П’ять вад у роботi команди. Історii реальних викликiв та перемог Патрiк Ленсiонi Як стають видатними стратегами? Гейтс, Гроув i Джобс були першими «бiзнес-зiрками» в сучасному свiтi технологiй. Аналiзуючи iхнiй тридцятирiчний досвiд управлiння компанiями сукупною вартiстю в 1,5 трильйона доларiв – Microsoft, Intel та Apple – автори цiеi книжки сформулювали п’ять основних правил, що виявилися спiльними в iхньому стратегiчному плануваннi та дозволили випередити конкурентiв, якi цими принципами нехтували. Саме цi правила допомогли стiльниковому телефону iPhone далеко посунути iндустрiальних гiгантiв Nokia та BlackBerry, крихiтнiй компанii Microsoft iз Сiетла взяти гору над своiм головним замовником – на той час найдорожчою у свiтi компанiею IBM, а майже збанкрутiлiй фiрмi Intel здолати японцiв, корейцiв та европейцiв у боротьбi за свiтове лiдерство в новiй революцiйнiй технологii – виробництвi мiкропроцесорiв. Ця книжка – путiвник найкращими сторiнками досвiду стратегiчного планування, управлiння та практичноi дiяльностi, який дозволить будь-кому стати ефективним стратегом, як Гейтс, Гроув чи Джобс. Патрiк Ленсiонi П’ять вад у роботi команди. Історii реальних викликiв та перемог Татовi, який навчив мене цiнувати працю. І мамi, яка заохотила мене до письма Вступ Не фiнанси, не стратегiя i не технологii. Саме злагоджена командна робота е основною перевагою в конкурентнiй боротьбi, адже це потужна сила i трапляеться вона дуже рiдко. Мiй приятель, засновник компанii, грошовi надходження якоi зросли до мiльярда доларiв на рiк, влучно охарактеризував внутрiшнi можливостi команди, коли одного разу сказав менi: «Якщо ти зможеш перетворити свою органiзацiю на згуртовану команду веслувальникiв, якi гребуть злагоджено, то зможеш зайняти панiвнi позицii у будь-якiй галузi, на будь-якому ринку, за будь-якоi конкуренцii i в будь-який час». Коли б я не повторював цей влучний вислiв у розмовi з групою керiвникiв, вони хоч i ствердно у вiдповiдь кивали головами, але одночасно в iхнiй поведiнцi вiдчувалась якась безнадiя. Здаеться, вони усвiдомлювали цю iстину, але водночас вважали ii нездiйсненною. Незважаючи на актуальнiсть питання працi в командi, якiй уже давно придiляють свою увагу вченi, тренери, вчителi, засоби масовоi iнформацii, успiшна взаемодiя в колективi, як i ранiше, е бажаною в багатьох компанiях. Факт залишаеться фактом: оскiльки людськi iстоти за своею природою недосконалi, то й команди, якi складаються з них, не завжди е дiездатними. Проте це аж нiяк не означае, що командна робота безперспективна. Зовсiм навпаки, створення потужноi команди – справа здiйсненна i, на перший погляд, проста, що далеко не завжди так. І це правда. Подiбно до багатьох iнших аспектiв життя, налагодження спiльноi роботи у колективi зводиться до опанування персоналом певних норм поведiнки. Теоретично вони видаються одразу легкими, але дотримуватись iх постiйно на практицi вкрай складно. Заслужений успiх приходить до тих команд, яким вдаеться подолати недолiки у стосунках мiж персоналом, загалом притаманнi людськiй природi, котрi руйнують колектив i породжують у ньому нездоровий мiкроклiмат. Як виявляеться, цi принципи стосуються не тiльки командноi роботи – фактично я натрапив на них випадково у пошуках теорii лiдерства. Декiлька рокiв тому я написав свою першу книгу The Five Temptations of a CEO[1 - П’ять спокус генерального директора. (Тут i далi примiтки перекл.)] про помилки поведiнки, що можуть стати на завадi бажанню особи стати лiдером. У процесi роботи зi своiми клiентами я зауважив, що дехто з них «неправильно використовував» мою теорiю у намаганнi оцiнити та покращити дiяльнiсть керiвних команд – i досягав успiху! Тож для мене стало очевидним, що цi п’ять вад стосуються не тiльки осiб лiдерiв, але й – з невеликими змiнами – цiлих груп. І не тiльки в межах корпорацiй. Керiвництво, тренери, вчителi, працiвники iнших галузей зрозумiли, що цi принципи поширюються на сфери iх дiяльностi так само, як i на команду управлiнцiв багатонацiональноi компанii. Так i виникла iдея написання цiеi книги. Як i моi попереднi книжки, дослiдження «П’ять вад команди» починаеться з iсторii, в якiй всi подii розгортаються навколо досить реалiстичноi, хоча й вигаданоi, органiзацii. На мою думку, навчання вiдбуваеться ефективнiше, коли читачi матимуть змогу зануритися в оповiдання й асоцiюватимуть себе з моiми персонажами. Така форма подання матерiалу також допоможе iм зрозумiти, як можна впроваджувати цi принципи не теоретично, а в реальних умовах, де через високий робочий темп i безлiч проблем, що вiдволiкають увагу персоналу щодня, навiть найлегшi завдання iм видаються важкими. Щоб допомогти вам використати цей досвiд у власнiй компанii, наступнi за розповiддю короткий роздiл окреслюе зазначенi вище п’ять вад у деталях. Пропонований роздiл також подае методику оцiнювання команди та пропонуе iнструментарiй для подолання проблем, з якими може стикнутися ваш колектив. Зрештою, хоч ця книга й е результатом моеi роботи з генеральними директорами та iх управлiнськими командами, викладенi тут теорii можуть бути застосованi будь-ким, хто зацiкавлений в ефективнiй команднiй роботi. І не важливо – очолюете ви невеличкий пiдроздiл у компанii чи е членом команди i прагнете вдосконалити свою роботу – у будь-якому разi я щиро сподiваюся, що ця книга допоможе вашiй командi подолати власнi недолiки i досягти бiльших результатiв, нiж ви змогли б отримати, працюючи поодинцi навiть за найкращих умов. У цьому i полягае, врештi-решт, справжнiй потенцiал команди. Історiя Доля Лише одна людина вважала Кетрiн найкращою кандидатурою на посаду генерального директора DecisionTech, Inc. На щастя для неi, цiею людиною був голова ради директорiв. То ж не минуло й мiсяця пiсля усунення попереднього керiвника, а Кетрiн Петерсен вже взяла на себе керiвництво компанiею, яка була однiею з найбiльш перспективних стартапiв сучасноi iсторii Кремнiевоi долини[2 - Кремнiева долина – регiон у Калiфорнii (США), де розташованi провiднi унiверситети та велика кiлькiсть високотехнологiчних компанiй.] – про неi багато говорили, ii пристойно фiнансували. Навряд чи нова CEO[3 - CEO (скор. вiд Chief Executive Officer) – головний виконавчий директор, генеральний директор, керiвник компанii.] усвiдомлювала, в якi випробування потрапила компанiя за такий короткий промiжок часу i що доля приготувала для неi у найближчi декiлька мiсяцiв. Частина перша Невиправданi сподiвання Передiсторiя DecisionTech була розташована в оповитому туманами мальовничому мiстечку, яке вiддiляли вiд узбережжя затоки Сан-Франциско лише пагорби. По сутi, воно не належало до Кремнiевоi долини, але Долина – це не стiльки географiчне утворення, скiльки культурне. І DecisionTech, звичайно ж, вдало гармонiювала з оточенням. Компанiя мала найбiльш досвiдчену (i найдорожчу) керiвну команду, яку тiльки можна було собi уявити, бiзнес-план, що здавався неперевершеним, i таку кiлькiсть потужних iнвесторiв, на яку не могла розраховувати жодна молода органiзацiя. Навiть найобережнiшi венчурнi фiрми ставали у чергу, щоб запропонувати iй своi iнвестицii, а талановитi iнженери надавали своi резюме ще до того, як компанiя орендувала примiщення для офiсу. Але все це було два роки тому, а такий термiн – цiле життя для технологiчного стартапу. Пiсля перших кiлькох мiсяцiв ейфорii компанiя почала раз за разом зазнавати невдач, i цей потiк неприемностей не припинявся. Мали мiсце неодноразовi порушення встановлених термiнiв, а кiлька ключових спецiалiстiв, наближених до керiвництва, несподiвано покинули компанiю, поступово руйнувався i моральний мiкроклiмат у колективi. Усе це накопичувалося попри переваги DecisionTech. Коли виповнилося два роки з дня заснування компанii, рада одноголосно проголосувала за те, щоб «попросити» Джеффа Шенлi, тридцятисемирiчного генерального директора та спiвзасновника DecisionTech, залишити пост CEO. Йому запропонували очолити вiддiл дiлового спiвробiтництва. На подив колег, Джефф Шенлi спокiйно сприйняв пониження у посадi, навiть ризикуючи остаточно втратити можливiсть у майбутньому отримувати величезнi дивiденди у випадку, якщо раптом компанiя вийде на фондовий ринок. А в неi на це були всi шанси, усупереч складному економiчному клiмату, що склався у Долинi. Нiхто зi 150 працiвникiв DecisionTech не був здивованим усуненням Джеффа з посади. Бiльшiсть ставилася до нього як до людини з симпатiею, разом з тим усi погоджувалися, що за його керiвництва атмосфера в компанii викликала дедалi бiльше занепокоення. Інтриги та пiдступнiсть помiж керiвникiв ставали вершиною iхньоi майстерностi. Про еднiсть i злагоду в колективi взагалi не йшлося, отже, працювали без ентузiазму. Кожна незначна справа забирала багато часу, та навiть це ще не гарантувало хороший результат у майбутньому. Можливо, iншi ради директорiв поставилися б терплячiше до пiдсиджувань управлiнцями один одного, та не DecisionTech. Занадто багато було поставлено на карту i занадто амбiтними були цiлi, щоб спокiйно спостерiгати, як гине компанiя. DecisionTech вже мала репутацiю мiсця, де було неприемно працювати через постiйнi чвари, i правлiння не могло змиритися з невтiшним станом речей, особливо коли майбутне здавалося таким перспективним всього лиш кiлька рокiв тому. Хтось мав вiдповiсти за безлад у компанii, й у зв’язку з цим першим було iм’я Джеффа. Здавалося, усi зiтхнули з полегшенням, коли рада оголосила про його звiльнення принаймнi на три тижнi, доки на посаду не було призначено Кетрiн. Кетрiн Керiвники не могли дiйти згоди в тому, який з недолiкiв у Кетрiн був найбiльший, адже iх у неi було й так чимало. По-перше, вона була вже немолодою, а як за стандартами Кремнiевоi долини – то старезною – Кетрiн було п’ятдесят сiм. Що не менш важливо – вона не мала практичного досвiду роботи в галузi хай-тека, якщо не брати до уваги ii членство в радi директорiв Trinity Systems, великоi технологiчноi компанii в Сан-Франциско. Протягом всiеi кар’ери Кетрiн займалася переважно виконанням операцiйних завдань у компанiях iз низькими технологiями, найбiльш вiдома з яких виготовляла автомобiлi. Але бiльше за вiк i вiдсутнiсть досвiду Кетрiн турбувало те, що вона, здавалося, зовсiм не вписувалася у проголошенi цiнностi та стандарти DecisionTech. Їi кар’ера розпочалася в армii, потiм було замiжжя за вчителем i водночас тренером iз баскетболу в мiсцевiй старшiй школi. Поставивши на ноги трьох синiв, вона декiлька рокiв викладала у середнiй школi, доки не вiдкрила в собi талант до бiзнесу. У вiцi тридцяти семи рокiв Кетрiн вступила до бiзнес-школи та завершила ii трирiчний вечiрнiй курс на семестр ранiше в калiфорнiйському Хейвордi, а це не одне й те саме, що Гарвард чи Стенфорд. Наступнi п’ятнадцять рокiв вона так чи так була пов’язана з виробництвом, доки не вийшла на пенсiю у п’ятдесят чотири. Той факт, що Кетрiн – жiнка, команду управлiнцiв не особливо бентежив: двое з них теж були особами слабкоi статi. Маючи великий колективний досвiд роботи у прогресивному свiтi високих технологiй, бiльшiсть керiвникiв свого часу працювали пiд головуванням жiнок. Та навiть якщо ii стать i була б неприйнятною для когось iз команди, однак це не стало б разючою невiдповiднiстю корпоративнiй культурi компанii загалом. Беззаперечно, що формально Кетрiн була з когорти адмiнiстраторiв староi школи з виробничим нахилом. Це контрастувало з управлiнцями DecisionTech i менеджерами середньоi ланки, бiльшiсть з них майже не мали досвiду роботи за межами Долини. Деякi з них навiть хизувалися тим, що пiсля коледжу жодного разу не вдягали костюм – хiба що на весiлля. Тож було не дивно, що пiсля першого ознайомлення з ii резюме члени ради директорiв засумнiвалися у рацiональностi рiшення голови ради, коли вiн запропонував найняти Кетрiн. Але врештi йому вдалося здолати iхнiй опiр. З одного боку, рада директорiв повiрила головi, коли той переконливо запевнив iх, що Кетрiн упораеться. По-друге, вiн, як вiдомо, добре розбирався в людях, незважаючи на проблему з Джеффом. Голова не зробив би двi помилки поспiль, мiркували вони. Але, мабуть, найголовнiше (хоча нiхто вiдкрито не зiзнався б у цьому) – DecisionTech потрапив у безвихiдь. Голова твердив, що не надто багато талановитих керiвникiв були готовi взятися за таку брудну роботу, враховуючи нинiшнiй стан справ у збанкрутiлiй компанii. «Нам, вважайте, пощастило, що такий здiбний лiдер, як Кетрiн може приступити до роботи», – переконливо доводив вiн. Було це правдою чи нi, однак голова був сповнений рiшучостi винайняти того, кого знав i кому мiг довiряти. Коли вiн зателефонував Кетрiн щодо ii призначення, то, звiсно, не мiг передбачити, що згодом дуже шкодуватиме про свое поспiшне рiшення. Справжня причина Найбiльше за всiх здивувалася цiй пропозицii сама Кетрiн. Хоча вона знала голову ради директорiв вже багато рокiв на рiвнi особистих контактiв (Кетрiн зустрiла його вперше, коли ii чоловiк тренував його старшого сина, коли той вчився у середнiй школi), вона б нiколи й уявити не змогла, що вiн був такоi високоi думки про неi як про керiвника. Їхнi стосунки мали переважно соцiальний характер, стосуючись в основному сiм’i, школи i мiсцевих спортсменiв. Кетрiн вважала, що голова знае ii лише як матiр i дружину тренера, а про решту ii життя не мае й гадки. Насправдi ж голова зацiкавлено слiдкував за кар’ерою Кетрiн багато рокiв поспiль: його вражало, яких успiхiв вона домоглася за такоi вiдносно обмеженоi пiдготовки. Менше як за п’ять рокiв Кетрiн стала заступником директора з виробництва на единому в затоцi американсько-японському спiльному пiдприемствi з виробництва автомобiлiв. Обiймала цю посаду майже десять рокiв i зробила завод найуспiшнiшим кооперативним пiдприемством у краiнi. Хоча голова майже зовсiм не знався на автомобiльнiй iндустрii, проте був упевненим в единому: Кетрiн – iдеальний варiант керiвника, якому пiд силу розв’язати проблеми DecisionTech. Вона мала дивовижний талант створювати команду. Незадоволення Якщо вище керiвництво DecisionTech мучили певнi сумнiви щодо Кетрiн, коли вперше почули про ii призначення, – а такi сумнiви й справдi були – то пiсля двох тижнiв ii роботи воно були по-справжньому стривоженим. Йшлося не про те, що Кетрiн вдавалася до сумнiвних або недоречних дiй, справа була в тому, що Кетрiн геть нiчого не робила. За винятком короткого прийому в перший же день, а в наступнi днi – декiлькох спiвбесiд iз кожним з ii безпосереднiх пiдлеглих, Кетрiн проводила весь свiй робочий час блукаючи залами, спiлкуючись зi штатними працiвниками та мовчки спостерiгаючи за усiма нарадами керiвного складу, на якi вона тiльки й знаходила час. Але найнесподiванiшим було те, що вона фактично попросила Джеффа Шенлi продовжити керувати щотижневими нарадами управлiнського персоналу, а сама ж тiльки слухала та занотовувала почуте. Кетрiн зробила едину рiч за тi два тижнi: вона оголосила, що протягом кiлькох наступних мiсяцiв для керiвництва буде органiзована низка виiзних засiдань до долини Напа.[4 - Долина Напа – один iз найвiдомiших виноробних регiонiв у свiтi, розташований в окрузi Напа Каунтi, Калiфорнiя, США.] Ідея здавалася неймовiрною, i жоден з ii пiдлеглих не вiрив, що в неi вистачить зухвалостi на стiльки днiв забрати iх з офiсу, де роботи на той час було непочатий край. На довершення всього, коли хтось запропонував конкретну тему для обговорень на першому виiздi, Кетрiн вiдмовила в цьому. Вона вже визначила свiй порядок денний. Навiть голова ради був здивованим i трохи збентеженим чутками про першi кроки Кетрiн у компанii. Вiн вирiшив, що йому, скорiш за все, слiд буде звiльнитися, якщо Кетрiн не впораеться. Все йшло до того, що саме такий сценарiй перебiгу подiй е найiмовiрнiшим. Спостереження Пiсля перших двох тижнiв спостережень i спроб вирiшувати проблеми DecisionTech у Кетрiн було чимало моментiв, коли вона сумнiвалася, чи правильно вчинила, погодившись на пропозицiю щодо цiеi роботи. Та вона розумiла, що навряд чи змогла б вiдмовитися вiд такого шансу. Пiсля виходу на пенсiю вона не знаходила собi мiсця, а тому нiщо не могло захопити ii бiльше, нiж серйознi випробування. Що робота в DecisionTech стане для неi справжнiм викликом – сумнiвiв не викликало, та це було якось зовсiм несхоже на всi попереднi ii випробування. Хоча Кетрiн нiколи не боялася зазнати невдачi, однак визнавала, що перспектива розчарувати голову ради дещо ii лякала. Заплямувати свою репутацiю наприкiнцi кар’ери в очах рiдних i друзiв – було достатньою пiдставою для хвилювання навiть для вкрай самовпевнених людей. А Кетрiн, звiсно, була в собi впевненою. Пiсля випробовувань службою в армii, виховання хлопцiв, спостереження за безлiччю баскетбольних матчiв, у яких перемогу приносив вдалий кидок в останню секунду гри, та боротьби с профспiлковими лiдерами Кетрiн вирiшила, що ii навряд чи злякае жменька сумирних япi,[5 - Япi (несхв.) – молодi спецiалiсти, якi закiнчили елiтнi унiверситети та мають високий рiвень доходiв.] для яких найбiльшими неприемностями в життi були першi ознаки полисiння та зайвi кiлограми на талii. Маючи вдосталь часу та отримавши карт-бланш вiд директорiв, Кетрiн була переконана: iй вдасться повнiстю змiнити DecisionTech. А вiдсутнiстю грунтовних знань iз програмного забезпечення вона не переймалася. Насправдi ж Кетрiн вважала це навiть своерiдною перевагою. Бiльшiсть топ-менеджерiв, з якими вона працювала, опинялися нiби у своерiдному ступорi через своi знання технологiй – начебто вони самi мали створювати програми i розробляти продукти, щоб iх компанii процвiтали. Кетрiн знала, що Джеку Уелчу не потрiбно було знатися на виробництвi тостерiв, аби General Electric домоглася успiху, а Хербу Келлехеру не довелося провести все життя у кабiнi лiтака, щоб побудували Southwest Airlines. Незважаючи на певну недостатнiсть своеi технiчноi пiдготовки, Кетрiн вiдчувала, що ii розумiння бiзнесу програмного забезпечення та технологiй було бiльш нiж достатнiм, щоб витягти DecisionTech з тiеi халепи, в яку вона втрапила. Чого не знала новопризначена CEO, коли обiймала цю посаду, – так це те, наскiльки недiездатною була ii управлiнська команда, а тому працювати з ними буде важко, як нiколи. Персонал Працiвники DecisionTech називали свое керiвництво персоналом, нiхто не вживав слова «команда», i Кетрiн вважала це невипадковим. Попри безперечно високий iнтелект та блискучу освiту, поведiнка персоналу на засiданнях була гiршою за ту, яку Кетрiн зустрiчала в автомобiльнiй галузi. Хоча вiдкритоi ворожостi в колективi вона не помiчала, i нiхто, здаеться, не сперечався, однак вiдчувалося якесь внутрiшне напруження. Як наслiдок, рiшення здавалися нездiйсненними, обговорення, за невеликим винятком, – млявими й нудними, нiхто навiть не приховував, що з нетерпiнням чекае завершення зустрiчi. Але хоч команди як такоi й не iснувало, проте кожен окремо мав iмiдж фахового спецiалiста з найкращими намiрами. Траплялися хiба що незначнi вiдхилення в цiй загальнiй картинi. Джефф, колишнiй CEO, вiддiл розвитку бiзнесу Надзвичайно ерудований, захоплений налагодженням дiлових зв’язкiв у Долинi Джек Шенлi здобув для компанii суттеву частку початкового капiталу i залучив чимало дiевих керiвникiв. Нiхто не мiг пiддати сумнiву його майстернiсть i завзяття, коли справа стосувалася венчурного капiталу або пошуку кадрiв, але з управлiнням було значно складнiше. Джефф проводив наради для персоналу наче президент студентськоi асоцiацii, який не вiдривався вiд папiрця, боячись порушити процедуру. Вiн завжди публiкував порядок денний заздалегiдь, а пiсля засiдання роздавав усiм докладний протокол. Його спiльнi обговорення завжди починалися вчасно i закiнчувалися за планом – хвилина в хвилину, що було не властиво бiльшостi компанiй у галузi хай-тека. Той факт, що черговi збори були безрезультатними, його, здавалося, не хвилював. Попри пониження у посадi Джефф зберiг свое мiсце в радi директорiв. Кетрiн спочатку пiдозрювала, що вiн ображаеться на неi (адже вона посiла його крiсло), але незабаром дiйшла висновку, що Джефф зiтхнув iз полегшенням, звiльнившись вiд тягаря управлiнських обов’язкiв. Кетрiн мало турбувала його присутнiсть на засiданнях ради та на ii нарадах для топ-менеджменту, вона вважала, що намiри в нього були добрими. Мiкi, маркетинг Маркетинг був життево важливою сферою для DecisionTech, i рада директорiв дуже зрадiла, коли отримала спецiалiста, про якого мрiяли усi, – Мiшель Бебе. Мiкi – вона любила, щоб ii називали саме так, – була вiдомою в усiй Долинi як генiй брендингу. Як не дивно, однак iй бракувало базових навичок спiлкування з людьми. На засiданнях Мiкi говорила бiльше за iнших, виступаючи зрiдка з дiйсно блискучими iдеями, але переважно – з нарiканнями на те, наскiльки краще все було в компанiях, в яких вона працювала ранiше, порiвняно з DecisionTech. Виглядало це так, наче вона – лише стороннiй спостерiгач або точнiше – жертва обставин у своiй новiй компанii. Хоча Мiкi нiколи вiдкрито не вступала в суперечку з колегами, всi знали, з яким роздратуванням вона закочувала очi догори, коли хтось не погоджувався з ii баченням маркетингу. Кетрiн схилялася до думки, що Мiкi не здогадувалась, яке враження справляе на iнших. Нiхто не буде робити так свiдомо, мiркувала нова CEO. Тож Кетрiн зовсiм не дивувало, що, попри свiй талант i послужний список, Мiкi викликала у решти персоналу, якщо не брати до уваги Мартiна, найменше симпатiй. Мартiн, головний iнженер-технолог Засновника компанii Мартiна Гiлмора влучнiше можна було б назвати винахiдником у DecisionTech. Вiн розробив оригiнальну технiчну специфiкацiю для провiдного продукту компанii, й хоча iншi теж доклали чимало зусиль до запуску продукту у виробництво, керiвники часто називали Мартiна «хоронителем королiвських коштовностей». Ця аналогiя частково виникла ще й тому, що Мартiн був британцем. Мартiн вважав себе не гiршим знавцем технологiй за будь-кого в Долинi. Так воно насправдi й було. Здобувши вченi ступенi пiсля закiнчення Берклi та Кембриджа й репутацiю вiдмiнного архiтектора пiсля працi у двох технологiчних компанiях, вiн вважався ключовою фiгурою DecisionTech у боротьбi з конкурентами, принаймнi тодi, коли йшлося про кадровий склад. На вiдмiну вiд Мiкi, Мартiн не втручався у хiд засiдань персоналу. І не тому, що вiдмовлявся вiдвiдувати цi наради (навiть Джефф не допустив би такого демонстративного вияву протесту); просто Мартiн не вiдривав очей вiд завжди вiдкритого ноутбука – чи то постiйно перевiряв електронну пошту, чи то був поглинутим чимось iншим, не менш важливим. Розраховувати на коментар вiд Мартiна можна було лише тодi, коли хтось iз присутнiх припускався помилки в планi фактiв, i коментар цей був, звiсно, саркастичним. Спочатку колеги Мартiна все це терпiли й навiть iнколи потiшалися, шануючи його iнтелектуальнi здiбностi. Та з часом вiн вже неабияк iх дратував. А з настанням у компанii сутужних часiв для багатьох такий стиль поведiнки Мартiна все частiше ставав нестерпним i не раз був причиною виникнення конфлiктiв. Джей-Ар, вiддiл продажiв Керiвника вiддiлу продажiв, щоб не сплутати з Джеффом Шенлi, усi кликали Джей-Ар. Насправдi вiн був Джефф Ролiнз,[6 - Джей-Ар – назви перших букв iменi та прiзвища Jeff Rawlins (Джефф Ролiнз).] але йому, схоже, подобалося нове iм’я. Джей-Ар мав досвiд роботи у торгiвлi та був трохи старшим за iнших – йому виповнилося близько сорока п’яти. Як правило, засмаглий, завжди ввiчливий, вiн нiколи не вiдмовляв колегам, про що його не просили б. На жаль, Джей-Ар рiдко дотримувався своiх обiцянок. У таких випадках вiн не хитрував i чесно визнавав, що не виконав взятi на себе зобов’язання, а згодом без кiнця перепрошував тих, кого пiдвiв. Незважаючи на те, що колеги охрестили «безвiдповiдальнiстю Джей-Ар», вiн не втрачав поваги серед персоналу завдяки iншим своiм чеснотам. За всю свою кар’еру до появи в DecisionTech Джей-Ар жодного разу не допустив зниження щоквартальних надходжень вiд продажiв. Карлос, клiентська пiдтримка Хоча DecisionTech мала вiдносно небагато клiентiв, рада директорiв була твердо налаштована iнвестувати у клiентську пiдтримку заздалегiдь iз розрахунку на майбутне розширення компанii. Карлос Амадор працював ранiше разом iз Мiкi у двох компанiях, й саме вона привела його до цiеi фiрми. А парадокс у цiй ситуацii якраз полягав у тому, що настiльки несхожих мiж собою людей годi було й шукати. Карлос переважно мовчав, та якщо вже брав слово, то оголошував щось важливе та конструктивне. Вiн уважно слухав на засiданнях, без скарг працював допiзна i був дуже стриманим, коли хтось запитував його про попереднi досягнення. Якщо й була серед керiвникiв невибаглива та надiйна людина, то це – Карлос. Кетрiн була вдячна, що iй не потрiбно було опiкуватися принаймнi одним iз безпосереднiх пiдлеглих, хоча вона трохи й непокоiлася, що його специфiчна роль у компанii була не до кiнця окресленою. Той факт, що Карлос охоче взяв на себе вiдповiдальнiсть за якiсть продукту та деякi iншi непопулярнi обов’язки, якi залишалися поза увагою, вiн дозволив Кетрiн зосередитися на бiльш невiдкладних справах. Джан, фiнансовий директор Значимiсть фiнансового директора в DecisionTech було важко переоцiнити, i вона набувала ще бiльшоi ваги з огляду на те, що компанiю планувалося згодом перетворити на вiдкрите акцiонерне товариство. Джан Мерсiно знала, що на неi чекае, коли обiймала цю посаду, i вiдiграла ключову роль, пiдтримуючи Джеффа, коли той залучав вражаючi суми вiд венчурних iнвесторiв та iнших вкладникiв. Джан заглиблювалася у найменш помiтнi дрiбницi, пишалася своiм знанням галузi та берегла грошi компанii так, нiби вони були ii власними. Коли рада дозволила Джеффу та топ-менеджерам витрачати кошти практично на власний розсуд, то тiльки тому, що була впевнена: Джан триматиме все пiд контролем. Нiк, операцiйний директор Резюме останнього з топ-менеджерiв було найбiльш вражаючим. Нiк Фаррел був заступником директора з реалiзацii проектiв у великiй комп’ютернiй компанii на Середньому Заходi, а потiм переiхав з родиною до Калiфорнii, щоб працювати в DecisionTech. Йому майже не пощастило, адже з усiеi керiвноi команди Нiк Фаррел мав найменш окресленi функцii. Офiцiйно Нiк вважався операцiйним директором компанii, але тiльки тому, що це було його умовою переходу в компанiю. Джефф i рада директорiв погодилися на це, бо були впевненими, що Нiк у будь-якому разi заслужить цю посаду за рiк, якщо працюватиме вiдповiдно до заявлених можливостей. Певну роль вiдiграло й те, що рада не хотiла вiдмовлятися вiд знакового керiвника – втратити Нiка означало зазнати поразки i знизити планку. Серед управлiнського складу Нiк бiльше за всiх постраждав вiд того, що обов’язки серед менеджерiв вищоi ланки не були розподiленi належним чином. Враховуючи слабкi органiзаторськi здiбностi Джеффа, Нiка найняли, щоб той очолив розвиток пiдприемства – побудував виробничу iнфраструктуру, вiдкрив новi офiси по всьому свiту, керував закупками та iнтеграцiйними процесами. Бiльшiсть функцiональних обов’язкiв Нiка вже було розподiлено, отже, йому залишалося зовсiм небагато серед важливих поточних справ. Попри свою приховану розчарованiсть, Нiк вiдкрито не скаржився, навпаки, докладав усiх зусиль, щоб налагодити дiловi стосунки (а iнодi тiльки iх видимiсть) з усiма колегами, хоч про деяких з них вiн i був невисокоi думки. І хоч Нiк вiдкрито не демонстрував цього, однак вiдчував себе единим у компанii кандидатом, гiдним бути CEO. Та вже незабаром це стане очевидним для всiх. Частина друга Початок конфлiкту Перше випробування Це повiдомлення було схожим на десятки iнших, якi постiйно отримувала Кетрiн, деякий час пропрацювавши на посадi. Тема повiдомлення – «Потенцiйний клiент наступного тижня» – була звичною, навiть позитивною, особливо враховуючи той факт, що надiйшло воно вiд керiвника роздiлу розробок Мартiна. І саме повiдомлення було коротким, як i бiльшiсть з тих, що можуть мiстити якусь небезпеку. Те, що воно було адресоване не комусь конкретно, а всьому керiвному персоналу, теж насторожувало: «Щойно мали дзвiнок вiд ASA Manufacturing. Вони зацiкавленi в ознайомленнi з нашим продуктом. Розглядатимуть можливiсть купiвлi в наступному кварталi. Джей-Ар i я iдемо з мiста, щоб зустрiтися з ними наступного тижня. Це могло б бути доброю перспективою. Ми повернемося у вiвторок вранцi». Той факт, що Мартiн жодним словом не згадав про призначену на цей самий час виiзну нараду для топ-менеджерiв, для Кетрiн теж був не до кiнця зрозумiлим. Мартiн не просив дозволу пропустити пiвтора днi або тому, що не бачив у цьому потреби, або взагалi хотiв уникнути запланованоi наради. Але для Кетрiн причина була вже неважливою. Вона ледве стримувала бажання вступити у конфлiкт з Мартiном, негайно вiдправивши йому електронний лист, проте вирiшила, що цей випадок стане для неi як для CEO моментом iстини, а з iстиною найкраще зустрiчатися вiч-на-вiч. Кетрiн знайшла Мартiна за переглядом електронноi пошти у своiй кiмнатi. Вiн сидiв спиною до вiдчинених дверей, але вона увiйшла без стуку. – Вибачте, Мартiне. – Кетрiн чекала, доки Мартiн обернеться, а вiн не поспiшав: – Я щойно побачила ваше повiдомлення про АSA. Вiн кивнув, i вона продовжила: – Чудова новина. Але нам, мабуть, доведеться вiдкласти зустрiч на декiлька днiв через виiзну нараду. Мартiн витримав незручну паузу, а потiм вiдповiв стримано, але з вiдчутним англiйським акцентом: – Менi здаеться, що ви чогось не розумiете. Це потенцiйна можливiсть продажiв. Ви не просто переносите термiн… Кетрiн перебила його роздратовано: – Нi, якраз розумiю. Але гадаю, що вони зможуть почекати до наступного тижня. Не будучи готовим, що хтось йому перечитиме, Мартiн вiдповiв схвильовано: – Якщо вас бiльше турбуе цей виiзд до Напи, тодi, мабуть, у нас рiзнi прiоритети. Нам треба поiхати туди, щоб укласти контракт. Кетрiн глибоко вдихнула, щоб приховати свое роздратування, й усмiхнулася: – Перш за все на цьому етапi в мене один прiоритет – нам потрiбно навчитися працювати в командi, iнакше про продажi навiть не йтиметься. Мартiн нiчого не вiдповiв. Пiсля п’яти секунд незручноi мовчанки Кетрiн завершила розмову: – Отже, я чекатиму на вас у Напi наступного тижня. Вона вже хотiла вийти з кiмнати, але потiм знову звернулася до Мартiна: – І ще одне. Якщо вам знадобиться моя допомога, щоб перенести зустрiч з ASА, повiдомте мене. Я знаю Боба Теннiсона, вiн там генеральний директор. Ми з ним разом входимо до ради директорiв Trinity. Вiн не вiдмовиться зробити менi послугу. З цими словами вона вийшла з кiмнати. Хоча Мартiн про себе вирiшив поки що не ускладнювати ситуацiю, проте свого останнього слова вiн ще не сказав. Обхiдний маневр Наступного ранку Джефф зупинився бiля кабiнету Кетрiн i запросив ii на ланч. Вона планувала на той час попрацювати з дорученнями, але з радiстю змiнила графiк, щоб пристати на пропозицiю одного з пiдлеглих. На думку Джеффа, найстарiший ресторан мексиканськоi кухнi був вдалим мiсцем для вiдвертоi розмови, адже там обiдали переважно мiсцевi. Перш нiж Джефф заговорив про те, що було приводом для зустрiчi, Кетрiн торкнулася теми, яка цiкавила ii найбiльше: – Джеффе, я вдячна вам за ведення засiдань для топ-менеджерiв протягом двох минулих тижнiв. Це дало менi можливiсть спокiйно слухати та спостерiгати. Вiн ввiчливо кивнув у вiдповiдь на ii просту, але щиру подяку. Кетрiн продовжила: – Я вiзьму головування на себе пiсля виiзного засiдання наступного тижня, але хочу бути впевненою, що ви не обмежитеся тiльки своею присутнiстю на нарадах. Вам слiд нарiвнi з iншими керiвниками брати активну участь у роботi. Джефф ствердно кивнув: – Гаразд, це не проблема. Помовчавши й набравшись смiливостi, щоб перейти до питання, заради якого вiн i влаштував цей ланч, Джеф, нервово поправляючи столовi прибори, почав: – Ви згадали виiзне засiдання, то ж у мене якраз питання. – Давайте. Кетрiн ледве не розсмiялася через нiяковiсть Джеффа, адже вона здогадувалася, що йтиметься про минулу суперечку з Мартiном, тому почувалася спокiйно i впевнено. – Так от, вчора дорогою додому я зустрiв Мартiна на паркувальному майданчику. – Вiн зробив паузу, вважаючи, що з цього мiсця Кетрiн пiдхопить розмову. Та вона не поспiшала, тому Джеффу довелося продовжувати: – І вiн менi дещо розповiв про зустрiч з ASA та про збiг у термiнах iз виiзним засiданням. Джефф знову зробив паузу, сподiваючись, що бос зглянеться та переб’е його. На цей раз вона не промовчала, але обмежилася тiльки короткою реплiкою: – І що? Джефф продовжував: – Отже, вiн вважае, i я, чесно кажучи, погоджуюся з ним, що зустрiч iз клiентом – важливiша за нараду в компанii. Тому, я гадаю, нiчого не станеться, якщо вiн i Джей-Ар пропустять якийсь там день наших засiдань або й трохи бiльше. Кетрiн ретельно добирала слова. – Джеффе, я зрозумiла вашу думку i спокiйно ставлюсь до того, що вона не збiгаеться з моею, надто коли ви говорите менi про це вiч-на-вiч. Джефф на мить помiтно пожвавiшав. – Проте мене запросили сюди, щоб змусити компанiю ефективно запрацювати, а поки що вона недiездатна. Джефф виглядав так, мовби нiяк не мiг визначитися – вдавати з себе приниженого чи сердитого, тож Кетрiн уточнила: – Я не маю намiру пiддавати сумнiву вашу роботу дотепер, оскiльки менi здаеться, що нiхто так не турбувався про компанiю, як ви. Потiшивши самолюбство колишнього CEO, Кетрiн продовжувала: – Та щодо командноi взаемодii,то у нас зараз цiлковитий занепад, а тому одна зустрiч iз потенцiйним клiентом не матиме суттевого впливу на наше майбутне, принаймнi якщо ми не позбавимося проблем у нашiй керiвнiй ланцi. Не дуже добре знаючи Кетрiн, Джефф вирiшив, що подальшi дебати з нею не матимуть сенсу i можуть завадити у подальшiй його кар’ерi, тому на знак згодив кивнув, нiби промовляючи: «Ну що ж, гадаю, це ваше право». Далi бесiда перетворилася на розмову нi про що, i, покiнчивши з ледве не найшвидшим ланчем за всю iсторiю Half Moon Bay, вони повернулися до офiсу. Встановлення меж Розмова з Джеффом не засмутила Кетрiн. Безумовно, вона очiкувала вiд успадкованого нею персоналу кроку назустрiч як iхню вiдповiдь на iнцидент з Мартiном. Та вона аж нiяк не очiкувала такоi реакцii з боку голови ради директорiв. Коли прозвучав його телефонний дзвiнок увечерi в неi вдома, Кетрiн спочатку подумала, що вiн дзвонить зi словами пiдтримки. – Я щойно говорив телефоном з Джеффом, – повiдомив голова ради дружнiм тоном. – Тож ви, мабуть, чули про мою сутичку з Мартiном? – спитала вона. Те, з яким гумором i як впевнено спитала про це Кетрiн, налаштувало голову на бiльш офiцiйний лад: – Так, i я трохи хвилююся з цього приводу. Кетрiн була захоплена вiдповiддю зненацька: – Невже? – Послухай, Кетрiн, я не хочу давати тобi поради, як дiяти в цiй ситуацii, та, можливо, слiд збудувати новi мости, перш нiж почати руйнувати тi, що вже були. Кетрiн вiдповiла не одразу. Незважаючи на те, що ii вразила схвильованiсть голови, вона була напрочуд спокiйною та миттево увiйшла в роль CEO. – Гаразд. Я не хочу, щоб ви сприйняли за образу чи нетактовнiсть те, що я скажу далi. – Я це знаю, Кетрiн. – Чудово, тому що я не збираюся ходити у розмовi манiвцями, принаймнi з вами. Вiн вимушено засмiявся. – Почекай, я присяду. – По-перше, не думайте, що я руйную мости навмання i тiльки заради власного задоволення. Я уважно спостерiгала за цими людьми протягом двох останнiх тижнiв, i все, що я роблю та робитиму, е навмисним i цiлеспрямованим. Я посперечалася iз Мартiном не тому, що була у поганому настроi. – Я розумiю, це через… Кетрiн тактовно перебила його. – Вислухайте мене. Це важливо. – Добре, продовжуй. – Отже, якби ви знали, як вирiшити те, що я намагаюсь зараз зробити, ви б мене не запросили на цю посаду. Адже ж так? – Ти маеш рацiю. – Послухайте, я добре розумiю ваше занепокоення долею компанii, та й моею зокрема, i знаю, що ви зичите добра як менi, так i успiху компанii. Але, судячи з вашого дзвiнка, змушена вам сказати, що цi благi намiри бiльше шкодять, нiж допомагають компанii. – Вибач, але я не зовсiм розумiю тебе. Кетрiн вела далi: – Так от, останнi пiвтора року ви достатньо активно, активнiше нiж бiльшiсть членiв ради директорiв, працювали з Джеффом i з рештою його команди й бачили, як вони стають недiездатними та все глибше i глибше опиняються у безвиходi. І ось ви попросили мене допомогти iм. Хiба не цього ви прагнете? – Безумовно, саме цього я й прагну. – Тодi у мене до вас е тiльки одне запитання: чи готовi ви дозволити менi все налагодити, незважаючи на наслiдки? Тiльки не вiдповiдайте одразу, – Кетрiн випередила вiдповiдь, яка вже була готовою зiрватися у нього з язика. – Замислiться на секунду. Перш нiж продовжити, вона витримала паузу, щоб дати головi можливiсть зрозумiти запитання. – Це буде нелегко та неприемно як для компанii, так i для керiвникiв, мене, вас. Голова мовчав, опираючись бажанню переконати ii, що вiн готовий зробити все, що iй потрiбно. Кетрiн розцiнила його мовчання як згоду продовжити свою рвучку промову. – Ви, напевно, чули, як мiй чоловiк образно висловився, що незлагоджена команда схожа на зламану руку або ногу, фiксувати ii завжди болiсно, а iнодi й доводиться зламати знову, щоб вона правильно зрослася, повторний перелом набагато болiснiший за попереднiй, адже вiн навмисний. Пiсля черговоi довгоi паузи голова промовив: – Гаразд, Кетрiн, я почув тебе. Роби все, що вважаеш за потрiбне, я не буду тобi заважати в цьому. Кетрiн не сумнiвалася у щиростi його слiв. Тодi вiн запитав: – Я все ж хочу дещо дiзнатися: скiлькох членiв цiеi команди ти збираешся зламати? – Я знатиму це вже до кiнця мiсяця. Напа Кетрiн обрала для виiзних засiдань долину Напа тому, що це було достатньо близько вiд офiсу, а значить, не потрiбно витрачати зайвi кошти та час, але достатньо далеко, щоб вiдчувати себе за мiстом. І незалежно вiд того, скiльки разiв ти туди навiдуешся, завжди здаеться, що це мiсце змушуе тебе значно сповiльнювати темп свого життя. Запланована зустрiч мала вiдбутися у невеличкому готелi, розташованому в мiстечку Янтвiлль. Кетрiн вподобала його через помiрнi цiни в мiжсезоння та великий i зручний конференц-зал – вiн був на третьому поверсi та мав власний балкон, звiдки вiдкривався чудовий вид на виноградники. Засiдання мало розпочатися о 9 ранку, а це означало, що бiльша частина команди буде змушена виiхати з дому рано-вранцi, щоб прибути до мiсця вчасно. До 8.45 всi приiхали, зарееструвалися бiля стiйки адмiнiстратора i сидiли за конференц-столом. Тобто всi, окрiм Мартiна. Хоча нiхто нiчого вголос не говорив, але усi поглядали на годинники, бо кожному було цiкаво, чи з’явиться вiн вчасно. Навiть Кетрiн, здавалося, трохи нервувала. Вона не хотiла починати заплановану зустрiч iз нотацiй через чиесь запiзнення, хоча й вiдчувала деяку розгубленiсть вiд усвiдомлення того, що, можливо, Мартiн i не з’явиться. Вона ж не могла просто так взяти та звiльнити його тiльки через те, що вiн не з’явився на зустрiч! Або могла? Чи мала вона такi повноваження вiд ради? Наскiльки цiнним е цей чоловiк взагалi? Коли о 8.59 Мартiн з’явився у дверях, Кетрiн зiтхнула з полегшенням, дорiкнувши собi за невиправдане хвилювання. Вона опанувала себе, бо нарештi могла розпочати те, на що чекала майже мiсяць. Хоча Кетрiн i була дещо стурбованою ставленням до неi персоналу, що сидiв поруч, однак не могла заперечувати й того, що саме у таку мить найбiльше любила свою роль – роль лiдера. Промова Мартiну залишився единий вiльний стiлець у кiнцi конференц-столу навпроти Кетрiн. Щойно сiвши, вiн витяг ноутбук, поставив перед собою на стiл, але поки що не вiдкривав. Вирiшивши не вiдволiкатися, Кетрiн усмiхнулася своiм пiдлеглим i звернулася до них спокiйно i доброзичливо: – Доброго ранку всiм! Я б хотiла почати сьогоднiшнiй день словами, якi я буду ще не раз повторювати. Нiхто навiть не пiдозрював, наскiльки зосередженою була Кетрiн, кажучи це. – Наша управлiнська команда набагато досвiдченiша i талановитiша, якщо порiвнювати ii з командами наших конкурентiв. У нас бiльший капiтал i, завдячуючи Мартiну та його пiдроздiлу, в нас кращi провiднi технологii, потужнiша рада директорiв. Та попри це, ми вiдстаемо вiд двох наших конкурентiв за обсягами надходжень i динамiкою продажiв. Хтось з вас може вiдповiсти, чому так? Усi мовчали. Кетрiн продовжувала: – Переговоривши з усiма членами ради директорiв, з кожним iз вас, а також з бiльшiстю наших працiвникiв, я з’ясувала для себе, в чому причина. Вона взяла невеличку паузу перед тим, як завершити думку. – Ми не працюемо як команда, а отже – ми недiездатнi. Дехто з присутнiх кинув мимовiльний погляд на Джеффа, щоб побачити його реакцiю. Вiн, здавалося, не зважав, але Кетрiн вiдчула якусь настороженiсть. – Я кажу це не для того, щоб дорiкнути Джеффу чи комусь iз присутнiх тут, я тiльки констатую факт, один iз тих, якi ми обговорюватимемо наступнi два днi. Я розумiю, яким безглуздим i незрозумiлим здаеться частинi з вас перебування поза межами офiсу протягом стiлькох днiв цього мiсяця. Та коли усе скiнчиться, тi, хто залишиться тут, усвiдомлять, чому це було так важливо. Останне зауваження нiхто не пропустив повз вуха. – Ви правильно зрозумiли: я хочу сказати вiдверто, що на DecisionTech у найближчi декiлька мiсяцiв чекають певнi змiни, цiлком можливо, що комусь iз присутнiх оновлена компанiя буде не до вподоби i вiн пiде. Моi слова – не погроза комусь персонально чи театральний трюк, я не маю на увазi когось конкретно. Це об’ективна реальнiсть, яку немае сенсу заперечувати. Ми всi е затребуваними спецiалiстами, i звiльнення, якщо в iнтересах компанii та команди воно буде необхiдним, не стане кiнцем свiту нi для кого. Кетрiн пiдвелася, пiдiйшла до маркерноi дошки i продовжила, старанно добираючи слова, щоб вони не видалися зарозумiлими або принизливими. – Дозвольте запевнити тих, у кого все ще виникають сумнiви: все, що ми збираемося зробити, пiдпорядковано единiй метi – зробити компанiю успiшною. Так, ми не будемо вистежувати один одного i чекати, кому ж доведеться залишити компанiю. Дехто не стримав емоцiйного смiху. – Але ми також не будемо братися за руки та спiвати пiснi або ж водити танок. Тут навiть Мартiн мимоволi усмiхнувся, iншi ж засмiялися голосно. – Запевняю вас, едина причина того, що ми зiбралися тут усi разом, – це бажання домогтися результату. На мiй погляд, це дiйсно единий реальний показник ефективноi роботи команди, i вiн залишиться в центрi нашоi уваги як сьогоднi, так i впродовж усього мого перебування в компанii. Я очiкую, що за рiк-два ми реально вiдчуемо, що нашi надходження зросли, ми не розгубили клiентiв i виконали всi своi зобов’язання, а за сприятливих ринкових умов будуть розкупленi нашi акцii. Але водночас хочу запевнити вас: нiчого цього не станеться, якщо ми не подолаемо перешкод, що заважають нам працювати злагоджено. Кетрiн зробила паузу, даючи можливiсть присутнiм усвiдомити суть ii мiсii, потiм продовжила: – Тож як ми це зробимо? З часом я дiйшла висновку, що iснуе п’ять чинникiв, якi стоять на перешкодi злагодженоi роботи команди. Вона накреслила на дошцi трикутник i роздiлила його на п’ять сегментiв, провiвши чотири горизонтальнi лiнii, потiм повернулася до групи. – Протягом двох найближчих днiв ми заповнюватимемо цю модель i обговорюватимемо по одному питанню. Ви одразу ж помiтите, що складного тут анiчогiсiнько немае. Насправдi, це виглядатиме надзвичайно просто на паперi. Загадка у тому, щоб змогти застосувати це на практицi. Я почну з аналiзу першоi перешкоди – вiдсутностi довiри. Вона повернулася до дошки i вписала цю фразу в нижню частину трикутника. Менеджери мовчки прочитали слова, а переважна бiльшiсть насупила брови, мовби запитуючи: «І це все, для чого ми тут зiбралися?» Кетрiн, вже звична до такоi реакцii, продовжувала: – Довiра – основа реальноi спiльноi роботи. Отже, перша перешкода – неспроможнiсть окремих членiв команди довiряти та розумiти один одного. І якщо це здаеться декому образливим, дозвольте менi пояснити, тому що надмiрна делiкатнiсть у цьому питаннi буде зайвою. Це вкрай важливий момент для згуртування команди i, мабуть, найважливiший. Було видно, що декому з присутнiх цi пояснення були необхiднi. – В успiшних командах нiчого не приховують один вiд одного, – сказала вона. – Не бояться прилюдно виносити допущенi помилки на люди, визнають недолiки, не приховують слабкостi i дiляться своiми тривогами, не боячись, що потiм пожалкують про це. Здавалося б, бiльшiсть погоджувалася з цiею думкою, але особливого ентузiазму вона не викликала. Кетрiн вела далi: – Рiч ось у чому. Якщо ми не довiряемо один одному – а все вказуе менi на це, – тодi ми не едина команда, яка в пiдсумку досягне хороших результатiв. Ось на цьому ми, перш за все, й зосередимося. Опiр Усi мовчали, доки не пiдвела руку Джан. Кетрiн усмiхнулася. – Безперечно, я колись i була шкiльною вчителькою, але вам не обов’язково пiдводити руку, коли хочете висловитися. І не соромтеся, перебивайте мене, коли потрiбно щось спитати. Джан кивнула та спитала: – Я не буду заперечувати чи дискутувати, менi просто цiкаво, чому ви сказали, що мiж нами немае довiри. Можливо, ви нас ще недостатньо знаете? Кетрiн замислилася над запитанням, щоб дати обмiрковану вiдповiдь. – Хочу сказати, Джан, що моя оцiнка грунтуеться на великiй кiлькостi рiзноманiтноi iнформацii: окремi коментарi членiв ради директорiв, спiвробiтникiв, навiть бiльшостi з вас. Вiдповiдь, здавалося, задовольнила Джан, але Кетрiн вирiшила докладнiше обгрунтувати свою позицiю. – Хочу зауважити, що проблему довiри я помiчаю не стiльки у розмовах з iншими, скiльки у вiдсутностi суперечок пiд час нарад, а також в iнших випадках, коли членам команди доводиться взаемодiяти мiж собою. Та я не хочу забiгати наперед, адже це взагалi-то окрема складова нашоi моделi. Нiку не хотiлося закривати тему. – Та це ж не обов’язково означае вiдсутнiсть довiри, чи не так? Власне, вiн не запитував, а стверджував. Було помiтно, що присутнi, особливо Мартiн та Мiкi, чекали вiдповiдi Кетрiн. – Нi, я думаю, не обов’язково. Нiк вiдчув миттеве задоволення: його зауваження визнали слушним. Але Кетрiн пояснила, що мала на увазi. – Теоретично, якщо всi спiльно виконують одну роботу, чiтко i злагоджено крокують до единоi мети, тодi, як на мене, вiдсутнiсть суперечок – непогана ознака колективу. Один за одним присутнi почали усмiхатися, чуючи характеристику команди, яку вони аж нiяк не нагадували. Задоволення Нiка де й подiлося. Кетрiн продовжувала йому пояснювати: – Зауважу, що в кожнiй ефективнiй командi, яку менi довелось досi бачити, час вiд часу трапляються суперечки, навiть у тих, де в колективi пануе повна довiра, часто з’являються протилежнi думки. Наступне запитання було адресоване всiм: – Як ви гадаете, чому серед вас майже не виникае емоцiйних дискусiй чи обговорень? Спочатку всi мовчали, та Кетрiн вирiшила не руйнувати вимушену паузу, потiм Мiкi щось ледь чутно прошепотiла. – Даруйте, Мiкi, я вас не почула. Кетрiн з усiх сил намагалася приховати свое роздратування колючими зауваженнями аудиторii, яке з’явилося в неi ще з часiв викладання у середнiй школi. Мiкi повторила, але вже голоснiше: – Нам часто бракуе часу. Я вважаю, що всi надмiру зайнятi, щоб подовгу обговорювати всiлякi дрiбницi, ми загрузли в роботi. Кетрiн вiдчувала, що не всi згоднi з Мiкi, та iй було цiкаво, чи наважиться хтось засумнiватися в ii словах. Вона вже готова була продовжити дискусiю сама, коли Джефф розвинув свою точку зору: – Я не певен, що подiляю твою думку, Мiкi. Гадаю, ми не дискутуемо не через брак часу – нам просто комфортнiше не сперечатися один з одним. А чому, я не знаю. Мiкi вiдповiла йому миттево i дещо рiзко: – Можливо, тому, що нашi наради завжди надто заорганiзованi та нецiкавi. Материнський iнстинкт пiдштовхував Кетрiн захистити Джеффа (почасти й на знак вдячностi за те, що вiн вступив у дискусiю з Мiкi), але вона вирiшила не втручатися. Пiсля невеликоi паузи в розмову делiкатно втрутився Карлос, звертаючись до всiеi групи, мовби так думають саме вони, а не Мiкi. – Зачекайте хвилинку, я погоджуюсь, що нашi засiдання нуднi, а порядок денний перевантажений. Та я вважаю, ми могли б бiльше сперечатися мiж собою, не можна стверджувати, що мiж нами пануе одностайнiсть в усiх питаннях. – Менi здаеться, у нас розбiжностi з кожного питання, – голосно зауважив Нiк. Усi розсмiялися, за винятком Мартiна, – вiн вiдкрив i увiмкнув ноутбук. Кетрiн приедналася до розмови, яка вiдчутно пожвавiшала. – Отже, у вас рiзнi погляди з бiльшостi питань, та водночас ви, здаеться, не бажаете визнавати, що маете невирiшенi проблеми. Хоч я, звичайно, не фаховий психолог, та це, наскiльки я розумiю, i е брак довiри у колективi. Присутнi закивали головами на знак згоди з Кетрiн, вони здалися iй схожими на зголоднiлих людей, яким нарештi кинули кiлька шматкiв хлiба. А потiм почулося, як хтось друкуе. Це Мартiн, повнiстю усунувшись вiд розмови, стукав по клавiшах, мов вправний програмiст. На якусь частку секунди присутнi вiдволiклися на цей звук i глянули на Мартiна. Цього моменту вистачило, щоб звести нанiвець той дiловий iмпульс, який зародився в процесi бесiди. Кетрiн вiд початку засiдання, уважно спостерiгаючи за персоналом, очiкувала й боялася такого повороту в ходi дискусii. Їй дуже хотiлося уникнути ще однiеi сутички з Мартiном (надто зранку), однак вона не змогла проiгнорувати цей жест його неповаги. Небезпека Кетрiн пильно якусь мить спостерiгала за Мартiном, який щось завзято друкував за iншим кiнцем столу, напруження в примiщеннi зростало. По правдi кажучи, нiхто й не очiкував вiд неi такоi миттевоi реакцii, але вони погано знали Кетрiн. – Вибачте, Мартiне. Мартiн припинив друкувати та пiдвiв очi, готовий придiлити увагу босу. – Ви над чимось працюете? – запитання Кетрiн прозвучало щиро, без тiнi сарказму. Присутнi застигли, з нетерпiнням очiкуючи вiдповiдi на запитання, яке iх турбувало вже майже два останнi роки. Спочатку Мартiн, здавалося, не збирався вiдповiдати, а потiм промовив: – Взагалi-то я дещо занотовую. – І продовжив друкувати. Кетрiн залишалася на диво спокiйною, а ii тон – стриманим. – Гадаю, це слушна нагода обговорити основнi правила наших майбутнiх засiдань – як на виiздi, так i в офiсi. Мартiн пiдвiв очi вiд комп’ютера, а Кетрiн продовжила, звертаючись до всiеi групи. – У мене небагато правил, коли йдеться про наради. Та виконання декiлькох з них я вимагаю неухильно дотримуватися. Усi чекали, коли вона почне. – По сутi, я вимагаю двох речей: присутностi та активноi участi. Це означае, що кожний мае бути залучений до розмови, про що б ми не говорили. Тут навiть Мартiн розумiв, що потрiбно вiдступити. Примирливим тоном, який нiхто не звик чути вiд керiвника технологiчного пiдроздiлу, вiн запитав: – А якщо розмова стосуеться не всiх? Часом здаеться, що ми обговорюемо питання, якi краще було б залагодити приватно, сам на сам. – Зауважено справедливо. Тепер Мартiну вже нiкуди було подiтися вiд Кетрiн. – Якщо колись настане такий момент, коли ми вважатимемо, що марнуемо час усiеi команди, розглядаючи питання, якi слiд було б вирiшувати за стiнами кiмнати для нарад, тодi всiм присутнiм варто буде заявити про це прямо. Мартiн виглядав потiшеним, що з ним погодилися. Кетрiн продовжувала: – Але стосовно решти питань я хочу, щоб усi активно долучалися до розмови. І хоча розумiю, що дехто з вас вiддае перевагу роботi з комп’ютером, а не з нотатником, – як от ви, Мартiне, – та вважаю, що це вiдволiкае iнших. Коли спостерiгаеш за людиною, яка сидить за комп’ютером, чомусь на думку спадае одне: вона переглядае пошту або зайнята чимось стороннiм. Мiкi вирiшила прийти на допомогу Мартiну, чого вiн зараз явно не потребував. – Кетрiн, за всiеi поваги до вас, ви не знайомi з культурою у свiтi високих технологiй, а такий стан речей е типовим для софтверних[7 - Софтверна компанiя – компанiя, що спецiалiзуеться на комп’ютерному програмуваннi.] компанiй. Я маю на увазi, що це, мабуть, не притаманне автомобiльнiй галузi, та… Кетрiн ввiчливо перебила ii. – Взагалi-то у свiтi автомобiлiв це поширене явище. Я стикалася там з тiею ж проблемою. Це питання радше культури, анiж технологii. Джефф кивнув i схвально усмiхнувся: мовляв, влучна вiдповiдь. Мартiн закрив ноутбук i сховав у сумку. Бiльшiсть персоналу дивилася на Кетрiн, наче вона щойно закiнчила розмову з грабiжником у банку, змусивши його добровiльно здати зброю. Якби ж тiльки весь день пройшов так вдало. Знайомство Кетрiн вiдчувала, що починалася вирiшальна частина зустрiчi, яка визначить, як розгортатимуться подii впродовж наступних мiсяцiв. Не випадково ця серйозна вправа стояла першою у порядку денному. – Перед тим, як взятися за складнi завдання, давайте почнемо з того, що я називаю особистими iсторiями. Кетрiн пояснила, що кожен вiдповiдатиме на п’ять ненав’язливих особистих запитань, що стосуються його бiографii, i закiнчила свою iнструкцiю жартiвливим застереженням, яке, схоже, оцiнив навiть Мартiн. – Пам’ятайте, я хочу почути про ваше дитинство, а не про дитину, яка живе всерединi вас. Усi керiвники DecisionTech почергово вiдповiдали на запитання: де народилися? скiльки дiтей було в родинi? чим цiкавим захоплювалися у дитинствi? яка була найбiльша проблема, що спiткала вас у пiдлiтковому вiцi? де вперше працювали? Майже кожен у своiх вiдповiдях вiдкривав яскраву грань, а то й декiлька, про якi мало хто знав, якщо знав взагалi. Карлос серед дев’яти дiтей у батькiв був найстаршим. Мiкi навчалася балету в Juilliard School[8 - The Juilliard School – одна з найвiдомiших вищих шкiл у галузi мистецтва, заснована благодiйним фондом О. Джульярда.] в Нью-Йорку. Джефф подавав бити в Boston Red Sox.[9 - The Boston Red Sox – професiйна бейсбольна команда мiста Бостон, штат Массачусетс, неодноразовi переможцi Свiтовоi серii чемпiонату Головноi бейсбольноi лiги.] Мартiн провiв бiльшу частину свого дитинства в Індii. Джей-Ар мае брата-близнюка. Джан зростала в родинi кадрового вiйськового. Пiд час дискусii навiть виявилося, що в старшiй школi Нiк грав у баскетбол проти команди, яку тренував чоловiк Кетрiн. Щодо Кетрiн, то весь персонал був здивований i вражений не ii вiйськовою пiдготовкою та досвiдом в автомобiлебудуваннi, а тим фактом, що пiд час навчання в коледжi ii було визнано Загальноамериканським волейболiстом.[10 - Загальноамериканський спортсмен – почесне спортивне звання, що присвоюеться найрезультативнiшим атлетам в аматорських видах спорту.] Це було дiйсно дивовижно. Лише за сорок п’ять хвилин вкрай безневинних особистих зiзнань команда стала бiльш згуртованою. Так невимушено вони почувалися вперше за весь рiк. Але Кетрiн проходила цей етап багато разiв i знала, що ейфорiя спаде, щойно розмова торкнеться роботи. Занурення Коли команда знову зiбралася разом пiсля короткоi перерви, стало зрозумiло, що ранковий запал частково втрачено. Усi працювали протягом кiлькох годин без перерви до самого ланчу, аналiзуючи iндивiдуальнi поведiнковi схильностi та обробляючи рiзноманiтнi дiагностичнi тести, якi виконали ще до поiздки в Напу. Серед тестiв був i визначник типiв особистостi Майерса – Брiггса. Кетрiн була приемно здивована тим, що навiть Мартiн зацiкавився обговоренням. Але ж знову, розмiрковувала вона, усiм подобаеться щось дiзнаватися та говорити про себе, доки тебе не критикують, а цей момент вже наближався. Однак Кетрiн вирiшила, що час пiсля ланчу не найкращий для занурення в наступну фазу, враховуючи те, що енергii у присутнiх залишилось вже небагато. Тож по опiвднi вона влаштувала перерву на кiлька годин, щоб можна було кожному переглянути електронну пошту, вiдвiдати спортзал або зайнятися iншими справами на власний розсуд. Кетрiн знала, що вони працюватимуть до пiзнього вечора, тож не хотiла, щоб усi втомилися надто рано. Мартiн провiв бiльшу частину денноi перерви в номерi, переглядаючи електронну пошту. Нiк, Джефф, Карлос i Джей-Ар грали в боче[11 - Боче – рiзновид гри з м’ячем, близький до боулiнгу.] на кортi поряд з готелем, а Кетрiн i Джон зустрiлися у фойе, щоб обговорити бюджет. Мiкi сидiла бiля басейну та читала книжку. Коли до обiду всi повернулися, Кетрiн було приемно спостерiгати за тим, як вони жваво пiдхопили розмову, розпочату вранцi. На цей час кожен уже визначився зi своiм мiжособистiсним типом поведiнки з колегами, тож обговорювали рiзницю мiж iнтровертом та екстравертом, а також iншi типи особистостi. Усi помiтно розслабилися. За пiцою та пивом життя видавалося не таким уже й поганим. Раптом Карлос почав дражнити Джан через те, що вона надто прискiплива, а Джефф – глузувати над Джей-Ар через його неуважнiсть. Навiть Мартiн вiдреагував спокiйно, коли Нiк назвав його «бурхливим iнтровертом». Нiкого за столом таке добродушне, хоча i небезпiдставне кепкування не засмучувало, за винятком Мiкi. Справа не в тому, що вона болiсно сприймала кпини на свою адресу, нi, було гiрше – з неi нiхто не кепкував взагалi. Фактично про неi не говорили, i не дивно, що й вона не зробила жодного зауваження iншим. Кетрiн хотiла залучити Мiкi до спiльноi розмови, але вирiшила, що така напористiсть на початку зустрiчi буде зайвою. Все йшло добре, навiть краще, нiж вона очiкувала, – команда, схоже, була зацiкавленою обговоренням деяких деструктивних моментiв, якi Кетрiн помiтила пiд час нарад керiвного персоналу. Влаштовувати полемiку першого ж вечора було недоречно, надто пiсля того, як iй довелось ухилятися вiд словесного обстрiлу з боку Мартiна. Та не завжди все вдаеться контролювати, до того ж Мiкi сама створила собi певнi труднощi. Коли Нiк, звернувшись до команди, зауважив, що особистiснi характеристики кожного виявилися на диво точними та корисними, Мiкi зробила те, що й завжди на зборах персоналу – вона закотила очi. Кетрiн тiльки хотiла зробити iй зауваження з цього приводу, але ii випередив Нiк. – Що ти хочеш цим сказати? Мiкi зробила вигляд, що нiчого не зрозумiла. – Що? Нiк здебiльшого дражнив ii, та було видно, що у цей момент вiн трохи роздратований. – Припини закочувати очi. Я сказав якусь дурню? Мiкi наполегливо прикидалася, що не розумiе, у чому рiч. – Нi, я нiчого такого не казала. Тут не стрималась Джан: – Тобi й не треба було нiчого говорити, Мiкi. Твое обличчя говорить само за тебе, – м’яко зауважила вона. Джан хотiлося розрядити ситуацiю, допомiгши Мiкi вийти з незручного становища та не осоромитися при цьому. – Менi iнколи здаеться, що ти сама не усвiдомлюеш, що робиш. Та Мiкi не здавалася, натомiсть спробувала зайняти позицiю захисту. – Я справдi не розумiю, про що йдеться. Нiк не вiдступав. – Годi. Ти робиш це постiйно. Маеш усiх нас за iдiотiв? Кетрiн подумки зауважила, що наступного разу не варто замовляти на обiд пиво, але й не пошкодувала про це, адже емоцii кожного почали виходити назовнi. Вона вiдкусила шматочок пiци та разом з iншими спостерiгала за тим, що вiдбуватиметься далi, стримуючи себе вiдновити мир. Зовсiм неочiкувано Мiкi зауважила: – Слухайте, колеги, мене не цiкавлять усi цi вашi психологiчнi тралi-валi. Не уявляю, щоб нашi конкуренти, якi в цю мить у бiзнесi затикають нас за пояс, сидiли в якомусь готелi в Напi та базiкали про те, звiдки в них береться енергiя або як вони сприймають цей свiт. Усi присутнi були захопленi сказаним зненацька, почувши такий звинувачувальний вирок усьому дiйству, вiд якого, здавалося, ще мить тому отримували задоволення. Усi поглянули на Кетрiн, очiкуючи ii реакцii на сказане. Але Мартiн вiдреагував першим: – Так, ти маеш рацiю. Усi були враженi тим, що Мартiн, якого, здавалося, повнiстю захопив цей процес, захищав Мiкi, доки не почули ефектне завершення його реплiки. – Вони, мабуть, у Кармелi.[12 - Кармел – курортне мiстечко на Тихоокеанському узбережжi, штат Калiфорнiя. Славиться своiми пейзажами та дивовижною архiтектурою.] Сказав би це хтось iнший – усi б тiльки усмiхнулися, та коли це сказав Мартiн, та ще й сухим, саркастичним тоном зi своiм британським акцентом, кiмната вибухнула реготом. Окрiм, звичайно, Мiкi, яка сидiла й вимушено всмiхалась. У якийсь момент Кетрiн подумала, що ii вiце-директор з маркетингу пiде. Краще б вона тодi так i зробила, адже наступнi пiвтори години Мiкi не зронила анi слова, мовчки спостерiгаючи за дискусiею, яку група активно продовжувала вести. Врештi-решт розмова невимушено перейшла до бiльш приземлених питань, що стосувалися бiзнесу. Джан перервала розмову та звернулася до Кетрiн: – Ми, мабуть, зараз вiдхиляемося вiд теми? Кетрiн похитала головою. – Та нi, я гадаю, навiть добре, що ми заглиблюемося в робочi питання, обговорюючи рiзнi психологiчнi моменти. Це дае нам можливiсть зрозумiти, як теорiю реалiзувати на практицi. Хоча Кетрiн неабияк тiшило те, що стосунки мiж членами команди почали налагоджуватися, вона не могла залишити поза увагою Мiкi, чия красномовна поведiнка свiдчила: вона все ще не довiряе своiм колегам. Бiля басейну Кетрiн оголосила про завершення зiбрання трохи пiзнiше десятоi, i всi пiшли спати, за винятком Джан i Нiка, якi щойно розпочали iмпровiзоване обговорення бюджету. Номери Мiкi та Кетрiн у маленькому готельному комплексi були розташованi поряд з басейном, i дорогою туди Кетрiн вирiшила спробувати встановити контакт зi своiм топ-менеджером наодинцi. – Все гаразд? – спитала Кетрiн, намагаючись уникнути зайвого хвилювання та нав’язливостi в голосi. – Я в порядку, – не дуже переконливо вiдповiла Мiкi. – Я знаю, що це складний процес, i вам, можливо, здаеться, що до вас поставилися трохи нетактовно. – Трохи? Я не дозволяю насмiхатися з мене своiй родинi й точно не хочу, щоб хтось робив подiбне на роботi. Цi люди й уявлення не мають про те, як зробити компанiю успiшною. Ця спонтанна вiдповiдь мало не зовсiм збентежила Кетрiн. Пiсля невеличкоi паузи вона сказала: – Добре, ми зможемо поговорити про це завтра. Я вважаю, вони мають почути вашу думку. – З мене досить, завтра я нi пари з вуст. Кетрiн подумала, що не слiд брати зауваження Мiкi занадто близько до серця, приписавши його радше ii миттевому емоцiйному пориву, нiж чомусь iншому. – Гадаю, вранцi ви почуватиметеся краще. – Та нi, я серйозно, нiхто вiд мене бiльше й слова не почуе. Кетрiн вирiшила поки не наполягати. – Що ж, добре виспiться вночi. Вони вже пiдiйшли до своiх номерiв. – Аякже! – саркастично засмiявшись, завершила розмову Мiкi. Вiддача У конференц-залi були лише Кетрiн i Джан, коли туди наступного ранку зайшла Мiкi. На вигляд вона була сповнена ентузiазму – здавалося, що минулi подii зовсiм не пригнiчували ii. Кетрiн це приемно здивувало. Щойно прибули iншi, Кетрiн почала засiдання за скороченою версiею вчорашньоi промови. – Отже, перш нiж ми почнемо, гадаю, не завадить згадати, чому ми тут. Ми переважаемо будь-кого з конкурентiв у фiнансовому планi, маемо найдосвiдченiшi кадри, кращi технологii, потужну пiдтримку, але принаймнi двое з них випереджають нас на ринку. Наше завдання – збiльшити надходження, прибутковiсть, завоювати клiентiв i втримати iх. Можливо, навiть розмiстити акцii нашоi компанii на фондовому ринку. Та ми нiчого не досягнемо, якщо не будемо дiяти в командi. Вона зупинилася, дивуючись, як уважно ii слухають пiдлеглi. Було схоже на те, що вони чують це вперше. – Питання е? Не далi як учора присутнi вiдповiли б повною мовчанкою. Тепер частина кивнула головою, мовби продовжуючи: «Жодних запитань. Давайте розпочинати». У всякому разi так це трактувала Кетрiн. Впродовж декiлькох наступних годин група повторювала матерiал, який вони розглядали напередоднi. Десь iз годину по тому стало помiтно, що Мартiн i Нiк потроху втрачають iнтерес, а Джей-Ар засмучувався все бiльше пiсля кожного вiбросигналу мобiльного, залишаючи без вiдповiдi дзвiнки, що надходили на його стiльниковий телефон. Кетрiн вирiшила розвiяти занепокоення присутнiх i запобiгти стороннiм розмовам. – Я здогадуюсь, що вас починае хвилювати питання: «Хiба вчора ми робили не те саме?» Я знаю, що ми повторюемося, але не засвоiмо матерiал, якщо не зрозумiемо, як все це використовувати. Протягом наступноi години керiвники пiдроздiлiв обговорювали застосування рiзних стилiв поведiнки в колективi, а також можливостi та виклики, якi цi стилi створювали для команди топ-менеджерiв. Мiкi кiлька разiв вступала в дискусiю i кожного разу це лише гальмувало процес обговорення. Мартiн теж переважно мовчав, проте, схоже, уважно спостерiгав за обговоренням. До середини ранкового засiдання вони закiнчили огляд стилiв мiжособистiсного спiлкування та командноi поведiнки. А потiм, коли до ланчу залишалося менше як пiвгодини, Кетрiн вирiшила запропонувати найважливiшу вправу дня, яку пiзнiше визначила як момент iстини для Мiкi та решти колективу. Усвiдомлення Повернувшись до маркерноi дошки, Кетрiн пояснила: – Запам’ятайте: командна робота починаеться з побудови довiрливих стосункiв i единий спосiб зробити це – подолати потребу в невразливостi. Вона написала слово «Невразливiсть» поряд iз нижньою частиною трикутника, де вже було записано «Вiдсутнiсть довiри». Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=24337044&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примечания 1 П’ять спокус генерального директора. (Тут i далi примiтки перекл.) 2 Кремнiева долина – регiон у Калiфорнii (США), де розташованi провiднi унiверситети та велика кiлькiсть високотехнологiчних компанiй. 3 CEO (скор. вiд Chief Executive Officer) – головний виконавчий директор, генеральний директор, керiвник компанii. 4 Долина Напа – один iз найвiдомiших виноробних регiонiв у свiтi, розташований в окрузi Напа Каунтi, Калiфорнiя, США. 5 Япi (несхв.) – молодi спецiалiсти, якi закiнчили елiтнi унiверситети та мають високий рiвень доходiв. 6 Джей-Ар – назви перших букв iменi та прiзвища Jeff Rawlins (Джефф Ролiнз). 7 Софтверна компанiя – компанiя, що спецiалiзуеться на комп’ютерному програмуваннi. 8 The Juilliard School – одна з найвiдомiших вищих шкiл у галузi мистецтва, заснована благодiйним фондом О. Джульярда. 9 The Boston Red Sox – професiйна бейсбольна команда мiста Бостон, штат Массачусетс, неодноразовi переможцi Свiтовоi серii чемпiонату Головноi бейсбольноi лiги. 10 Загальноамериканський спортсмен – почесне спортивне звання, що присвоюеться найрезультативнiшим атлетам в аматорських видах спорту. 11 Боче – рiзновид гри з м’ячем, близький до боулiнгу. 12 Кармел – курортне мiстечко на Тихоокеанському узбережжi, штат Калiфорнiя. Славиться своiми пейзажами та дивовижною архiтектурою.