтальнi на журнальному столику якраз бiля того самого шикарного камiна. Малий Бiлл Гейтс iз задоволенням читав Fortune, пiсля чого з поважним виглядом розмiрковував на теми бiзнесу й фiнансiв. – Як гадаеш, як воно – керувати величезною корпорацiею? – запитав якось Бiлл у Пола пiсля того, як прочитав черговий випуск Fortune. – Гадки не маю, – знизав плечима Пол. – А раптом у нас коли-небудь буде власна компанiя? – очi Бiлла заблищали крiзь скельця окулярiв. – Ну, не знаю, – Аллен почухав потилицю. – Теоретично це можливо. Але коли? Рокiв через тридцять? Коли нам обом буде за сорок? – Ой, нi, – Гейтс скривився, вiд чого ластовиння на його обличчi смiшно заворушилося. – Не хочу так довго чекати! Присягаюся: я зароблю мiльйон доларiв ще до тридцяти рокiв! Вiн сказав це так упевнено, що Половi навiть не спало на думку шпигонути друга якимось жартом. У глибинi душi вiн повiрив Бiлловi на всi сто вiдсоткiв. Проте Гейтс себе недооцiнив. До тридцяти рокiв вiн заробив 350 мiльйонiв доларiв. ЗАПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ 1. Як Бiлл Гейтс познайомився з Полом Алленом? 2. Чим хлопцi вiдрiзнялися мiж собою? А в чому вони були подiбнi один до одного? 3. Як Бiлл описував Пола? 4. Як гадаеш, чому Гейтс вважав, що Пол змiнив його життя? РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Клуб програмiстiв Лейксайду Ми завжди переоцiнюемо змiни, якi вiдбуватимуться найближчi два роки, i недооцiнюемо змiни, якi вiдбуватимуться наступного десятилiття. Не дозволяйте собi бути заколисаними бездiяльнiстю.     Бiлл Гейтс Восени 1968 року, коли Бiлл був у восьмому класi, вони з Полом заснували «Клуб програмiстiв Лейксайду», зiбравши навколо себе хлопцiв, якi так само фанатiли вiд комп’ютерiв i програмування. Це була справжня банда, подiбна до тих вуличних банд, якi дошкуляли ботанам, проте дуже iнтелiгентна. Окрiм Пола та Бiлла, до цього клубу ввiйшли ще двое «постiйних вiдвiдувачiв» кiмнати з термiналом. Одного з них звали Рiк Вейланд, вiн був однокласником Аллена i на той час уже встиг зiбрати комп’ютер удома в пiдвалi. Високий, вродливий, з великими, випнутими вилицями та атлетичною фiгурою, Рiк Вейланд бiльше скидався на фотомодель з чоловiчого журналу моди, нiж на гiка, схибленого на програмуваннi. Попри яскраву зовнiшнiсть, Рiк був дуже скромним. Його тато працював iнженером у компанii Boeing i був напрочуд релiгiйною людиною, тож щонедiлi Рiк сумлiнно вiдвiдував церковну службу. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=64616231&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.