Степан Бандера
Микола Романович Посiвнич


Украiнцi. Історiя нескорених
«Бандеризацiя Украiни – головна загроза Росii». Така сентенцiя з 2002 р. з’являеться в багатьох засобах масовоi iнформацii Росii, i в пересiчного читача чи слухача постае логiчне запитання: то хто такий Степан Бандера, яка його полiтика i яку загрозу вiн становить для Росiйськоi Федерацii тепер або ж СССР 1959 р.?!

Хто вiн? Герой?! Зрадник?! Символ?! Колаборант?! Фашист (чи все ж таки нацист)?

Дискусii навколо надання Степановi Бандерi звання Героя Украiни, вшанування учасникiв боротьби за незалежнiсть Украiни у XX i ХХІ столiттях не вщухатимуть ще довго, тому нам варто почати з маленьких крокiв у подоланнi стереотипiв, якi утвердилися в суспiльнiй свiдомостi…





Микола Посiвнич

Степан Бандера



© Посiвнич Микола, текст та iлюстрацii, 2015

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2015

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2015




Передмова


Щоб зрозумiти якусь добу чи якийсь народ, треба зрозумiти iхню фiлософiю.

    Бертран Рассел

«Бандеризацiя Украiни – головна загроза Росii». Така сентенцiя з 2002 р. з’являеться в багатьох засобах масовоi iнформацii Росii, i в пересiчного читача чи слухача постае логiчне запитання: то хто такий Степан Бандера, яка його полiтика i яку загрозу вiн становить для Росiйськоi Федерацii тепер або ж СССР 1959 р.?!

Хто вiн? Герой?! Зрадник?! Символ?! Колаборант?! Фашист (чи все ж таки нацист)?

Дискусii навколо надання Степановi Бандерi звання Героя Украiни, вшанування учасникiв боротьби за незалежнiсть Украiни у XX i ХХІ столiттях не вщухатимуть ще довго, тому нам варто почати з маленьких крокiв у подоланнi стереотипiв, якi утвердилися в суспiльнiй свiдомостi.

Постать Бандери повернулася в незалежну Украiну 1991 р. й опинилася в епiцентрi боротьби як символ украiнського визвольного руху та неодноразово використовуеться в полiтичнiй боротьбi. Визнання Бандери – свiдчення зрiлостi Украiни як держави, що сама вирiшуе, яких героiв iй шанувати i яке майбутне будувати.

Однак пiсля 105-i рiчницi вiд дня народження i 55-i вiд убивства його постать i надалi залишаеться мiфологiзованою. На сходi Украiни, не кажучи вже про Росiю, Польщу, Чехiю, Нiмеччину, Степана Бандеру знають лише як фанатичного терориста, котрий застосовував усi методи для досягнення своiх цiлей, а це мае мало спiльного з його реальною дiяльнiстю та поглядами.

У зв’язку iз сучасними подiями в Украiнi: Майданом Гiдностi, окупацiею Росiею Криму та веденням нею прихованоi (гiбридноi) вiйни на Донбасi – протягом останнього часу вiдвiдуванiсть в Інтернетi сторiнок про Степана Бандеру рiзко зросла. Присвячену йому сторiнку в росiйськiй Вiкiпедii вiдвiдало близько мiльйона людей. На загал росiйськi засоби масовоi iнформацii констатували, що в Украiнi до влади прийшли «бЕндерiвцi» (можливо, жителi чи вихiдцi з мiста Бендер у Молдовi) – i майже одразу ж 520 тисяч переглядiв сторiнки про те, хто ж насправдi такий Степан Бандера, було зафiксовано саме в украiномовнiй Вiкiпедii. За даними Google Trends – сервiсу, який аналiзуе пошуковi запити користувачiв у всьому свiтi за кiлькiстю, iдеолог украiнського нацiоналiстичного руху обiйшов легендарного революцiонера Ернесто Че Гевару. Значний iнтерес особа Бандери викликала в Молдовi, Бiлорусi та Казахстанi, а також на англiйськiй, нiмецькiй, чеськiй та iнших версiях статтi. Пропаганда свого домоглася – кращий пiар придумати годi. Та навiть мертвий Степан Бандера декому дуже заважае, бо як iнакше пояснити те, що 17 серпня 2014 р. у далекому Мюнхенi вандали сплюндрували його могилу.

На жаль, в украiнському варiантi трактування Бандери iде за старим радянським зразком: пiд Ленiним розумiемо партiю, а пiд партiею – Ленiна… Бути символом украiнського визвольного руху за життя й вiдчувати вiдповiдальнiсть за своi вчинки е найвищим тягарем для героя. Про це писав Степан Бандера: «Мушу Вам щиро сказати, що менi дуже важко. Гнiтить мене невимовно те, що з моiм iм’ям зв’язуються найбiльшi цiнностi нашоi боротьби, купленi працею, великими жертвами i кровiю Найкращих Друзiв. Чуюся негiдним служити за символiчне зосередження тих вартостей украiнського визвольного руху. Пiд тим моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до спiльних надбань, яка безмежна рiзниця мiж власним вкладом, власною спроможнiстю i власною вартiстю та тим, що мае репрезентувати й очолювати. Репрезентацiя – це не мое дiло, не маю для цього жодних диспозицiй i чуюсь зле в такiй ролi. Змiстом мойого життя досi була боротьба, так i мусить бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в нiй участi. На репрезентанта „за склом“ не надаюся».

Так видаеться, що сподiвання частини украiнського суспiльства, сформульованi в сентенцii «Бандера прийде, порядок наведе» та в назвi «Бандерштат», е репрезентацiею «за склом» особи, а не дii. Парадоксальним е й те, що нашi полiтики й громадськi дiячi проголошують бандерiвськi гасла, але не дотримуються iх. Бандеризацiя, на думку автора, та й, мабуть, у розумiннi кремлiвського режиму на чолi з Путiним, полягае в тому, щоб дiяти й думати в iнтересах Украiни…

Як не дивно, у цьому контекстi Провiдник ОУН залишаеться й досi однiею з найменш вивчених постатей украiнського визвольного руху. Життевий шлях визначного борця за волю ще не здобув належноi уваги з боку iсторикiв у незалежнiй Украiнi, йому присвячено лише публiцистичнi твори, невеликi статтi та енциклопедичнi довiдки. Тож про цього дiяча iнформацiя вже з’явилася, але зробити належний аналiз дiяльностi та визначити його мiсце в iсторii украiнська iсторична наука ще не спромоглася. Сучасним дослiдникам належить дати грунтовну оцiнку Степановi Бандерi як людинi, творцю й iнтерпретатору нацiоналiстичноi iдеологii, органiзаторовi й лiдеру ОУН 1930–1950 рр.

Своею чергою поляки, росiяни, евреi, чехи, нiмцi та представники iнших нацiональностей активно дискутують про його мiсце й роль в iсторii. Безперечно, сучаснi подii надаватимуть дискусiям нового спрямування, розвiнчуватимуть старi мiфи й стереотипи, створюватимуть новi. На думку автора, постать Степана Бандери потрiбно виводити з бiло-чорних тiней, забронзовiння й подавати його погляди, вчинки та умови прийняття тих чи iнших рiшень у контекстi iсторичних реалiй, а не сучасних свiтоглядних позицiй.




Родина


Для рiдного краю,

для меншого брата

І сили, i душу свою положи.

Не жди, яка буде за те тобi плата,

Нiякоi плати не жди, а служи!

    Іван Франко

Родина Бандер походить iз м. Стрий, що на Львiвщинi, де проживала в передмiстi Лани i переважно займалася рiльництвом i домашнiм господарством. Щодо походження прiзвища Бандера iснуе багато версiй. За найбiльш поширеною, з латини староукраiнською означае «прапор»; можливо, мало значення «керiвник», «провiдник», «проводир», «той, що попереду».








Отець Андрiй Бандера



Дiд Степана Бандери був дяком у церквi Благовiщення Пренепорочноi Дiви Марii.

Отець Андрiй, батько Степана Бандери (11 грудня 1882, Стрий, нинi Львiвська обл. – 10 липня 1941, Киiв), був вiдомим громадсько-полiтичним дiячем, священиком УГКЦ у селах Старий Угринiв i Бережниця Калуського повiту (1913–1919, 1920–1933), Воля Задеревацька (1933–1937) та Тростянцi (1937–1941). 1902 р. закiнчив Стрийську гiмназiю. Спiвпрацював iз журналом «Молода Украiна». 1918 р. – органiзатор встановлення украiнськоi влади у м. Калуш, формував вiйськовi загони iз селян. Депутат Украiнськоi нацiональноi ради ЗУНР у Станиславовi (нинi Івано-Франкiвськ). 1919 р. був вiйськовим капеланом 9-го полку 3-i Бережанськоi бригади ІІ корпусу УГА (Украiнськоi галицькоi армii). Разом iз вiйськами вiдступив за Збруч, але 1920 р. повернувся. Член УВО (Украiнськоi вiйськовоi органiзацii). У 1928 i 1930 рр. був заарештований разом iз сином Степаном. 22 квiтня 1941 р. за звинуваченням у переховуваннi члена ОУН Володимир Стефанишина був заарештований НКВД разом iз доньками Володимирою й Оксаною, вивезений до Киева. На слiдствi визнав себе нацiоналiстом, прихильником збройноi боротьби проти радянськоi влади. 8 липня 1941 р. засуджений до страти. Розстрiляний у Киевi. 8 лютого 1992 р. реабiлiтований прокуратурою Украiни.

Мати Мирослава (2 серпня 1887, с. Бережниця, нинi Калуський р-н, Івано-Франкiвська обл. – 22 квiтня 1921, с. Старий Угринiв, нинi Калуський р-н, Івано-Франкiвська обл.) походить iз родини священика УГКЦ Володимира Глодзiнського. Восени 1906 р. одружилася з о. Андрiем Бандерою. Мати сiмох дiтей: Марти-Марii, Степана, Олекси, Володимири, Василя, Оксани, Богдана, Мирослави (померла немовлям). Хворiла на туберкульоз.

Усi дiти отця Андрiя й Мирослави Бандер були послiдовними продовжувачами нацiонально-визвольноi боротьби своiх батькiв.

Сестра Марта-Марiя (22 червня 1907, с. Старий Угринiв, нинi Калуський р-н, Івано-Франкiвська обл. – 13 листопада 1982, смт Сухобузимське, Красноярський край, Росiйська Федерацiя) – громадська дiячка, педагог. Пiсля закiнчення Стрийськоi учительськоi семiнарii брала активну участь у громадсько-культурнiй дiяльностi. 1936 р. вступила в ОУН, спiвпрацювала з Володимиром Стефанишиним, Миколою Андрусiвим, керувала Долинським районним проводом жiночоi сiтки. 22 травня 1941 р. ii без суду i слiдства вiдправили етапом на Сибiр. Вiд липня 1941 р. до 9 лютого 1942 р. перебувала iз сестрою Оксаною на спецпоселеннi в с. Живий Ключ Козачинського району Красноярського краю. Обидвi працювали рiзноробами в колгоспi «Серп i молот». Згодом проживали у с. Шуликове, а вiд 1953 р. – у с. Сухобузимське Красноярського краю. 1953 р. пробули два мiсяцi в Москвi, де сестер допитували, шантажували й вимагали засудити дiяльнiсть брата та звернутися до учасникiв збройного пiдпiлля ОУН iз проханням припинити боротьбу. Не досягши бажаного результату, КГБ вiдправив Марту й Оксану на заслання. Зi спецпоселення М. Бандера звiльнена 4 березня 1960 р., але повернутися в Украiну iй не дозволили. 1990 р. ii останки перевезли спочатку до Львова, у кафедральний собор Святого Юра, а потiм перепоховали на цвинтарi в Старому Угриновi.








Марта-Марiя Бандера



Брат Олександр (25 березня 1911, с. Старий Угринiв, нинi Калуський р-н, Івано-Франкiвська обл. – кiнець липня 1942, Освенцiм, Польща) – активний дiяч ОУН, доктор економiчних наук. Закiнчив Стрийську гiмназiю й агрономiчний факультет Львiвськоi полiтехнiки. Член ОУН iз 1933 р. Того ж року виiхав до Італii, де продовжив навчання в Римськiй вищiй школi економiчно-полiтичних наук i успiшно захистив дисертацiю. Працював у Римськiй станицi (пiдроздiлi) ОУН. Пiсля проголошення 30 червня 1941 р. Акта про вiдновлення Украiнськоi держави переiхав на Львiвщину. Для влаштування на роботу його викликали у Львiв в «Arbeitsamt», де вiн був заарештований гестапiвцями. Допитували його в тюрмах Львова i Кракова. З 22 липня 1942 р. – у концтаборi Освенцiм, в’язничний номер – 51020. Був закатований польськими фольксдойчами. Своею смертю спричинився до полегшення становища украiнських полiтв’язнiв: його дружина-iталiйка звернулася до свого уряду, i той надiслав запит до Берлiна, що змусило адмiнiстрацiю концтабору в Освенцiмi розмiстити украiнцiв в окремому примiщеннi, виводити окремою бригадою на роботу, щоб унеможливити зiткнення з поляками.








Олександр Бандера



Сестра Володимира (10 березня 1913, с. Старий Угринiв, Калуський р-н, Івано-Франкiвська обл. – 11 липня 2001, Стрий, Львiвcька обл.) – громадсько-культурна дiячка. Пiсля смертi матерi (22 квiтня 1921 р.) нею опiкувалася тiтка Катерина Антонович. 1932 р. закiнчила Стрийську гiмназiю й повернулася до рiдного села. 1933 р. разом iз батьком переiхала до с. Воля Задеревацька. Того ж року вийшла замiж за священика Федора Давидюка. Разом iз чоловiком працювала в селах Стiльське Миколаiвського району Львiвськоi областi (1934–1938), Брошнiв Долинського району Івано-Франкiвськоi областi (1938–1940), Голинь Калуського району Івано-Франкiвськоi областi (1940–1944), Биличi Горiшнi Старосамбiрського району Львiвськоi областi (1944–1945), Тершевi того ж району (1945–1946). У сiчнi 1946 р. Давидюки перейшли на парафiю до Борислава Львiвськоi областi. Подружжя брало активну участь у громадсько-культурному життi, працювало в товариствi «Просвiта», таемно пiдтримувало дiяльнiсть ОУН i УПА. 23 березня 1946 р. iх заарештували, а шестеро iхнiх дiтей вiдправили до дитячого будинку. 7 вересня 1946 р. Володимира Бандера-Давидюк разом iз чоловiком була засуджена вiйськовим трибуналом МВД на 10 рокiв виправно-трудових таборiв i 5 рокiв позбавлення прав iз конфiскацiею майна. Покарання вiдбувала на станцii Ришоти в Красноярському краю. Через 6 рокiв переведена до табору «Карабас» у Казахстанi. Звiдси направлена на цементний завод, а вiдтак до Спаського табору. 1953 року етапована до Москви, де просидiла в опричнiй камерi шiсть мiсяцiв. Вiд неi та сестер Марти й Оксани, яких також привезли туди, на допитах у Лефортовськiй тюрмi домагалися осуду дiяльностi iхнього брата Степана. Жодна з жiнок не погодилася. Пiсля цього Володимиру Бандеру повернули в Спаськ, де вона перебувала до закiнчення термiну ув’язнення. Звiльнена 29 лютого 1956 р., але ще три мiсяцi поневiрялася на спецпоселеннi в Карагандi. Повернувшись в Украiну в червнi 1956 р., проживала з дочкою Мирославою в с. Козакiвка Долинського району Івано-Франкiвськоi областi. У березнi 1995 р. переiхала до Стрия, де мешкала разом iз сестрою Оксаною. Похована на мiсцевому кладовищi.








Василь Бандера



Брат Василь (12 лютого 1915, с. Старий Угринiв, Калуський р-н, Івано-Франкiвська обл. – 21 липня 1942, концтабiр Освенцiм, Польща) – провiдний дiяч ОУН. Закiнчив Стрийську гiмназiю, агрономiчний факультет Львiвськоi полiтехнiки та фiлософський факультет Львiвського унiверситету. Протягом 1937–1939 рр. – член Львiвського повiтового проводу ОУН. З 1939 р. – в’язень концтабору Береза Картузька. Наприкiнцi жовтня 1939 р. разом iз братом Степаном перебрався до Кракова. Учасник ІІ ВЗ ОУН. Пiсля проголошення Акта вiдновлення Украiнськоi держави 1941 р. – референт СБ Станiславiвського обласного проводу ОУН. 15 вересня 1941 р. разом iз членами цього проводу Романом Малащуком, Євгеном Лозинським, Богданом Рибчуком був заарештований гестапо. Перебував у тюрмах Станiславова, Львова, Кракова. 20 липня 1942 р. потрапив до нiмецького концтабору в Освенцiмi, в’язничний номер – 49721. Як i брат Олександр, зi згоди гестапiвського офiцера Грабнера вбитий польськими фольксдойчами Юзефом Кралем i Сташеком Подкульським.








Оксана Бандера



Сестра Оксана (22 грудня 1917, с. Старий Угринiв, Калуський р-н, Івано-Франкiвська обл. – 24 грудня 2008, м. Стрий, Львiвська обл.) – громадський дiяч, педагог. Пiсля смертi матерi виховувалась у тiтки Людмили, дружини отця Чорторийського у с. Кобиловолоках Теребовлянського району Тернопiльськоi областi. 1933 р. повернулася до батька в Старий Угринiв. Навчалася в Стрийськiй гiмназii. 1936 р. з Тростянця разом iз членом ОУН Миколою Стефанишиним, сестрою Мартою та iншими здiйснила похiд на гору Макiвку, щоб вшанувати пам’ять сiчових стрiльцiв. У 1939–1941 рр. учителювала у с. Тростянець Долинського району Івано-Франкiвськоi областi, брала активну участь у дiяльностi «Просвiти». Уночi з 22 на 23 травня 1941 р. НКВД провiв обшук у помешканнi батька, у якого вона жила разом iз сестрою Мартою. Усiх було заарештовано й вiдправлено в Долину. Оксану заслали в Красноярський край. 1953 р. ii разом iз Мартою привозили на допити в Москву. Протягом двох мiсяцiв iх змушували виступити з прилюдною заявою про незгоду з дiяльнiстю С. Бандери та звернутися до учасникiв Збройного пiдпiлля ОУН з проханням припинити боротьбу. Формальне звiльнення зi спецпоселення одержала 23 лютого 1960 р., але повертатися в Украiну пiд рiзними приводами iй не дозволяли. До Львова О. Бандера прибула 5 липня 1989 р. Дещо пiзнiше вона переiхала до дружини брата Василя в Івано-Франкiвськ, а незабаром оселилася в сестри Володимири, яка мешкала разом iз дочкою М. Давидюк у с. Козакiвцi Долинського району. Вiд 1995 р. – почесний громадянин Стрия, де й проживала. Указом Президента Украiни Вiктора Ющенка вiд 20 сiчня 2005 р. нагороджена орденом княгинi Ольги ІІІ ступеня.








Богдан Бандера



Брат Богдан (Митар, 4 квiтня 1919, с. Старий Угринiв, Калуський р-н, Івано-Франкiвська обл. – дата й мiсце смертi невiдомi) – член ОУН. Навчався в Стрийськiй та Рогатинськiй гiмназiях. Вiд листопада 1939 р. – у пiдпiллi. Нелегально перейшов радянсько-нiмецький кордон. Рiк навчався в Холмськiй гiмназii. 1940 р. – член Станiславського обласного проводу юнацтва ОУН. У червнi 1941 р. був серед тих, хто проголошував у Калушi Акт вiдновлення Украiнськоi держави. Був у складi похiдних груп ОУН на пiвденно-схiдну Украiну (Вiнниця, Киiв, Днiпропетровськ, Херсон). Можливо, керував Херсонським обласним проводом ОУН. Достовiрних вiдомостей про останнi роки життя не знайдено. Найбiльш поширена версiя про те, що його розстрiляли 1943 р. в Херсонi нiмецькi окупанти. За iншими даними, його бачили в листопадi 1944 р. у Чорному лiсi.








Осип Бандера



Дядько Осип (2 сiчня 1896, м. Стрий, Львiвська обл. – 7 листопада 1981, Гастонбург, штат Конектикут, США) був активним громадсько-полiтичним дiячем. Навчався в Стрийськiй класичнiй гiмназii, член «Пласту» (гурток пiд проводом Вiктора Коваля) з 1912 р. 1914 року вступив до лав Украiнських сiчових стрiльцiв (УСС), у перший полк, у ранзi пiдхорунжого. Брав участь у боях бiля сiл Попелi, Сiлець (1914), над рiчками Гнила Липа та Золота Липа (1915), на горi Лисоня (1916). 30 вересня 1916 р. потрапив у полон. Етапом вiдправлений у Симбiрськ (сучасне мiсто Ульяновськ). У квiтнi 1917 р. переiхав до Киева. Улiтку 1918 р. пiдвищений у званнi до хорунжого та вiдправлений iз кошем УСС на Херсонщину. Пiд час украiнсько-польськоi вiйни 1918–1919 рр. був у ІV Золочiвськiй бригадi УГА, був поранений у боях. Брав участь у боях УГА на Схiднiй Украiнi. Арештований бiльшовиками, пiзнiше – поляками. Закiнчив Вiденський унiверситет (1925), за фахом iнженер. 1926 р. одружився з Марiею Антонович. Працював у Стрию торговельним референтом у Повiтовiм союзi кооперативiв. 1932 р. вiдкрив галентарiйну крамницю. У 1941–1944 рр. працював посадником м. Стрий. У червнi 1942 р. арештований гестапо. Улiтку 1944 р. родина емiгрувала до Нiмеччини, а згодом – у США. Спершу працював сторожем у школi, згодом – в Украiнському кооперативному банку. Активний член товариства «Стрийщина» та Братства сiчових стрiльцiв.








Володимир-Микола Бандера



Син Осипа Володимир-Микола (11 грудня 1932, м. Стрий, Львiвська обл.) також став активним громадсько-полiтичним дiячем. Закiнчив початкову школу в Стрию. З 1944 р. в емiграцii. Продовжував навчання в украiнських таборах для перемiщених осiб у Нiмеччинi, матуральний iспит склав у Мюнхенi 1949 р. Там познайомився з двоюрiдним братом Степаном i за його порадою почав студiювати економiку. З 1950 р. у США. Працював на тютюнових плантацiях. 1954 р. закiнчив Коннектикутський унiверситет. Захистив докторат на тему «Чужинецькi капiтали в Схiднiй Європi» в Калiфорнiйському унiверситетi (1960). Працював доцентом, професором (1960–1972) Бостонського коледжу, з 1972 р. – унiверситету «Темпел» у Фiладельфii. Член Наукового товариства iм. Т. Шевченка (НТШ) з 1970 р. Дослiджуе мiжнароднi економiчнi вiдносини, економiку Галичини мiж двома свiтовими вiйнами та Украiни в складi СРСР. Понад тридцять рокiв у НТШ спiльно з iншими дослiдниками пiдготовляе матерiали про украiнську дiаспору. Автор статей i один iз редакторiв економiчноi частини англомовноi «Еncyklopedia of Ukraine». Улiтку 1992 р. викладав в Інститутi менеджменту при Львiвському унiверситетi iм. Івана Франка курси мiжнародноi економiки та бiзнесу. Активно опiкуеться меморiальними музеями Степана Бандери.




Дитинство


Воскресають лише там, де е могили.

    Фрiдрiх Нiцше

Народився Степан Бандера 1 сiчня 1909 р. у селi Старий Угринiв, тепер Калуського району Івано-Франкiвськоi областi, у сiм’i греко-католицького священика. У цей перiод Галичина належала до Австро-Угорськоi iмперii. Через чотири днi вiн був хрещений у мiсцевiй церквi на честь святого первомученика Степана.

В автобiографii Степан Бандера зазначае: «Дитячi роки я прожив в Угриновi Старому, в домi моiх батькiв i дiдiв, виростаючи в атмосферi украiнського патрiотизму та живих нацiонально-культурних, полiтичних i суспiльних зацiкавлень. Вдома була велика бiблiотека, часто з’iжджалися активнi учасники украiнського нацiонального життя Галичини, кревнi i iхнi знайомi, наприклад, моi вуйки: Павло Глодзiнський – один з основникiв „Маслосоюзу“ i „Сiльського Господаря“ (украiнськi господарськi установи), Ярослав Весоловський – посол до Вiденського парляменту, скульптор Михайло Гаврилко й iншi. Пiд час Першоi свiтовоi вiйни я пережив дитиною-юнаком чотирикратне пересування военних фронтiв через рiдне село в 1914—15 i 1917 рр., а в 1917 р. важкi двотижневi боi. Через Угринiв переходив австрiйсько-росiйський фронт, i наш дiм був частинно знищений гарматними стрiльбами. Тодi ж, лiтом 1917 р., ми спостерiгали прояви революцii в армii царськоi Росii, прояви нацiонально-революцiйних зрушень i велику рiжницю мiж украiнськими та московськими вiйськовими частинами… До народньоi школи я не ходив взагалi, бо в моему селi, як i в багатьох iнших селах Галичини, школа була не чинна вiд 1914 р. з уваги на покликання учителя до вiйська та iншi подii военного часу… Вiд листопада 1918 р. наше родинне життя стояло пiд знаком подiй у будуваннi украiнського державного життя та вiйни в оборонi самостiйности. Батько був послом до парляменту Захiдньо-Украiнськоi Народньоi Республiки – Украiнськоi Нацiональноi Ради в Станиславовi i брав активну участь у формуваннi державного життя в Калущинi. Особливий вплив на кристалiзацiю моеi нацiонально-полiтичноi свiдомости мали величнi святкування i загальне одушевлення злуки ЗУНР з Украiнською Народньою Республiкою в одну державу в сiчнi 1919 р.».








Родинний дiм Бандер у с. Старий Угринiв



Значним чином змiнила життя родини Бандер евакуацiя навеснi – влiтку 1919 р. Близькi вiдмовляли вiд тiеi подорожi у военний час iз сiмома дiтьми вiком вiд 1 до 10 рокiв. Отець Андрiй боявся не так власного арешту польською полiцiею, як знущань або розправи окупацiйних вiйськ над родиною. Забравши найпотрiбнiшi речi та велику родину на два вози, вирушив на схiд i заiхав до с. Ягольницi, до отця Володимира Антоновича, який був одружений iз Катериною Глодзiнською – рiдною сестрою дружини Мирослави. Згодом отець Андрiй вирушив на фронт, а дружина з дiтьми повернулися до Старого Угринова. Дорогою Мирослава застудилася й важко захворiла. Вiдсутнiсть господаря в хатi, брак лiкарськоi допомоги, постiйнi нестатки й переживання за дiтей спричинили розвиток туберкульозу. Лiкування доктора Курiвця з Калуша було безуспiшне, i Мирослава померла на 32-му роцi життя, осиротивши сiмох дiтей. Ця рання смерть матерi значним чином вплинула на С. Бандеру. Коли отець Андрiй повернувся зi Схiдноi Украiни, його заарештували поляки. Пiсля звернень капiтули ГКЦ у Львовi, а також його дядька – отця-митрата Андрiя Бiлецького – отця Андрiя звiльнили, одначе з того часу вiн проживав пiд постiйним наглядом полiцii. Такi випробування для батька iз сiмома дiтьми не зламали отця Андрiя, вiн намагався дати дiтям початкову освiту, а також винаймати для них учительку. За спогадами сучасникiв, родина Бандер органiзувала в себе вдома хор, а одна iз сестер зазвичай акомпанувала на фортепiано. Степан спiвав у хорi в Калушi в других басах. Микола Климишин згадував, що пiд час спiву завжди ставав бiля Степана, бо той дуже добре читав ноти i мав особливий слух. Малого Стефка родичi й сусiди характеризували як дуже наполегливого й цiлеспрямованого: хоч би що собi задумав чи вбив у голову – так i зробить. Його не можна було переконати чи на iнший бiк перетягнути. Вiн не любив спокою, був дуже веселий i компанiйський хлопець.

Дитячi роки Степана минули пiд впливом подiй Першоi свiтовоi вiйни, нацiонально-визвольноi боротьби 1917–1920 рр. та початковоi дiяльностi Украiнськоi вiйськовоi органiзацii (УВО).




Стрийська гiмназiя i «Пласт». Львiвська полiтехнiка


Школа готуе нас до життя у свiтi, тякого не iснуе.

    Альбер Камю

Пластуни стають на службу iдеалам Украiнськоi Нацii.

А найвищим iдеалом Украiнськоi Нацii уважаемо створення та закрiплення Самостiйноi, Суверенноi, Соборноi Держави.

    Резолюцiя Верховноi Пластовоi Команди вiд 19 листопада 1927 р., Львiв

Степан Бандера, як i багато його ровесникiв, пережив гiркоту поразки ЗУНР та становлення польськоi окупацiйноi влади. Небажання й надалi терпiти такий стан речей приводило молодь до лав УВО. Основним ii завданням було зберегти вiйськовi кадри для подальшоi визвольноi боротьби за украiнську державнiсть. Цей старт вiдiграв визначальну роль у формуваннi свiтогляду С. Бадери. Доля поставила перед ним i тисячами iнших юнакiв i дiвчат вибiр – бути поневоленими чи боротися за свободу.

У вереснi 1919 р. Степан Бандера успiшно склав вступнi iспити й почав навчання в Стрийськiй гiмназii. До народноi (початковоi) школи вiн не ходив, бо школу закрили з початком вiйни 1914 р., а базовi знання здобував вiд родичiв, передусiм дiдуся, священика ГКЦ Володимира Глодзiнського. Украiнськi гiмназii примусово переводили на польську мову навчання. Класичнi гiмназii давали знання, виховуючи патрiотiв польськоi держави за планом i пiд контролем польських шкiльних властей. Слабке здоров’я малого Стефка та незнання польськоi мови й латини дуже непокоiли матiр Мирославу. У першому семестрi з половини предметiв вiн мав задовiльнi оцiнки й жодноi вiдмiнноi. Це пояснювалося вiдсутнiстю знань ще з початковоi школи. Згодом, у другому семестрi, вiн мав добрi й дуже добрi оцiнки.








Сiм’я отця Андрiя Бандери (злiва направо): 1-ша – Марта-Марiя, 4-й – Олександр, 6-й – о. Андрiй, 7-й – Степан, 9-та – Володимира. Інших осiб не iдентифiковано



1920 року за намальованi в зошитах i книжках украiнськi тризуби одинадцятирiчного Степана побили двое польських полiцейських у стрийському вiддiлку. Тодi його вперше назвали маленьким бандитом. Хлопцевi було прикро, що вiн не мiг дати вiдсiч. З полiцii його забрав дiдусь Михайло, запевнивши полiцейських, що такого бiльше не буде. Юний революцiонер iз притаманним йому великим гумором розповiдав про своi геройськi подвиги i переживання. За спогадами однокласника Ярослава Рудницького: «Такi речi, як кинути огризком у вивiшений у класi портрет [керiвника Польськоi держави Йозефа] Пiлсудського чи зiйтись на таемнi сходини… належали до порядку дня».

Бандера був амбiтною людиною, ставив перед собою тiльки надзавдання та з дитинства готував себе до великоi мiсii. Почувши розповiдь про героiзм члена УВО Ольги Басараб, яка загинула пiд час тортур у польськiй тюрмi у Львовi, 14-рiчний Степан Бандера почав випробовувати на собi такi самi тортури, якi застосовувала польська полiцiя до жiнки. А колись прив’язав себе до дерева догори ногами й так висiв кiлька годин, доки отець Андрiй Бандера не наказав слугам його зняти. Своi вчинки хлопець пояснював бажанням перевiрити власнi витривалiсть i силу волi та пiдготуватися до майбутньоi боротьби.

На перших порах його батько о. Андрiй не дуже прихильно ставився до таких екзекуцiй сина Степана, але той мотивував таку свою поведiнку тим, що колись його будуть мучити ще не так i вiн готуеться до цього. Надалi вiн також пiдготовлявся до майбутнiх знущань та катувань: бив себе канчуками, ремiнними пасами, зазначаючи, що в майбутньому буде запекла боротьба й застосовуватимуть рiзнi тортури.








Гiмназист Степан Бандера



Описуючи гiмназiю й шкiльних товаришiв, Ярослав Рак зазначав: «Я вперше стрiнув Бандеру в роцi 1922 по вакацiях, коли я з родиною перенiсся до Стрия. Я застав його в клясi 4-iй „Б“, в Украiнськiй бурсi, на другому поверсi, остання кляса на полудне вiд вулицi Крашевського ‹…›. Стефко Бандера сидiв у передостаннiй лавцi при вiкнi. Вiн мав таку звичку, що тим людям, яким вiн не вiрив i до яких ставився з погордою, не дивився в очi, лише дивився якраз у вiкно. Вiн був низького росту, шатен, на бiк зачесаний, дуже бiдно одягнений. Ходив вiн мiж iншим у такiй, нiби пластовiй сорочцi, з яскраво зеленими гудзиками, у рейтузах-райтках[1 - Галiфе.] попелястого кольору, штруксових, i в „штуцах“[2 - Нарукавники.], без краватки. Все те дуже бiдно виглядало. Сам вiн був низький, непоказний, мав непропорцiйно довгi ноги i, здаеться, пiсля якогось запалення колiн чи суглобiв, якось так ненормально ходив. То не впадало так дуже в очi, але коли ближче було приглянутися, то було видно, що його хiд був ненормальний. Бандера був найлiпшим учнем, найкраще вчився ‹…›. Але всi [польськi] професори були проти Бандери, бо вiн ворожо до них ставився, нiкому не хотiв придобрюватися, завжди все знав, як кажуть, усiх мав пiд зап’ястком, i не любив професорiв. Отже вони його вiйтом [старостою] кляси не вибрали. Хоч засадничо сам Бандера не любив ставати до професора, виступати в оборонi всiх чи пискувати ‹…›. Коли професор його запитав, вiн вiдважно вiдповiдав, говорив, не нiяковiючи, але нiколи не висувався першим. Але професори Бандеру респектували [поважали], бо вiн був здiбний i мав пошанiвок у своiх товаришiв ‹…›. Ми не раз мали нагоду бачити цього юнака, як ставав в оборонi покривдженого товариша чи друга. У нас родився респект [повага] до нього, а в професорiв пошанiвок. Кожний крок, що його передумував наш друг, був завершений, на дешеву емоцiю вiн не йшов. Бувало, наприклад, що деякi учителi любили ставляти запитання „хто знае“, щоб учнi пiдносили руки вгору. Вiн нiколи цього не робив, хоч запитаний, виявляв, що знае те, про що йшло професоровi. З-помiж акцiй, якi треба було вести в клясi, звичайно такi, що не мали апробати [затвердження] нашого друга, могли не вдатися, а зате тi, що iх вiн передумав, беручи аргументи „за“ i „проти“, вдавалися. Не вважав себе „героем“ у часi вдачi i других остерiгав перед такою назвою, але з невдачi вмiв витягнути висновок i бачити, що треба поправити».

1922 року Степан Бандера два мiсяцi перебував у стрийськiй лiкарнi з водянкою колiнного суглоба. Однак вiдсутнiсть на заняттях не вплинула на успiшнiсть, яка була найкращою за роки навчання. Протягом навчального перiоду 1922–1924 рр. вiн пропустив 172 лекцii через хворобу.

На допитах НКВД 1941 р. отець Андрiй Бандера писав про цей перiод так: «Коли почали дiти пiдростати i треба було посилати iх до гiмназii, треба було ще бiльше часу обернути на вишукання нових джерел доходiв з господарки, бо доходи становi були дуже малими в порiвняннi зi зростаючими з року на рiк видатками, зв’язаними з образуванням дiтей. До гiмназii ходили дiти в Стрию, мешкаючи у свого дiдуся старенького i бабки, якi не в силi були як слiд зайнятись вихованням внукiв, а здебiльшого старались тiльки про прохарчування iх, та прохав, щоби пильно вчились предметiв i переходили щорiк у вищий клас. В польських гiмназiях тяжко приходилось видержувати украiнцям шкiльний режим, багато тратило роки, багато проганяно цiлком зi шкiл, а то й арештовано. Сини моi, познайомившись з обставинами, старались пiзнати рiдню iсторiю, висмiювану вчителями-поляками, вiчно читаючи багато, не тiльки книжки з гiмназiйноi бiблiотеки, але також з украiнських мiсцевих установ чи приватних, а також розвивати i гартувати тiло вступаючи в члени „Пласту“».

Пiд час навчання в гiмназii Бандера мав рiзнi оцiнки. Найважче йому давалися польська мова й iсторiя, нiмецька, грецька мови й латина, а успiшнi мав оцiнки з точних наук, спiвiв, та й поведiнка була доброю й дуже доброю. В атестатi зрiлостi пiд час закiнчення гiмназii вiд 27 травня 1927 р. у результатi iспитiв Степан Бандера здобув такi оцiнки: «задовiльно» – польська мова, iсторiя; «добре» – нiмецька, латинська й грецька мови, природознавство, тiлеснi вправи (фiзкультура); «дуже добре» – руська (так тодi польська шкiльна влада вперто iменувала украiнську) мова, релiгiя, математика, фiзика, пропедевтика (вступ до) фiлософii. Пiд час навчання вiн мав дуже гострий конфлiкт i був постiйно переслiдуваний професором Больським, за рiк був вiдсутнiм на 121 лекцii з неоправданих причин, тому заледве зумiв скласти випускнi iспити з польськоi мови й iсторii.

Навчатися в гiмназii Степан мав змогу завдяки тому, що помешкання й утримання йому й iншим братам i сестрам забезпечували дiдусь Михайло i бабця Розалiя, якi вели власне господарство у Стрию. Як у батька, так i в дiда пiд час навчального року вiн працював по домашньому господарствi, переважно на городах, у вiльний вiд навчання час. За споминами його дядька Осипа Бандери: «У 1919 роцi привезли малого Степана до наших родичiв у Стрию, i тут почався його гiмназiйний перiод. У першi мiсяцi хлопець почувався зле, бо в хатi, крiм дiда, бабусi та прислуги, не було з ким розважитися, до того ж тужив за селом i товаришами, з якими зростав в Угриновi. У наступних роках приiжджали iншi дiти, i в хатi було гамiрно й весело. Усi вони були пильнi та здiбнi й без труднощiв кiнчали школу. Степан вступив до „Пласту“ та iнших гiмназiйних гурткiв, був товариський i радо помагав товаришам у науцi. У вiльнi хвилини теж радо допомагав бабусi в домашнiй господарцi, й родина любила його, а особливо бабуся. На вакацii та роковi свята дiти виiжджали до батька на село, помагали йому в господарцi, головно в саду та на пасiцi, де було 120 пнiв[3 - Вуликiв.], а також улаштовували прогулянки в карпатськi верхи. Не цуралися також села: читали доповiдi, оживили аматорський гурток i були душею читальнi „Просвiти“».

За спогадами, у юнацькi роки Степан Бандера добре спiвав (особливо любив органiзовувати спiв патрiотичних пiсень та написаних ним коломийок), добре грав на гiтарi й мандолiнi, у «Пластi» виконував обов’язки барабанщика. У гiмназii на перервах Бандера вправлявся в боротьбi зi значно сильнiшим противником. Це було прикриттям для сходин таемного гiмназiйного гуртка, а водночас практичною школою розв’язання проблеми нацiональноi справедливостi. Друзi-гiмназисти самостiйно вивчали украiнську iсторiю та лiтературу, вели патрiотичнi дискусii, якi забороняла шкiльна адмiнiстрацiя, збирали кошти на Украiнський таемний унiверситет у Львовi, поширювали пiдпiльнi видання УВО й прагнули здобути вiйськову пiдготовку, щоб бути готовими до збройноi боротьби за украiнську державнiсть.








Мандрiвка учнiв i викладачiв Стрийськоi гiмназii до Моршина (травень 1925 р.). Степан Бандера 9-й злiва в другому рядi



Мало хто знае, що в 1922–1924 рр. Степан та Олександр Бандери (та майже всi мешканцi Старого Угринева) були прихильно налаштованi до соцiалiстично орiентованоi Украiнськоi радикальноi партii. У пошуках справедливостi на початку 1920 рокiв брати Бандери могли стати украiнськими комунiстами. З цього приводу Ярослав Рудницький згадував таке: «Був один iз наших „червоних“ товаришiв, що старався затягнути нас у лiву таемну ячейку. Пiсля двох чи трьох сходин i дискусiй ми побачили, що нам не по дорозi з ними».

Бандера дуже добре грав у баскетбол (був «лiворукий плеймейкер»), вiдзначався при низькому зростi (159 см) феноменальною стрибучiстю. Також вiн успiшно грав у шахи, влаштовуючи симулянтку – гру одночасно на кiлькох шахiвницях. Його улюбленим спортом була гiмнастика: вiн мiг на однiй руцi три рази вижиматися на турнiку. Про цей перiод життя Степана Бандери Володимир Ерденбергер писав: «Вже в тому часi юнацького вiку Степан вiдзначався iншою вдачею вiд своiх друзiв, зокрема своiм завзяттям i дужанням. Вiн любив боротися з другими i часто виходив побiдником, навiть у змаганнях зi старшими. Сил i завзяття було в нього багато, беручи до уваги його невеликий рiст, дрiбну будову тiла i хлоп’ячий вiк».

Склавши 1927 р. iспит зрiлостi, Бандера повернувся до батька в Старий Угринiв, де займався домашнiм господарством. Дослiдник Андрiй Сова знайшов документ, датований 1 березня 1928 р., яким Степан Бандера звертався до Верховноi Пластовоi Команди з проханням про звiльнення вiд участi в iнструкторському таборi: «Низше пiдписаний, розвiдчик ІІ. К[уреня] Ст[арших] Пл[астунiв] iменi Івана Богуна в Стриi просить Хвальну ВП Команду о звiльнення його вiд вимоги до ІІІ. Пл[ластового] Іспиту вiдбуття iнструкторського табору. Вимоги цеi не мiг виповнити тому, що цiлi вакацii був занятий працею в Читальнi i Кооперативi в рiдному селi, Угриновi Старiм коло Калуша. Село це, цiлком темне, спало до 1925 р. В Читальнi не було жодноi дiяльности, Кооперативи не було взагалi. Щойно на вакацiях 1925. Пiдписаний дав 1 аматорську виставу, в 1926. Заложив Театрально-Спiвацький Гурток, а в 1927 р. Кооперативу. Тепер закладае Т-во „Луг“. В селi немае нiкого, щоб занявся цею працею, тому пiдписаний мусiв бодай вакацii посвячувати цiй справi. В тiй самiй цiли не запiкувався в роцi 1927/28 на унiверситет, та лишився на рiк в селi. З тоi причини не може взяти участи в сьогорiчному таборi. В таборi мiг би бути найвизше 2 тижнi, бо колиб лишив розпочату працю на довший час, то опiсля годi булоб зiбрати все до купи. Тим бiльше що ново-заложене Т-во „Луг“ вимагае безупинного проводу та пiддержування початковоi охоти до працi членiв. Бо ж колиб з самого початку розвою Т-ва був застiй в працi, а що за тим слiдуе, й знеохочення то в цьому селi на довгий час замкнена б була дорога для всяких спроб освiтньоi та органiзацiйноi працi. Думаю, що причини зовсiм оправданi, та що Хвальна ВП Команда узгляднить це прохання».

Із членами товариства «Луг» вiн проводив заняття з фiзкультури й протипожежноi безпеки, а також був одним iз засновникiв мiсцевоi кооперативи. За спогадами Осипа Базюка, польська полiцiя хотiла навiть арештувати Степана та отця Андрiя, вважаючи, що пiд прикриттям «Лугу» проводився вiйськовий вишкiл: «Коли польська полiцiя прийшла арештувати його, селяни збiглися, били в дзвони, обступили дiм i кричали: „Ми вам Стефана не дамо!“»

Односельцi з вдячнiстю згадували культурно-освiтню роботу Степана в iхньому селi. Анастасiя Іванюк розповiдала: «Стефан завжди приiжджав зi студентами, скликав мiсцевих друзiв i влаштовував прекраснi забави. Брав пiд сiдло конi, вбирався в шаровари i шапку-кучму та з ними маширував; справжню Сiч заводив. Скликав молодих хлопцiв й дiвчат до резиденцii священика та навчав iх хорового спiву, спiвати службу Божу та рiзнi церковнi пiснi, любив дуже колядувати». А Дмитро Івасютяк згадував таке: «Я любив дивитися на його заняття з iншими… Дивлюся – хтось маршируе. А вiн „Раз-два-три-чотири; раз-два-три-чотири“… Сказав нам дiтям вiдiйти далi. Вiн дуже строгий був… У нас вiн працював з хлопцями, заснував i вiв гуртки. Усе казав: „Учитися, хлопцi, треба“».

Пiд час лiтнiх канiкул 1925 р. у Старому Угриновi Степан Бандера органiзував першу аматорську виставу, а наступного року заснував постiйний театральний гурток. Про його акторськi здiбностi розповiдав Василь Рип’яняк за спогадами свого батька: «При читальнi села Новиця був драматичний гурток i ставилась п’еса „Сватання на Гончарiвцi“». Стецька грав Степан Бандера… П’еса пройшла з великим успiхом, а Степан Бандера так натурально грав, що пiсля вистави один з мiсцевих… хлопцiв пiдходить до мого батька й питае: «А тому хлопцевi, що грае Стецька, справдi щось бракуе..?»

Через важку хворобу (ревматизм колiнних суглобiв) його протягом двох рокiв не приймали до «Пласту». Лише завдяки надзвичайним зусиллями, перемагаючи бiль, i склав необхiднi для вступу фiзичнi вправи. 1 жовтня 1922 р. Бандеру зарахували до гуртка «Вовк» П’ятого пластового куреня iменi князя Ярослава Осьмомисла у Стрию. У 1920-х рр. пластуни самовиховувалися на основi 14 правил Пластового закону:

01. Пластун словний.

02. Пластун сумлiнний.

03. Пластун точний.

04. Пластун ощадний.

05. Пластун справедливий.

06. Пластун увiчливий.

07. Пластун братерський i доброзичливий.

08. Пластун зрiвноважений.

09. Пластун корисний.

10. Пластун слухняний пластовiй старшинi.

11. Пластун пильний.

12. Пластун дбае про свое здоров’я.

13. Пластун любить красу i дбае про неi.

14. Пластун завжди доброi гадки.








Пластун Степан Бандера



Пластова присяга складалася спiванням «Пластового обiту» та пiдписанням «Карти впису» (на жаль, першу облiкову картку С. Бандери за 1922 р. виявити не вдалося), яку пластуни популярно називали «Пластовим словом чести». Завданням «Пласту», за словами С. Бандери, було плекати дух братерства серед своiх членiв i виховувати iх за програмою скаутингу. Основним видом дiяльностi були мандрiвки й табори, органiзовуванi в околицях Стрия та в Карпатах. Пiсля пiврiчноi пiдготовки i виконання вимог першоi пластовоi проби 26 лютого 1923 р. С. Бандера склав свою першу Пластову присягу:

		Красу я i щастя по всiй Украiнi
		Ширитиму, власний забуду мiй труд,
		Щоб зiр свiй вiд працi при згорбленiй спинi
		Пiдняв часом в небо мiй втомлений Люд[4 - Обiт-присягу уклав один iз засновникiв украiського «Пласту» – доктор Олександр Тисовський. Кожному рiвню (пробi) пiдготовки пластуна вiдповiдала певна строфа присяги.].

Дуже цiкавий спогад про першу пластову мандрiвку Степана Бандери 1923 р. до скель i урочищ в околицi села Бубнища в Карпатах (тепер скельно-печерний комплекс «Скелi Довбуша») написав Володимир Ерденбергер (Дуко): «Коли потрiбно було вибратись на одну важкодоступну скельну дiлянку, спостережливий i найменший ростом Стефко першим спромiгся вилiзти на неi, а вiдтак витягував наверх iнших друзiв. Бiля вечiрньоi ватри вiн залюбки слухав з уст бойкiвських вiвчарiв народнi перекази про легендарного опришка Олексу Довбуша та його побратимiв. Вони поверталися з цiеi мандрiвки через гору Ключ, щоб спецiально оглянути мiсця боiв i могили украiнських сiчових стрiльцiв».

12—14 липня 1924 р. С. Бандера взяв участь у першiй обласнiй пластовiй зустрiчi на Писаному Каменi. З 1 липня 1929 р. вiдбувся тритижневий мандрiвний табiр загону «Червона калина» за маршрутом крiзь табiр на гори Сокiл, Високу, Ігровище, Сивулю, Кливу, Попадю, Спiскову, Яворову, Кичеру, Мшану, Яйце, Людвикiвку, Магуру, Либохору, Макiвку. У ньому взяли участь Степан Охримович, Володимир Ерденбергер, Степан Бандера, Богдан Чехут, Лев Сенишин, Осип Грицак, Ярослав Падох, Євген Пеленський, Роман Яримович, Ярослав Петрiна, Осип Каратницький, Степан Янiв, Іван Галiй, Степан Геник, Михайло Грищишин, Осип Карачевський, Степан Новицький, Остап Верхола, Остап Савчинський, Володимир Дармохвал, Ярослав Спольський, Іван Стефанiв.








Степан Бандера (2-й у другому рядi злiва) пiд час пластових мандрiвок



Степан Бандера ходив iз пластунами iз загону «Червона калина» на панахиди, що вiдбувалися щороку в першу недiлю серпня на могилах сiчових стрiльцiв на горi Макiвцi. За спогадами Остапа Савчинського, саме там Степан Бандера дiстав пластове псевдо Баба. Упродовж усiеi мандрiвки вiн жартував, а коли надходила найбiльша тиша, починав спiвати: «Курiнь е створений для нас, не треба нам бабiв!» Саму атмосферу мандрiвки Остап Савчинський згадував так: «Довкруги пахло холоднавою вологiстю та розiгрiтою живицею, клейкою кров’ю шпилькових дерев. Ішли мовчки i обережно. Як тiльки пiд чиеюсь неуважно поставленою ногою зрадливо трiскала суха гiлка, зразу на чолi „гусака“ вiдвертався горбатий нiс та засмагле обличчя „Мортика“, який таким „шепотом“ нагадував неуважному, що напевно довкруги одного кiлометра всi оленi втiкали… А ген там, на юнцi, „Дрiбнолиций“, поважно-жартiвливий [Степан Бандера]. Пластова кресаня далеко на потилицi з ремiнцем на пiдборiддi. Службово. І все, коли була найбiльша тиша, починав пiдтягати своiм басом: „Курiнь е створений для нас, не треба нам бабiв!“ Усi безжурно усмiхалися, тiльки „Мортик“ сичав у злостi, та знаним „шепотом“ притишував загорiлого спiвака. І знову мовчки мандрували таемничi пластуни. Та не довго, бо ж не пройшло ще кiлька запашних хвилин, як несподiвано чистим голосом вiдважно покотилось мiж кедровi стовбури: „Не треба нам бабiв“. Як на команду всi присiли в смiху. Курiнний попереду ще дужче почервонiв.








Степан Бандера з пластунами (перший справа) у с. Любинцi Стрийського району Львiвськоi областi



– Чого боiшся, „Мортику“?! Та ж в цьому пралiсi навiть лiсового чорта не стрiнеш, не то полiцая? – смiючись вiдiзвався „Баба“, придержуючись засади, що все краще противника атакувати.

– Та дай же спокiй тим бабам! І будь же тихо, ти мала „бабо“! – загукав розсерджений „Мортик“. Зручно „пересадив“ понад старий вивертень – вiтрами зломану лежачу ялицю i помандрував. А всi, мов гуси, вже мовчки за ним».

Однак активна пластова дiяльнiсть погано впливала на успiшнiсть С. Бандери в навчаннi, i в навчальному роцi 1924–1925 рр. вiн здобув найгiршi оцiнки за час навчання в гiмназii. Винятком була математика, за яку хлопець мав стабiльно п’ятiрки. З четвертого класу вiн давав постiйнi приватнi уроки учням iз математики, заробляючи на власнi потреби, передусiм на пластування й туристичнi походи.

За даними Юрiя Юзича, 16—17-рiчний С. Бандера у 1926–1927 рр. був виховником юнацького пластового гуртка. Вiн давав рекомендацii для вступу в курiнь Теодору Вiшцi, Осипу Николишину, Богдану Петрiнi та Володимиру Салдану. Пластовий карний (дисциплiнарний) закон пластун Бандера порушував тричi й вiдповiдав за законом. Найсерйознiшим для Баби було друге удiлення (пересторога), яке вiн отримав 25 березня 1924 р. Потiм було ще два удiлення (перше вiд 14 червня 1926 р.). Що такого поганого зробив юний Бандера, мабуть, так i залишиться для iсторii таемницею.

До Уладу украiнських старших пластунiв (УУСП) С. Бандера вступив 15 жовтня 1927 р., а 27 квiтня наступного року вiн склав другу Пластову присягу. У свiдоцтвi про вiдхiд вiд 3 жовтня 1927 р. вказувалося: «Оден з чiльних пластунiв V куреня. Брав дуже видну дiяльнiсть в куренi, як рiвно ж в великiй мiрi причинився до здобуття першости для нашого куреня. Також, яко впорядчик, багато дослужився для куреня». Бандеру одноголосно нагородили III юнацьким вiдзначенням (похвала вiд Полковоi команди) i II (похвальне визнання й подяка полкових сходин за жваву дiяльнiсть для добра куреня).

У травнi 1927 р. старшi пластуни загону «Червона калина» органiзували тритижневий стацiонарний наметовий табiр. Згодом Бандера постiйно ходив iз пластунами на панахиди, якi вiдбувалися щороку в першу недiлю серпня на могилах сiчових стрiльцiв на горi Макiвцi в Карпатах. Остап Савчинський (Медвiдь) проводив кiнозйомку цiкавих епiзодiв iз життя табору. Вiн згадував, що, коли всi пiшли на заняття, 20-лiтнiй Степан Бандера (Баба) сидiв один у шатрi проводу й готував реферат на вечiрню ватру. Вiн вирiшив у цей час вiдзняти деякi сюжети, запропонувавши Бандерi художньо попозувати на кiнокамеру. «На таке „Бабу“ не треба було довго намовляти. Вiн сховався в шатрi i за хвилину повiдомив мене бути готовим з апаратом. Безшелесно вiдчинилась шатрова завiса. В дещо темнiшому отворi з’явилась дивна, страшна потвора, з густими шрамами пошматованого лиця… загорнута в бiле простирадло, згорблена, з палицею, повiльно виступала зi свого шатра. Вiн цiлковито змiнився i анi трiшки не був подiбний на себе. Шнурком поперев’язуване лице, як шинка, глибокими шрамами спотворило його».








Стоять злiва направо: Роман Ерденбергер, Богдан Рак, Степан Бандера, Володимир Дармохвал, Володимир Ерденбергер, Євген-Юлiян Пеленський



Складаючи 28 травня 1928 р. пластовий iспит (рiльництво, огородництво, годiвля дробу, молочарство, щiткарство, переплетництво), у графi навпроти ощадливостi юнак зробив запис: «За заощадженi грошi купив собi пластовий однострiй та мандолiну». Протягом 29 травня i 1 червня 1928 р. Бандера складав ІІІ пластовий iспит (картографiя, рятiвництво, знакування, самостiйнiсть, плавання, ощаднiсть, служба). Вiн навчився точно визначати вiдстанi за топографiчними мапами й планувати мандрiвки. У його свiдоцтвi зазначено, що похибка в розрахунках становила лише 15 % за допустимих 25 %.

У ступенi старшого пластуна до своеi третьоi проби вiн долучив посвiдку вiд 28 травня 1928 року: «Остсим посвiдчуемо пiд словом чести, що Бандера Степан, розвiдчик II куреня Старших Пластунiв iменi Івана Богуна в Стрию за заощадженi грошi купив собi однострiй та мандолiну». Документ засвiдчили й пiдписали старшi пластуни-розвiдники Ярослав Падох та Осип Грицак. Ощаднiсть як риса характеру, сформована в юнацтвi, позитивно свiдчила про С. Бандеру i в дорослому вiцi. Це було не тiльки вмiння накопичувати кошти, а також вмiння iх правильно витрачати та дiлитися на користь нужденних.

У груднi 1928 р. Степан Бандера був уперше заарештований польською полiцiею в с. Старий Угринiв за антидержавну дiяльнiсть (органiзовування в м. Калушi листопадових свят-манiфестацiй у 10-ту рiчницю створення ЗУНР 1918 р.) та 20–24 грудня перебував у Станiславiвськiй тюрмi. У державному архiвi Івано-Франкiвськоi областi зберiгся унiкальний документ, який детально описував ув’язненого: зрiст – 159 см; постать щупла; волосся густе, темне, зачесане догори; лице блiде; чоло високе; очi блакитнi; брови гладкi, чорнi; нiс малий, простий; вуха малi; вуста середнi; зуби здоровi, але три вiдсутнi; пiдборiддя вузьке; руки малi з короткими пальцями; ноги малi; постава й хода простi; вимова нормальна; володiе польською, нiмецькою й руською мовами; грамотнiсть вища; власноручний пiдпис украiнською мовою.

19 грудня 1929 р. у Львовi в Академiчному домi на Другiй курiннiй радi загону «Червона калина» Степана Бандеру обрали генеральним пiдскарбiем. Як скарбник вiн виявляв велику iнiцiативу для здобуття «пластового заробiтку» пiд час рiзних свят, iмпрез i виступiв, виготовляючи з iншими невеликi срiбнi пластовi вiдзнаки, якi мали попит та давали прибуток; також пластуни пакували корицю та какао для «Народноi торгiвлi», розповсюджували газети. Для залучення коштiв органiзовували виступи та концерти, вдалося купити кiнопроектор, який демонстрував глядачам за плату короткометражнi фiльми. Значною мiрою завдяки такiй бiзнесовiй дiяльностi С. Бандери загiн «Червона калина» зумiв заробити близько тисячi польських злотих для виготовлення досить коштовного прапора з вигаптуваним кличем: «Не принести сорому украiнськiй землi!» Його проект розробили Орест Гладкий i Юлiан Буцманюк, а посвячення таемно здiйснив отець-митрат Йосиф Слiпий.

У липнi 1930 р. дiяв одномiсячний табiр за участю Бандери й ще 28 членiв загону «Червона калина» бiля села Крушельниця нинi Сколiвського району Львiвськоi областi. Вiн закiнчився маршем на гору Макiвку, де було вiдправлено панахиду на могилах полеглих сiчових стрiльцiв. Комендантом табору був Ярослав Рак, бунчужним – Степан Новицький, писарем i референтом ватр – Ярослав Падох, кухарем – Володимир Ерденбергер, референтом пiонерки та таборовим лiкарем – Богдан Чехут, вiйськовими референтами – Осип Карачевський i М. Поточняк, диригентом – Ярослав Рудницький. 3 серпня 1930 р. на Макiвцi Степан Бандера склав третю Пластову присягу на прапорi загону «Червона калина».

Пiсля заборони польською владою «Пласту» 1930 р. Степан Бандера активно долучився до ОУН. Коли пiсля Другоi свiтовоi вiйни вiдновилася дiяльнiсть загону «Червона калина», вiн поновив членство та до смертi постiйно пiдтримував зв’язок iз куренем. Згодом його iменем назвали два юнацькi пластовi куренi: 23-й у Львовi та 47-й у Ньюарку (США).








Студент Степан Бандера



У 1928–1934 рр. Степан Бандера навчався на агрономiчному вiддiлi Львiвськоi полiтехнiки. Пiд час допитiв польськоi полiцii Бандера так описував свое навчання: «У вереснi 1928 р. я записався в Украiнську господарську академiю в Подебрадах у Чехо-Словаччинi. Однак на початку шкiльного року довiдався, що академiю лiквiдували i записи стали недiйсними. Записатися до Львiвськоi полiтехнiки я не мiг, бо термiн запису вже минув, тож поiхав до Кракова, де запис iще тривав. У Краковi я днiв зо п’ять жив у свого шкiльного товариша Івана Сондея, тодi студента Ягеллонського унiверситету в Краковi, а зараз магiстра права в Калушi. Проте зi Львова менi повiдомили, що незважаючи на спiзнення ще можна буде записатися до Львiвськоi полiтехнiки. Тому я забрав заяву з унiверситету в Краковi й, повернувшись до Львова, записався на сiльськогосподарське вiддiлення Львiвськоi полiтехнiки, оселившись в Укр.[аiнському] акад.[емiчному] домi. Пiд час навчання у Львiвськiй полiтехнiцi, тобто у 1928—29 i 1929—30 рр., я мешкав переважно на квартирi, а в Украiнському академiчному домi жив тiльки на початку або в кiнцi перiоду перед святами або канiкулами. На квартирi жив разом iз товаришами Осипом Тюшкою, Юрком Левицьким, братом Олександра, i Вациком Василем. У той час я був членом „Пласту“, „Просвiти“, „Рiдноi школи“, Товариства прихильникiв освiти, а також „Основи“, Товариства самопомочi студентiв Львiвськоi полiтехнiки. У цьому товариствi я займався суспiльною та освiтньою роботою i час вiд часу iздив з доповiдями по навколишнiх селах; полiтичною дiяльнiстю не займався. Я ще належав до фiлii Науково-педагогiчного товариства iм. Петра Могили. Пiд час святкових канiкул я перебував у свого батька в Старому Угриновi, де займався освiтньою i суспiльною працею у „Просвiтi“ та „Лузi“, а крiм того, був членом спiвочого студентського гуртка при фiлii „Просвiти“ в Калушi».

За навчання в Полiтехнiцi у 1928–1932 рр. Степан Бандера заплатив 641 злотий, а також за кожен семестр 17–30 злотих за медичний огляд. За цей перiод вiн прослухав лекцii з таких дисциплiн: зоологii, вступу до рiльництва, економiчно-рiльничоi географii, основ економiки, фiзики, загальноi хiмii, петрографii (наука про гiрськi породи), геологii, ентомологii (наука про комах), мiрництва, основ ветеринарноi медицини, рiльничоi бактерiологii, хiмii, фiзiологii рослин, лiсництва, рибальства, торгового права, механiзацii, технологii, управлiння i органiзацii рiльництва; органiзацiя господарювання, молочарства, агрономii, машинознавства, геометрii, охорони рослин тощо. Їх читали польськi i еврейськi професори й доценти: Бак, Борковський, Врублевський, Войтан, Гурський, Мiщинський, Малярський, Фулiнський, Юрський та iншi. У залiкову книжку лектори записували кiлькiсть лекцiйних, семiнарських, практичних годин, складенi iспити, колоквiуми, захищенi курсовi роботи в навчальному роцi та замiсть оцiнки iх зараховували, ставлячи лише свiй пiдпис. Пiд час лiтнiх канiкул вiдбувалася обов’язкова виробнича практика та науковi мандрiвки з викладачами. Останнiй запис у залiковiй книжцi зроблено 29 квiтня 1933 р. Отримати диплом Бандерi завадив арешт 14 червня 1934 р. пiд час лiтньоi сесii (11–20 червня) та подальше ув’язнення.

Близький друг Григор Мельник так характеризував Бандеру-студента: «Сам вiн представлявся звичайно такими словами: „Степан Бандера, син отця-пароха з Угринова Старого, пошта Калуш“. Нiхто не мiг тодi втриматися вiд смiху… Стефанова вдавана серйознiсть i сердитiсть завжди впроваджувала з мiсця веселий настрiй i була безпосереднiм вступом до обговорювання проблем, якими ми в даний момент займалися. Степан переплiтав всякi дискусii доречними дотепами, деякими цитатами зi Святого Письма, висловами народноi фiлософii чи з украiнськоi лiтератури, переважно з поезii, i т. п. Любив теж наслiдувати спосiб говорення iнших друзiв, причому наводив iхнi висловлювання майже слово в слово, з великою дозою гумору. Це йому все добре вдавалося, бо мав вiн неабияку пам’ять. Наприклад, наслiдував „Янкля“, тобто Володимира Янева, як той давнiше читав дещо зi своiх власних творiв: „…Мамця ка-а-аже…“ i т. д. Таким був Степан серед товаришiв, яких вiн уважав за характерних, iдейних i, як вiн це казав, надiйних людей. Цiлком iнакше виглядало його вiдношення до людей, яких вiн уважав за безхарактерних, неiдейних або просто за звичайних „з’iдачiв хлiба“. Про таких вiн висловлювався зневажливо: „Темний нарiд! Нi читати, нi писати…“».

Інший одногрупник Юрiй Кульчицький вiдзначав, що Степан Бандера, як i бiльшiсть студентiв-украiнцiв, вчився на «добре» i «задовiльно» через постiйний брак коштiв i дiяльнiсть у рiзних громадсько-полiтичних органiзацiях, пiдпiльних УВО та ОУН. Тому вiн багато пропускав лекцii й вiдповiдно отримував гiршi оцiнки. Лише одного разу професор на практичнiй роботi з мiрництва поставив керiвником групи Бандеру. «Любив жарти, мав звичку строiти рiзнi мiни i як заходив в кiмнату, то казав: „Щось прийшло“. Вiдповiдно й ми любили пожартувати з ним. Раз зателефонував до мене Степан зi Львова, що до нього на поштi е посилка з продуктами, якi можуть зiпсуватися. Вiн просив нас вiдiбрати посилку, зужити тi продукти, якi можуть зiпсуватися, а йому залишити, якi постоять довше. Приiхати вiн пообiцяв через 2–3 днi… Печиво ми колективно з’iли. Кури за ноги зв’язали шнурком, перекинули його через гак в стелi i прив’язали до дверей. Вийшло так, що коли рухати дверми, то кури iздили вверх i вниз. З шафи витягли Стефанiв костюм i набили його рiзними лахами, зробивши опудало, а ковбасу причепили у вiдповiдне мiсце. Степан на другий день мав гарну несподiванку, а ми гарну втiху i причину позбиткуватися над ним».

У 1930–1931 навчальному роцi С. Бандера проживав у Дублянах, у студентському гуртожитку (тепер гуртожиток № 5 Львiвського нацiонального аграрного унiверситету), у кiмнатi № 13, однак на вимогу студентiв-полякiв украiнцiв i евреiв насильно звiдти виселили. Шовiнiстично налаштованi поляки також домоглися заборони украiнцям харчуватися в студентськiй iдальнi, бо, мовляв, iз «бидлом (худобою) з одного начиння не будемо iсти». У вiдповiдь украiнцi заявили, що не будуть вiдвiдувати лекцii, щоб не сидiти в одному залi з хамами. Адмiнiстрацiя змусила студентiв-полякiв вибачитися за цю образу. Однак украiнцi влаштували неподалiк вiд навчального корпусу свою iдальню в однiй iз кiмнат будинку Йосипа Тушницького. Хоч харчувалися почергово, групками за браком мiсця, але на своему стояли до кiнця. Спочатку Бандера мешкав в одного сiльського господаря Івана Шпiка спiльно з Романом Руданським, а згодом – у Романа Колодiя. За свiдченням Ганни Рудницькоi, Стефан спав на твердому дерев’яному лежаку пiд тоненьким покривалом, пiдкладаючи пiд голову велике камiння.

За спогадом Романа Руданського, який мешкав у гуртожитку разом iз Бандерою пiд час навчання на агрономiчному факультетi Львiвськоi полiтехнiки, тодiшня його поведiнка видавалася дуже дивною: «Пригадую собi, як вiн кiлька разiв у моiй присутностi бичував своi плечi вiйськовим ремiнним поясом iз залiзною пряжкою, приговорюючи при тому сам до себе: „Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане! Ти собi занадто вже розiбрав!“ Немов сьогоднi бачу того 22-рiчного юнака, який затискав до крови своi пальцi, вклавши iх мiж дверi й одвiрки, або з допомогою гранчастого олiвця, що його вiн всував помiж пальцi. Припiкаючи своi руки до скла нафтовоi лямпи, Степан кричав до себе: „Признайся, Степане!“ І тут же давав собi вiдповiдь: „Нi, не признаюся!“ Одного разу бачив я, як вiн зiбрав розлиту на долiвцi зупу й примусив себе з’iсти ii. „Їж, Степане, – заохочував вiн себе, – бо таку юшку може ще доведеться тобi колись iсти“». Згодом, пересвiдчившись у вiдповiдностi товариша, Бандера залучив його в ряди ОУН.

За свiдченнями очевидцiв, Бандера вдосконалював себе у фiзичному планi. Його постiйнi заняття спортом дивували оточуючих. Плавання, стрибки у воду, щоденнi обливання холодною водою, узимку катання на лижах та влiтку гра в баскетбол. Вiн у прямому значеннi слова не давав ногам спокою: ходив усюди пiшки, навiть 9 км до центру Львова та по довколишнiх селах, бiгав на довгi дистанцii.








Пiд час виконання спортивних вправ. Степан Бандера 3-й злiва направо в шерензi. Окремо стоiть Степан Охримович



У Дублянах Степан Бандера був постiйним вiдвiдувачем Народного дому «Просвiти», де дiяла бiблiотека пiд керiвництвом Йосипа Тушницького. Сюди вiн заходив узяти книги, почитати газету, прослухати цiкаву доповiдь або ж самому пiдготувати лекцii на теми козаччини та про ведення здорового способу життя. Із такими виступами Бандера вiдвiдував навколишнi села: Грибовичi, Малехiв, Гряду, Муроване, Дорошiв, Пiдлiски та iншi.

Йосип Тушницький також був керiвником мiсцевого хору та драматичного гуртка. Там показували вистави «Мартин Боруля», «Мати-наймичка», «Дай серцю волю – заведе в неволю», «На першi гулi», «Клопоти корчмаря», «Святий Миколай». За спогадами Парасковii Пришляк, особливий успiх у публiки, та ще й у малих дiтей Степан Бандера мав у рiздвянiй виставi, де грав роль чорта Антипка. Йому вона випала, бо всi iншi вже розiбрали, i дехто говорив, як то син священика мае грати роль чорта?! Також Стефко розспiвувався своiм соковитим басом iз мiсцевими дiвчатами й хлопцями, грав на бандурi, мандолiнi, гiтарi й пiанiно. Був у добрих стосунках iз диригентом дублянського хору Шевчуком.








Степан Бандера в козацькому одязi



У лютому 1932 р. Степан Бандера разом iз Ярославом Стецьком поселився у Львовi, на вулицi Львiвських дiтей (тепер Героiв УПА). У другiй половинi березня 1932 р. Бандера взяв участь у першому конгресi Союзу украiнських студентських органiзацiй пiд Польщею як делегат студентськоi секцii при фiлii «Просвiти» в м. Калуш. Конгрес вiдбувся в Академiчному домi, що на вулицi Супiнського, 21 (нинi вулиця Коцюбинського), – студентському гуртожитку, збудованому на кошти Наукового товариства iм. Тараса Шевченка. Завданням конгресу було сформувати органiзацiю, розробити й затвердити статут Союзу, узгодити структуру органiзацii та подальшу дiяльнiсть. Ця органiзацiя мала на метi, по-перше, згуртувати студентiв у Польщi, по-друге, налагодити роботу як у напрямi фаховоi пiдготовки студентiв, так i в напрямi систематичноi просвiтницькоi дiяльностi серед украiнського населення. На початку великоднiх канiкул 1932 р. вiн поiхав у краезнавчо-туристичну подорож до Перемишля, Кракова, Бельско-Бяли та iнших мiсцевостей на лiнii Кракiв – Тешин. Деякий час Бандера працював у львiвському бюрi товариства «Сiльський господар», де займався пiднесенням агрокультури селян на захiдноукраiнських землях та був членом украiнського спортивного товариства «Сокiл».

За словами чiльного пластуна й дослiдника «Пласту» Юрiя Юзича, на початку 1930-х рр. польсько-украiнськi взаемини були надзвичайно напруженими: поляки вдавалися до жорстких репресiй, украiнцi – до терору проти окремих окупантiв. Академiчна вулиця у Львовi (сучасний проспект Шевченка) була своерiдним полем бою з членами польських студентських товариств. Поляки здирали з голiв украiнських студентiв «мазепинки» (головнi убори на взiрець тих, якi були в сiчових стрiльцiв), нашi ж здирали iм «мацеюфкi» (корпоративнi головнi убори студентiв польських органiзацiй). Одного вечора украiнцi вирiшили зробити генеральний наступ на ворога. Степан Баба Бандера мав бути приманкою: малий, худорлявий, скромного вигляду, вiн мав сам вийти на Академiчну вулицю в «мазепинцi». А на незначнiй вiддалi за ним – бойовий кулак украiнцiв. Хитрiсть вдалася. Побачивши слабкого «ворога», польськi студенти тiсним кiльцем оточили жертву, щоб врештi кинутися на неi з кулаками, палицями, криком. «Баба» не здавався, захищаючись палицею вiд ударiв, захищав «мазепинку» на головi та саму голову з нею. «Зацента бестiя – даць му!» («Затятий звiр, вмажемо йому!») – заохочували себе поляки. Коли назбиралася велика юрба, щойно тодi студенти-украiнцi пiшли в наступ. Брукiвка зачервонiла кров’ю. «Бабина» мазепинка була не тiльки вiдбита, у полон було взято декiлька «мацеюфок», щоб опiсля довго висiти в Академiчному домi.

1930 р. в Калушi Степан Бандера органiзував мiсцеву молодь для кiнноi зустрiчi-привiтання з нагоди приiзду митрополита ГКЦ Кир Андрея Шептицького. Польська полiцiя, знаючи про такi намiри, стягнула озброенi пiдроздiли, щоб не допустити до такоi привiтальноi акцii. У вирiшальний момент протистояння Степан Бандера дав наказ: «Галопом!» – i його кiнна група прорвала полiцiйний заслiн та вчасно з’явилася бiля трибуни для привiтання митрополита. Утiм, пiсля служби Божоi за це отця Андрiя й Стефка заарештувала польська полiцiя.

Пiсля звiльнення зi слiдчого арешту польськоi полiцii в червнi 1932 р. Бандера повернувся до батька в Старий Угринiв, де пробув до жовтня, а тодi переiхав до Львова й разом iз Василем Лопатнюком мешкав на вулицi Захаревича, 1 (тепер Архiтекторська), у шкiльного сторожа Волошина. У Полiтехнiку вiн записався тiльки на другий семестр, бо перший закiнчив 1931 р. До початку занять лiквiдовував академiчнi заборгованостi попереднiх рокiв, а крiм того, давав приватнi уроки. За рiк, у жовтнi 1933 р., вiн знову мешкав у Волошина, готувався тiльки до iспитiв, вiдвiдуючи деякi лекцii та бiблiотеку Полiтехнiки, давав приватнi уроки учням львiвських гiмназiй, допомагав товаришам у навчаннi. У цей перiод Бандера захопився хiмiею й ретельно ii вивчав. Дуже цiкавився виготовлянням спирту з цукрових бурякiв, перетворюваннями пiд час спалювання торфу на газ, застосуванням рiзних сполук для лiквiдацii на рiллi й полях бур’янiв, а також часто вiдвiдував павiльйон механiзацii та сiльськогосподарських машин.

Лiтнi канiкули 1933 р. вiн провiв у батька в с. Воля Задеревацька, куди восени 1932 р. переiхала родина Бандер. Там, окрiм господарства, займався суспiльно-освiтньою працею iз селянами в читальнi «Просвiти», у товариствi «Рiдна школа». Цiкавий спогад наводить про цей перiод мiсцева жителька Ганна Іванiв: «Довго не був, але багато зробив. Казав: „Хлопцi, а в нас не було читальнi – таж хiба ви не можете побудувати читальню?“ А вони кажуть: „Поляки нам не дають дерева“. Вiн каже: „А нiч нащо?“ Узяв свого брата Василя, хлопцiв i вночi на плечах наносили дерева на читальню. І побудували ту читальню. То дотепер ще та читальня стоiть».

З лютого 1934 р. Бандера перебрався до Академiчного дому у кiмнату № 56, де мешкав з Іваном Равликом. Про спiльне проживання в студентському гуртожитку згадуе Григiр Мельник: «Зустрiчалися ми знову на викладах i на лабораторних вправах, де я не раз виручав його, коли вiн мусив на той час iхати до Львова. По якомусь часi, коли ми разом верталися з викладiв, Степан запропонував менi вступити до його кiмнати. Тут вiн пiдiгрiв на машинцi (примусi) чай i витягнув дещо закусити, як вiн казав, „з Угринова Старого“. В часi дальшоi розмови вiн, усмiхаючись, запитав мене, чи вiдома менi така-то й така кличка. Це була кличка, яку я отримав був вiд мого старшого товариша Євгена-Юлiана Пеленського, який у той час жив у Конюховi i був близьким товаришем Степана Охримовича. Коли ж ми тепер обмiнялись зi Степаном тими кличками, мiж нами зник останнiй бар’ер, який ще до певноi мiри вiдокремлював нас. Тепер ми почувалися далеко свобiднiше i справдi по-братерськи обговорювали всi бiжучi справи. Тодi ж ми вирiшили, що я переношуся на помешкання до Степановоi кiмнати. ‹…› Наша кiмната зимою була мало опалювана або й зовсiм не огрiта. В такий час ми спали разом в одному лiжку, бо так було теплiше, i мали подвiйне накриття».








Родина Бандер у с. Воля Задеревацька Стрийського району Львiвськоi областi (1933 р.). Сидять: о. Андрiй, Пiщинська Дарiя (?), бабця Розалiя, у другому рядi стоять: Марта, о. Федiр Давидюк, Володимира, Богдан, Степан, Оксана



Навчаючись, Бандера провадив активну громадсько-полiтичну дiяльнiсть, зокрема був членом товариств «Просвiта», «Луг», «Основа», «Сокiл», «Сiльський господар» та iнших. Про цi роки свого життя Степан Бандера писав: «Найбiльше часу й енергii я вкладав у своему студентському перiодi в революцiйну, нацiонально-визвольну дiяльнiсть. Вона полонювала мене щораз бiльше, вiдсуваючи на другий плян навiть завершення студiй. ‹…› До моiх спортивних занять належали бiги, плавання, лещетарство [лижi], кошикiвка [баскетбол] i передусiм мандрiвництво. У вiльний час я залюбки грав у шахи, крiм того спiвав у хорi та грав на гiтарi i мандолiнi. Не курив i не пив алкоголю».

Навчання у стрийськiй гiмназii та Львiвськiй полiтехнiцi, членство в «Пластi» та iнших громадських органiзацiях стали визначальними у формуваннi характеру та свiтогляду майбутнього Провiдника ОУН Степана Бандери, сходинками в пiдготовцi до боротьби за державну незалежнiсть.




У вирi визвольноi боротьби


Нiхто нам не збудуе держави,

коли ми самi ii не збудуемо,

i нiхто з нас не зробить нацii,

коли ми самi нацiею не схочемо бути.

    В’ячеслав Липинський

Свiтогляд Степана Бандери, як i всiх представникiв захiдноукраiнськоi молодi, переважно формувався пiд впливом нацiоналiстичних iдей, якi пропагував заснований ще Іваном Франком i Михайлом Грушевським громадсько-полiтичний часопис «Лiтературно-науковий вiсник», що 1922–1932 рр. виходив пiд редакцiею Дмитра Донцова. Як спротив польськiй окупацiйнiй полiтицi на Захiднiй Украiнi масово виникають молодiжнi органiзацii – Група украiнськоi державницькоi молодi на чолi зi Степаном Охримовичем, Юлiаном Вассияном, Іваном Габрусевичем, Богданом Кравцiвим та Органiзацiя вищих класiв украiнських гiмназiй. У Стрию ii очолювали Степан Бандера, Олекса Гасин, Степан Новицький та Осип Карачевський. 1926 р. вони об’едналися в Союз украiнськоi нацiоналiстичноi молодi. 1927 р. Бандеру прийняли до лав УВО, до розвiдувального вiддiлу, а згодом перевели в реферантуру пропаганди. Юний Бандера займався розповсюдженням пiдпiльних видань, проводив органiзацiйно-вишкiльну роботу, бойкотування польських товариств тощо. С. Бандера зазначав: «Вiд 1928 року я без перерви (хiба як сидiв коротко в тюрмi) працював в Органiзацii (УВО й ОУН) з повним вiданням, пiдпорядковуючи свое особисте життя вимогам пiдпiльноi працi». У 1928–1930 рр. С. Бандера був одним iз дописувачiв щомiсячного гумористичного журналу «Гордiсть нацii», який редагував Данило Чайковський («Мормон»). Своi сатиричнi статтi Бандера пiдписував псевдонiмом Матвiй Пардон.

За спогадами Михайла Гiкавого, управителя вiдпочинковоi оселi «Стахова Воля» в с. Гребеневi на Сколiвщинi, у липнi 1927 р. до канцелярii прийшли трое юнакiв у пластових одностроях та назвалися йому Степаном Бандерою, Зеноном Коссаком та Степаном Охримовичем. Степан Бандера дiстав iз наплiчника декiлька примiрникiв пiдпiльноi газети УВО «Сурма», журналiв для юнацтва й бюлетень для Союзу украiнськоi нацiоналiстичноi молодi й передав iх для прочитання й розповсюдження. У розмовi виявилося, що журнали й бюлетенi вони самi редагували, друкували на циклостилi й розповсюджували. На запитання, чи вони не бояться розповсюджувати нелегальну лiтературу, Бандера посмiхнувся й вiдповiв, що не бояться, бо вже мають у тому досвiд. М. Гiкавий запросив юнакiв на вечерю й нiчлiг. Пiд час вечерi вони провадили жвавi розмови з гiстьми оселi. Дискутувати дiйсно було з ким, бо в «Стаховiй Волi» перебували на вiдпочинку вiдомi украiнськi письменники, посли до польського сейму, полiтичнi й громадськi дiячi та iншi. Виявилося, що Бандера, Коссак i Охримович, попри молодiсть, добре ознайомленi з полiтичними й громадськими справами. Опiсля вони попрощалися й подалися по найближчих селах Бойкiвщини та вiдвiдали гору Макiвку.

Розростання нацiоналiстичного руху та його неорганiзованiсть спонукали розрiзненi структури до об’еднання. Тому цiлком логiчним i закономiрним стало виникнення 3 лютого 1929 р. Органiзацii украiнських нацiоналiстiв (ОУН). Своеi головноi мети – незалежностi Украiни – ОУН планувала досягти за допомогою нацiональноi революцii, тобто шляхом збройного повстання проти польських i радянських окупантiв. ОУН вiдкидала легальнi еволюцiйнi методи боротьби з Польщею, бо за допомогою цiеi тактики украiнським полiтичним партiям i громадським органiзацiям не вдалося добитися навiть автономii, не кажучи вже про незалежнiсть Украiни. Тому було вирiшено застосовувати радикальнiшi методи.








Степан Бандера



В ОУН Бандеру рекомендував його товариш Степан Охримович. Ось як характеризуе Бандеру цього перiоду iсторик Лев Шанковський: «Незабутнього друга Степана я знав вiд найменших лiт. Я пам’ятаю добре Степана з його гiмназiйних лiт, а потiм як студента й завзятого нацiоналiста. Зустрiчав його в сл.[авноi] пам.[’ятi] Степана Охримовича, мого кузена, сусiда й приятеля, який часто менi говорив: „З цього Степанка будуть ще люди!“ Зустрiчав його в сл. пам. Олекси Гасина в Конюховi i пам’ятаю добре дискусii з цим повним внутрiшнього горiння украiнським нацiоналiстом молодшоi генерацii, який уже на зараннi своiх молодих лiт, свого юнацтва, яке посвятив всецiло справi, проявив оцi риси характеру, що видвигнули його на пост Провiдника украiнського нацiоналiзму. Так нашi дороги дуже часто сходилися iз славноi пам’ятi Степаном Бандерою, сином незабутнього о. Андрiя – оцього революцiонера в рясi, який своему Синовi передав всю свою палку любов до украiнського народу та до справи його визволення».

1929 р. Степан Бандера був учасником першоi конференцii ОУН Стрийськоi округи. Спочатку Бандеру призначили вiдповiдальним за загальноорганiзацiйний стан ОУН у Калуському повiтi та роботу студентських осередкiв. Одночасно вiн був задiяний у реферантурi (пiдроздiлi) пропаганди. 1930 р. очолював технiчно-видавничий вiддiл, згодом був вiдповiдальним за розповсюдження пiдпiльних видань на захiдноукраiнських землях. У спогадах його колега Петро Мiрчук вказував: «„Як референт кольпортажу (розповсюдження) я вiдповiдаю не тiльки за лiтературу i ii правильний кольпортаж, але й за долю кольпортерiв, – пояснив нам Бандера. – А тому я мушу особисто провiрити, чи запропонована нова сiтка безпечна i буде працювати справно“. Така солiднiсть у перевiрюваннi роботи i таке глибоке вiдчуття вiдповiдальностi за пiдвладних членiв Органiзацii заiмпонувала Гасиновi, Данчевському i менi i зродила безмежну пошану до Степана Бендери».

За спогадами Остапа Савчинського, у липнi 1929 р. десятеро пластунiв транспортували нацiоналiстичну лiтературу, отриману вiд закарпатських пластунiв: «Останнiм йшов С. Бандера… Всi йшли надзвичайно напруженими, бо мали тяжкi наплiчники, а iхнiй вантаж „свiтив“ на кiлька рокiв польськоi в’язницi. В якийсь момент „Баба“ крикнув чоловому: „Чекай! Де гониш!.. Я далi не пiду!.. Бо зараз iхатиму!“ Виявилось, що в кущах лише Степан зауважив замасковану вузькоколiйну чотириколiсну залiзничну платформу („льорку“) лiсорубiв. Хлопцi спiльно i легко перенесли ii на колiю, поскидали на неi своi наплiчники i, притиснувши iх пластовими палицями, пiд спiв „Бабиних“ коломийок поiхали-помчали весело далi».








Злiва направо: Павло Клим, Богдан Чехут, Степан Бандера (01.02.1931 р.)



1931 року у вiдання Бандери передали вiддiл постачання пiдпiльних видань з-за кордону. Того ж року Бандера був призначений референтом пропаганди у крайовiй екзекутивi (виконавчому органi) ОУН, яку на той час очолював С. Охримович, а в 1932 р. – заступником крайового провiдника (далi – КП) ОУН. За цей перiод Бандеру арештовували багато разiв: 14 листопада 1930 р. – за антипольську пропаганду; 16 червня 1931 р. – у зв’язку з убивством агента польськоi полiцii Євгена Бережницького; улiтку 1931 р. – затриманий на декiлька днiв у с. Войнилiв бiля Калуша за спробу переходу польсько-чеського кордону; 22 березня 1932 р. – у помешканнi Івана Габрусевича у зв’язку iз замахом на комiсара бригади полiтичноi полiцii Емiлiана Чеховського (просидiв у карно-слiдчому iзоляторi у Львовi до середини червня 1932 р.); 10 вересня 1932 р. – затриманий у м. Тешин; 1–2 грудня 1932 р. – у Львовi у зв’язку з нападом на пошту у м. Городок; 19–20 березня 1933 р. – за напад на директора Академiчноi гiмназii І. Бабiя; 2 червня 1933 р. – у м. Тчев пiд час поiздки зi Львова до Данцига; лiтом 1933 р. – разом iз братом Богданом затриманий на два днi за розповсюдження листiвок у с. Лiсновичi Стрийського повiту.

Як референт пропаганди КП ОУН мешкав в околицi верхнього Личакова у Львовi, де винаймав квартиру в будинку посеред саду. Там вiн багато писав: статтi, iнструкцii, рiзного роду доручення. Агiтацiйно-пропагандистська дiяльнiсть ОУН була зосереджена на поширеннi органiзацiйних впливiв на найширшi кола украiнського народу i на представникiв iнших нацiй. Окрiм того, мала виховувати дух непримиренностi та активiзму щодо окупантiв, передусiм Польщi й СССР. Їi головне завдання – опановувати молоде поколiння, будити бажання, настроi й спонукати на вчинки в середовищi украiнського суспiльства.

Основними формами в пропагандистськiй роботi й дiяльностi ОУН були органiзацiя мiтингiв, демонстрацiй, бойкотiв, зборiв, вiдчитiв, курсiв i вишколiв, видавничоi справи тощо. Застосовували у своiй дiяльностi такi методи: бесiду (без певноi мети), розмови (з конкретною метою), промови агiтаторiв, дискусii з опонентами, мистецькi заходи (пiснi, вистави). Для переконання використовували перестороги, погрози й фiзичнi дii (побиття чи замахи).

Основними засобами в агiтацiйно-пропагандистськiй роботi ОУН були:

а) живе слово – в основному сiльськi збори, на яких виголошували промови; спiвання пiсень, якi знае народ. Доволi широко використовувалася «шептана пропаганда», яка мала на метi мобiлiзовувати населення й деморалiзовувати супротивника. Вона була грiзною зброею органiзацii щодо польськоi влади й служила певним елементом застереження для ii занадто активних чиновникiв. Інструктори ОУН рекомендували виголошувати промови в iндивiдуальних, групових та масових формах;

б) друковане слово – найважливiшими засобами були преса, брошури, листiвки, вiдозви, хронiки, вiйськовi та революцiйнi посiбники, рiзнi iнструкцii для населення;

в) мистецькi – лiтературнi твори, поезii, оповiдання, сатира й карикатура;

г) живi засоби – в основному наголошували на особистих прикладах провiдникiв та рядових членiв-пiдпiльникiв ОУН та спрямовували на органiзацiйнi кадри та украiнську громадську думку.

Найширше використовували листiвки та поширення написiв гасел – «кличiв» – по всiй територii проведення акцii.

У загальних рисах агiтацiйно-пропагандистська дiяльнiсть подiлялася на внутрiшню та зовнiшню. До першоi належали агiтацiя нацiонально-державницькоi iдеологii; плекання народноi моралi й дисциплiни та поширення гасла «опертя на власнi сили»; популяризування переваги iнтересiв нацii над усiма iншими; бажання свободи, спраги й посвяти за нацiональну справу, нацiональну iдею й плекання вiри в перемогу над ворогами; агiтування за «дрiбну справу» – розв’язання питань побудови суспiльного життя у всiх дiлянках у нацiонально-визвольному русi.

Зовнiшня пропаганда мала на метi:

1) агiтувати за необхiднiсть творення союзу поневолених народiв;

2) здобувати добру репутацiю й враження про украiнську нацiю та ii нацiонально-визвольну боротьбу через пресу, спецiальну лiтературу та проведення рiзного роду мiжнародних конференцiй;

3) ширити деморалiзацiю серед ворожих держав (Польщi i СССР) усякими способами та виробляти неприхильну думку про ворогiв Украiни, щоб тим самим паралiзувати iхню контрпропаганду.

Змiст внутрiшньоi пропаганди ОУН, веденоi помiж украiнським народом на усiх його етнiчних землях, визначався так:

1. Поширювати нацiоналiстичну iдеологiю з одночасним поборюванням ворожих iдеологiй.

2. Поширювати загальнi напрями програми органiзацii на рiзнi прояви нацiонального життя. Зокрема, поширювати вiдповiднi кличi, що рiзко вiдмежовують нацiоналiзм вiд iнших полiтичних iдеологiй i концепцiй та вказують на реальнi завдання украiнського народу, за реалiзацiю яких бореться ОУН. Передусiм поширювати кличi й гасла украiнськоi революцii як единого шляху нацiонального визволення й створення держави, що й е найближчою метою, iз цiллю пiдготовки настроiв i революцiйного наставляння украiнських мас.

3. Пiдготовляти настроi до кожноi акцii, яку iнiцiюе та проводить ОУН, спрямовувати волю й енергiю мас до тих акцiй та капiталiзувати iхнiй моральний ефект.

Акцii мають:

а) втягнути маси до безпосередньоi боротьби з окупантами та iхньою дiяльнiстю на рiзних вiдтинках громадського життя й замiнити народнi маси зi стороннього глядача чи пасивного об’екта на творчий, войовничий пiдмет;

б) ослабити позицii окупантiв;

в) пiдтримувати й пiдсилювати на украiнських землях стан боротьби, що побiч виховного моменту мае також першочергове значення для зовнiшньоi пропаганди.

Основною засадою для пропаганди ОУН мало бути не поборювання ворожих iдеологiй, полiтичних концепцiй чи органiзацiйноi дiяльностi iнших полiтичних партiй або груп, а тiльки поширення нацiоналiстичноi iдеологii, свого впливу, згуртування пiд своiми гаслами та пiдготовка активних елементiв до проведення нацiонально-визвольноi революцii.

Пропагандистська праця мiж симпатиками й рештою украiнського суспiльства була однакова. Для цього слугували, крiм загальних iдеологiчних видань, журнали для молодi (середньошкiльноi, селянськоi та ремiсничоi), а крiм того, велася вiдповiдна дiяльнiсть у рiзних доступних формах по легальних товариствах та органiзацiях молодi, якi теж поширювали нацiоналiстичну iдеологiю.

Розроблення та поширення програми й гасел було для ОУН основним завданням у боротьбi за творення й розвиток нацii в дусi своеi iдеологii. Саме вона мала пiдсилювати негативне ставлення до наявного становища й поширювати його на все суспiльно-полiтичне життя; поглиблювати в очах народу конечнiсть визволення шляхом революцii як найбiльш реального та переконливого способу визволення; пiдготовляти добрий грунт для реалiзацii програми й пристосовувати до цього всю теперiшню органiзацiйну роботу; популяризувати програму розвитку й органiзацii нацiонального життя на майбутне.

Популяризацiю своеi програми ОУН вела шляхом:

а) окремого видання програми;

б) ширшого розроблювання поодиноких точок програми в усiх виданнях, журналах i часописах (нелегальних i легальних);

в) вироблювання вiдповiдних гасел (кличiв), де в популярнiй формi подано змiст найважливiших пунктiв програми та iх протиставлення наявному стану речей;

г) масового поширювання таких гасел на тлi рiзних актiв та акцiй ОУН, ворожих (польських, радянських) чи iнших украiнських угруповань.

Щодо пiдготовки акцiй визначали три причини, для яких ОУН iх iнiцiюе та проводить, а саме: 1) виховання; 2) посилення боротьби та ослаблення позицiй ворога; 3) зовнiшня пропаганда. Для внутрiшньоi пропаганди застосовували тiльки виховний момент: масовi акцii мали бути зверненi безпосередньо до народу, щоб революцiонiзувати та гартувати його в боротьбi.

Поборювання iдеологiй противникiв, полiтичних угруповань, iхнiх концепцiй та акцiй – це тiльки частина видiв внутрiшньоi пропаганди, якi застосовувала ОУН. Боротьба передусiм велася проти найбiльш крайнiх противникiв. Загальна пропаганда мала однакове застосування у всiх сферах та мiж усiма верствами суспiльства, охоплюючи цiлiсть iдеологii й програми та основнi ii практичнi положення. Кличi цiеi пропаганди мали дуже загальний характер.

Спецiальна пропаганда була призначена тiльки для певноi територii, групи чи верстви населення. Поодинокi частини програми й питань у певних випадках вимагали окремих гасел. Наприклад, розроблення й постановка земельного питання передусiм цiкавить селян i е для них нагальною потребою; подiбно соцiальне питання найбiльшу вагу мае для робiтникiв. Методи пропаганди, спосiб редагування лiтератури та формулювання гасел – усе це мало вiдрiзнятися вiд способiв пристосування до наявних у вказаних мiсцевостi та середовищi обставин i вiдносин.

Спецiальну пропаганду вели Провiд ОУН (ПУН), крайова екзекутива (КЕ), окружнi й повiтовi екзекутиви ОУН.

Провiд визначав змiст та органiзацiйно розподiляв загальну пропаганду iдеологii, програми й тактики, зокрема iдеi нацiональноi революцii, капiталiзував усi акцii та приклади революцiйностi мас як показник для зовнiшнiх чинникiв виявiв поширення визвольного руху.

КЕ ОУН мала завдання: а) технiчно налагоджувати на своему теренi загальну пропаганду Проводу; б) спецiально розробляти частини iдеологii, програми й тактики, зокрема гасла нацiональноi революцii, та вiдповiдно до «терену й середовищ» пропагувати iх у «вирiзках» на тлi й на противагу до дiйсностi; в) поборювати в дусi нацiоналiзму та згiдно з планом дiяльностi iдеологii i впливи на iншi полiтичнi групи; г) вести пiдготовчу пропаганду до акцiй на своему теренi.

Окружнi й повiтовi екзекутиви технiчно проводили пропаганду КЕ ОУН в обсязi своеi дiяльностi та вели за дорученнями КЕ ОУН пiдготовчу пропаганду до акцiй на своему теренi дiй.

У березнi – квiтнi 1932 р. КЕ ОУН також визначала акцii:

1) за типом: а) акцii з метою безпосереднього фiзичного ефекту, якi творять окрему замкнену цiлiснiсть; б) акцii задля досягнення морального ефекту; в) акцii, якi мають полiтичний характер i пропагандистськi наслiдки;

2) за «тереном поширення»: а) локальнi (на рiвнi повiту); б) ширшi (дiе ОЕ ОУН); в) загальнокрайовi; г) екстериторiальнi – поза межами Украiни (контролювалися Проводом);

3) за часом: а) одноразовi (екси, роздача листiвок); б) одноразовi довшi; в) затяжнi (хронiчнi);

4) за засобами: а) демонстрацii; б) страйки; в) бойкоти; г) революцiйний терор i саботаж;

5) за конструктивiзмом: а) боротьба з опортунiстами, угодовцями та радянофiлами; б) боротьба за опанування «органiчного сектора» (легального); в) створення своiх осередкiв серед легальних товариств i органiзацiй.

Кличi та гасла визначалися знанням умов, психологii населення, його мови та особливостей краю чи краiни. Гасла мали бути такого типу: «1) позитивнi – право нацii на самовизначення; 2) нейтральнi – робiтники, селяни; 3) негативнi – мiлiтаризм, iмперiалiзм; 4) спiв та музика – „Не пора, не пора…“; 5) релiгiйнi – вказувалося звертати увагу на обряди й звичаi; 6) пропаганда iдей мучеництва – приклад Ольги Басараб, Василя Бiласа та iнших; 7) карикатури, памфлети, жарти; 8) пропаганда – пресова, радiйна».

За способами проведення розрiзняли агiтацiйно-пропагандистськi акцii:

а) позитивнi – мали створювати певний погляд i думку, настроi в населення;

б) негативнi – мали вплинути на когось чи на щось за певних обставин;

в) випереджальнi – витлумачення певних подiй чи акцiй iз суспiльного життя;

г) дезiнформацiя – поширення неправдивих i неперевiрених чуток;

д) «пропаганда розкладова» – акцii, якi створюють анархiю та безлад у лавах супротивника;

е) економiчнi – «свiй до свого по свое»;

е) культурнi.

Аналiз ефективностi дiяльностi агiтацiйно-пропагандистських акцii ОУН мали проводити за такими пунктами: 1) розмiри охоплення певноi територii; 2) дослiдження впливiв пропаганди на власний народ, iноземцiв та окупантiв, ii позитивнi та негативнi риси; 3) правильнiсть вибору заходiв та термiнiв iх проведення; 4) вивчення своiх i чужих помилок пiд час кожноi акцii.

Робота агiтацiйно-пропагандистського апарату в КЕ ОУН подiлялася на три блоки:

1) за теоретичну частину вiдповiдала iдеологiчно-полiтична реферантура;

2) за ii практичне втiлення – органiзацiйна реферантура;

3) за поширення серед населення – реферантура пропаганди.

Працiвники займалися теоретичним обгрунтуванням нацiонально-визвольноi боротьби, питаннями нацiоналiстичноi iдеологii, полiтичним вихованням членiв органiзацii й украiнського населення, виробленням чiтких гасел проти ворожих ОУН iдеологiй та партiй (груп). Кадровi поповнення реферантур встановлювати дуже важко через конспiрацiю, знищення та втрату документiв, смертi й мовчання учасникiв та очевидцiв пiдпiльноi боротьби.

Пiсля нарад КЕ ОУН 1930 р. було вирiшено влаштовувати при великих вiддiлах органiзацiйнi бiблiотеки, якi мали б слугувати для кращого iдеологiчно-полiтичного вишколу членiв та для полiтичноi освiти. Бiблiотеки мав створювати iнструктор iз реферантури пропаганди. Вони мали розташовуватися в кiлькох рiзних мiсцях при легальних установах, мати точний реестр усiх членiв i виданих книг, налiчувати щонайменше 70 примiрникiв за п’ятьма напрямами:

1) полiтична публiцистика;

2) iсторiя та практика революцiйних рухiв iноземних держав;

3) украiнськi визвольнi змагання 1917–1921 рр.;

4) технiчнi пiдручники;

5) пропагандистська белетристика.

Фондами мали право користуватися лише перевiренi члени. Серед книг обов’язково мали бути всi органiзацiйнi видання, 11 робiт Дмитра Донцова, 3 працi В’ячеслава Липинського, а також працi Михайла Драгоманова, Степана Рудницького, Володимира Старосольського, Осипа Назарука, Лева Бачинського, Дмитра Дорошенка, Олександра Лотоцького та iнших. Пiсля прочитання книг члени ОУН мали вiдчитувати реферати та вести подальшу дискусiю на цi теми. Зокрема, у перелiку тем робiт для нацiоналiстичноi освiти зазначалося, що нову культуру не потрiбно творити лиш на негативi та вiдокремленнi всього старого. В iнструкцii до написання праць також вказувалося, що пiд час викладу ворожих позицiй вони повиннi бути об’ективними, зауваги та критику подавати окремим роздiлом i без емоцiйного заангажування, а в кiнцi працi обов’язково подавати список використаноi лiтератури. Найкращi працi рецензувала комiсiя при реферантурi пропаганди, i надалi iх друкували в органiзацiйних виданнях.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=23313950&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примiтки





1


Галiфе.




2


Нарукавники.




3


Вуликiв.




4


Обiт-присягу уклав один iз засновникiв украiського «Пласту» – доктор Олександр Тисовський. Кожному рiвню (пробi) пiдготовки пластуна вiдповiдала певна строфа присяги.