Балада про Сар'янів та Ван-Гогів


Іван Драч




Хата у серці світитися мусить,

Погідною бути при всякій погоді.

Стоять Парфенони солом'яно-русі,

Синькою вмиті, джерельноводі.



Мами мої чисті в мелодіях кропу,

В мелодіях гички зеленоросої,

Призьба тече у вогненну шопу

З-під вашого пензля з сипучого проса.



В проваллях чекає розсипчаста глина

Рук ваших чорних, звітрілих, гречаних.

І мліє палітра на згорблених спинах,

Розведена потом в мішках десятчаних.



Поорані віком смагляві лиця:

Горпини і Теклі, Тетяни і Ганни —

Сар'яни в хустках,

Ван-Гоги в спідницях,

Кричевські з порепаними ногами.



Сніпки золотисті загачують греблю,

Бо хата блакитна текла б в небеса...

Мамо! Я ваші думи тереблю,

І крапка в баладі моїй — сльоза.