До рідного народу...


Пантелеймон Куліш




подаючи йому український переклад Шекспірових творів



Народе без пуття, без честі і поваги,

Без правди у завітах предків диких,

Ти, що постав з безумної одваги

Гірких п'яниць та розбишак великих!



Єдиний скарб у тебе — рідна мова,

Заклятий для сусідського хижацтва:

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.



Се голос лучних предків з домовини,

Тих душ святих, що марно погибали

У злигоднях Великої Руїни,

Котру старці твоїм тріумфом звали.



О варваре! покинь тріумфувати,

Та зчервоній од сорома тяжкого:

Що всі сусіде мають що назвати,

А ти своїм не назовеш нічого.



Що захопив єси серед руїни,

Забрав усе великий твій добродій;

Жене тебе неволя з України,

І з рідним словом тулишся мов злодій.



На ж зеркало всесвітнє, визирайся,

Збагни, який ти азіат мізерний,

Своїм розбоєм лютим не пишайся,

Забудь навіки путь хижацтва скверний

І до сем'ї культурників вертайся.