Стiв Джобс Марiя Сердюк Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей Серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» – це унiкальний проект, який сприяе набагато якiснiшому дозвiллю батькiв i дiтей. Книжки серii написанi в захопливiй i доступнiй формi, що робить сам процес читання не нудним i корисним. Дiти поринають у неймовiрнi пригоди персонажiв та вiдкривають для себе життя головних героiв – видатних людей усiх часiв. Із цих iсторiй дитина дiзнаеться, що можливо досягти будьякоi мети завдяки наполегливiй працi, вiрi в себе та бажанню принести щось корисне у свiт. В кiнцi кожного роздiлу – завчасно пiдготовленi запитання, якi допоможуть дитинi зрозумiти i запам’ятати найважливiше. Історii навчать дитину досягати цiлей, не боятися труднощiв, нiколи не здаватися та до кiнця вiрити у свiй успiх! Марiя Сердюк Стiв Джобс © Издательство «Агентство «IPIO» * * * Дорогi читачi! Перед вами нова книжка з серii мотивувальних бiографiй найуспiшнiших людей. Їi можуть читати як дiти, так i дорослi. Це незвичайна серiя. Вона написана в захопливiй i доступнiй формi. Головнi героi книжок – вiдомi особистостi, якi досягли видатних результатiв завдяки наполегливiй працi i невичерпнiй вiрi в своi сили. У кiнцi кожного роздiлу – добiрка запитань, якi допоможуть дитинi зрозумiти й запам’ятати найважливiше. Книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» навчать дитину досягати цiлей, не боятися труднощiв, нiколи не здаватися та завжди вiрити в успiх! У книжцi, що ви тримаете в руках, – дивовижна iсторiя про легендарну людину. Людину, яка подарувала свiту комп’ютер з клавiатурою, технiку Apple, а також мультфiльми студii Pixar. Познайомте вашу дитину з видатною особистiстю – Стiвом Джобсом, з його дитинством, дорослим життям та творчiстю. Завдяки цiй книжцi, дитина дiзнаеться, як створювались всi тi дивовижнi речi, котрi оточують ii зараз. Пам’ятайте: батькiвське читання – один з найбiльш емоцiйних та пам’ятних моментiв для дiтей. Коли ви читаете дитинi – вона вiдчувае вашi турботу й любов. Любiть своiх дiтей! Говорiть iм про це! Вони дуже цього потребують…     Іцхак Пiнтосевич Серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» Мудрiсть багатьох поколiнь доводить, що найголовнiше завдання батькiв – допомогти дитинi пiднятися на ii власну гору, реалiзувати ii власне життеве завдання. Книжкова серiя «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» допоможе дитинi пiдкорити будь-якi вершини. Видано чимало бiографiй вiдомих людей. Але нашi iсторii особливi тим, що написанi «мовою дитини» та вiдповiдають потребам сучасного поколiння. Кожен з батькiв мрiе виростити свою дитину щасливою й успiшною. Освiта посiдае в цьому процесi чи не найважливiше мiсце. Проте варто пам’ятати, що дитинi дуже важливо отримувати позитивнi емоцii в процесi навчання. Саме тодi вона по-справжньому захопиться знаннями i зможе запам’ятати необхiдне. Зазвичай дiтям не надто подобаеться вчитися, щось зубрити. Вони люблять занурюватися у свiт пригод з новими героями, спiвпереживати iм, вчитися разом з ними й долати перешкоди. То запросiть ваших дiтей у таку пригоду! Книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» – це найкращий спосiб познайомитися з наукою, iсторiею, досягненнями людства та свiтовими вiдкриттями. На прикладi великих особистостей та вiдомих вчених книжки дають зрозумiти, що визначний успiх не приходить сам по собi, вiн пiдвладний лише тим, хто багато та плiдно працюе. Не варто кожну невдачу розцiнювати як провал, адже будь-яка невдала спроба – це ще один крок, який наближае до мрii. У дорослому вiцi ми приймаемо обставини такими, якими вони е. Частiше змiнюемо ставлення до ситуацii. Та не всi здатнi змiнити себе або саму ситуацiю. Унiкальнi книги-бiографii допоможуть дитинi зростати впевненим лiдером, з власною думкою i поглядами на свiт. А батькiв надихнуть на новi iдеi, досягнення та втiлення цiлей. І головне – допоможуть бути для своеi дитини найкращим батьком чи матiр’ю. У кiнцi кожного роздiлу е вправи-запитання. Вони допоможуть запам’ятати все головне й цiкаве. А також наштовхнуть на роздуми, як стати першим у своiй справi, як це зробили Коко Шанель, Стiв Джобс, Альберт Ейнштейн, Блез Паскаль, Нiкола Тесла, Маргарет Тетчер. Крiм того, книжки серii «Видатнi особистостi. Бiографiчнi нариси для дiтей» надихають проводити вiльний час разом з усiею родиною. Адже спiльне читання дозволяе щиро говорити з дитиною про важливе, змiцнюе стосунки з нею i додае любовi до книг. Читайте та надихайтеся! Роздiл перший. Надзвичайний хлопчик Дуже часто люди не знають, чого хочуть, допоки iм цього не покажеш.     Стiв Джобс Якби справжнi батьки Стiва Джобса не вiддали новонародженого первiстка, вiн мiг би стати ким завгодно, але не Стiвом i не Джобсом. І, цiлком iмовiрно, вiн не здiйснив би революцii у свiтi комп’ютерiв. Вiн став би, наприклад, Джоном або Пiтером i здобув би фах економiста. А може, його назвали б Брюсом, i вiн став би знаменитим актором. Або це мiг бути Кевiн – кухар в якомусь ресторанчику. Вiн майстерно нарiзав би цибулю та моркву, тямив у спецiях i аж нiяк не думав би про комп’ютери. Хай там як, а доля Стiва Джобса вирiшилася холодного ранку 24 лютого 1955 року, одразу пiсля його появи на свiт. Тодi маленького хлопчика вiддали на всиновлення. Рiч у тому, що справжнi мама й тато Стiва Джобса були дуже молодими студентами. Їхнi батьки страшенно розлютилися, коли довiдалися, що дитина з’явиться на свiт ще до завершення унiверситету. Батьки Джоанни (а саме так звали справжню маму Стiва) навiть погрожували позбавити доньку спадщини. Тому вона не мала iншого вибору, як вiдмовитися вiд сина. Варто зауважити, що Стiву дуже пощастило. Вiн не жив у притулку чи в дитячому будинку. Одразу пiсля народження його всиновили Пол i Клара Джобси, якi й назвали малюка Стiвеном. Тодi вони ще не знали, що цей хлопчик прославить iхне прiзвище на весь свiт. Про те, що його всиновили, Стiв знав iз дитинства. Але вiн завжди вважав Клару та Пола своiми справжнiми батьками й дуже сердився, коли хтось називав iх нерiдними чи названими. Якось вiн навiть до слiз засмутився через це. Джобсу тодi було шiсть або сiм рокiв, вiн грався зi своею подружкою, яка жила в будинку навпроти. «То ти зовсiм не потрiбен своiм справжнiм батькам?» – запитала дiвчинка. Стiва неначе струмом ударило. Вiн пiдхопився i в сльозах утiк додому, де поскаржився мамi й татовi. Пол i Клара мiцно пригорнули його до себе та довго-довго заспокоювали. «Ти не розумiеш, – гладила його по спинi Клара. – Ми обрали тiльки тебе! Саме тебе, розумiеш?» «Ти – надзвичайна дитина! – пiдтримав дружину Пол, погладивши Стiва по щоцi. – Ми хотiли, щоб саме ти став нашим сином!» Вони казали це так переконливо, що маленький Стiв вiдчув: це правда. Тодi вiн остаточно повiрив у це. Так само, як i повiрив у те, що Пол i Клара – його справжнi батьки. Саме так вiн потiм усiм i казатиме: «Вони – моi справжнi мама й тато. На сто вiдсоткiв!» І саме тодi вiн раз i назавжди закарбуе у пiдсвiдомостi те, що вiн – надзвичайний. Особливий. Винятковий. Неповторний. Єдиний. Упевненiсть у власнiй надзвичайностi зробила з Джобса людину з важким характером. Вiн був на диво небагатослiвним та рiдко усмiхався. Водночас вiн був дуже допитливим. Його цiкавило геть усе, до найменшоi дрiбницi. Вiн про все на свiтi запитував, а якщо не отримував вiдповiдi на свое запитання, то намагався знайти ii самотужки. Не раз його цiкавiсть призводила до неприемностей. Наприклад, одного дня Стiва та його товариша довелося термiново везти до лiкарнi. А все через те, що хлопцi вирiшили скуштувати якоiсь речовини. А то була отрута! Або, наприклад, якось Стiв вирiшив запхати до електричноi розетки шпильку для волосся. І знову його довелося термiново везти до лiкаря – цього разу iз сильними опiками. Стiв був не надто слухняним хлопчиком, тож його батькам доводилося весь час пильнувати. Однак пустощi маленького Джобса не вiдбили бажання у Клари та Пола всиновити ще одну дитину. Коли Стiву виповнилося два рочки, Джобси вдочерили дiвчинку Петтi, на два роки молодшу за Стiва. А ще за якийсь час дружна сiм’я Джобсiв поiхала з Сан-Франциско. Сан-Франциско – величезне мiсто з хмарочосами та гарними високими мостами через рiчку. Там було де розгулятися. Пiсля цього галасливого мегаполiса Джобси опинилися в Маунтiн-В’ю. Це невелике мiстечко в Калiфорнii, яке отримало назву завдяки чудовим краевидам на гори Санта-Круз: цi гори видно було практично з будь-якоi точки мiста. Пiсля Сан-Франциско Маунтiн-В’ю здавався селом. Вузькi вулички, невисокi – максимум п’ять поверхiв – будiвлi. Анi широких проспектiв, анi багатоповерхiвок. Однак мiсто Маунтiн-В’ю буяло зеленню: дерева, кущi, квiтковi клумби. Вiд такого розмаiття вiдтiнкiв зеленого аж очi рiзало. До того ж мiстечко було розташоване у Кремнiевiй долинi – свiтовому центрi високих технологiй. Зараз у Маунтiн-В’ю розмiщено офiси найбiльших корпорацiй, наприклад Google, Microsoft, Samsung та iнших. А тодi мiсто лише починало активно розвиватися. І саме тут жили працiвники компанiй з виробництва електронноi технiки. Це й вiдiграло вирiшальну роль у життi Стiва. Коли Джобсу-молодшому виповнилося десять рокiв, його захоплення електронiкою перетворилося на справжню пристрасть. Понад усе Стiва приваблював практичний бiк. Його цiкавило геть усе. З чого складаеться той чи iнший прилад? Чому деталi з’еднуються саме в такому порядку? І що буде, якщо помiняти дроти мiсцями? Чи подаватиме прилад сигнал? Якщо не подаватиме, то чому? А якщо подаватиме, то яким буде цей сигнал? Такий само потужний? Чи, можливо, менший, але змiнить частоту? Усе це надзвичайно захоплювало Стiва. Вiн iз головою поринув у вивчення електронiки. Район, в якому оселилися Джобси, якнайкраще годився для задоволення iнтересу маленького Стiва. У всiх сусiднiх будинках мешкали iнженери. Вони працювали в компанiях з виробництва електронiки. У вихiднi цих iнженерiв можна було знайти в гаражах, де вони днями щось майстрували. Всi цi дорослi чоловiки з грубими руками та розумними очима iз задоволенням вiдповiдали на запитання худорлявого допитливого хлопчиська. Колись один iз таких iнженерiв дозволив Стiву погратися iз простим вугiльним мiкрофоном, який вiн принiс додому з лабораторii. Це був один iз перших мiкрофонiв у свiтi. Мав вiн такий вигляд: двi металевi круглi пластини в капсулi, а мiж ними затиснутий вугiльний порошок. Тодi подiбнi мiкрофони вмонтовували в навушники та телефони. Пристрiй викликав у Стiва невимовний захват. Вiн буквально замучив iнженера мiльйоном запитань про цей мiкрофон. З чого вiн зроблений? Як працюе? І чому працюе саме так, а не iнакше? Допитливiсть Стiва настiльки вразила дорослого чоловiка, що вiн навiть подарував маленькому Джобсу цей мiкрофон. Отже, в особi цього iнженера десятирiчний Стiв знайшов справжнього першого друга. Чого не скажеш про його однолiткiв. З ними у Джобса завжди були конфлiкти. У школi, наприклад, його вважали iзгоем. А Стiву просто було нецiкаво з однокласниками. Ще б пак! Адже вiн не мiг iм поставити мiльйон запитань про виникнення Всесвiту та обговорювати принципи роботи електронiки! Точнiше, запитання вiн ставити мiг, та навряд чи хтось iз його однолiткiв дав йому бодай одну вiдповiдь. Запитання: 1. Як звали маму й тата, якi всиновили Стiва? 2. Чому справжнi батьки Джобса вiдмовилися вiд нього? 3. Чому Стiва довелося кiлька разiв термiново везти до лiкарнi? 4. Хто розповiдав маленькому Стiву про електронiку? Роздiл другий. Перша «зарплата» Найголовнiше в освiтi – це людина. Людина, яка розпалюе всерединi вас iнтерес, яка цей iнтерес живить. Комп’ютери не можуть дати вам цього.     Стiв Джобс Школу Стiв Джобс просто ненавидiв. Там йому було страшенно нудно. Вiн навiть вiдмовлявся виконувати домашнi завдання, якi здавалися йому нецiкавими. А щоб на уроках не вмерти вiд нудьги, Стiв повсякчас вигадував якiсь розiграшi. Допомагав йому в цьому найкращий друг Рiк Феррентiно. Цi двое просто знущалися з усiх! Наприклад, якось Рiк i Стiв помiняли коди на велосипедних замках у своiх однокласникiв. У тi часи школярi часто приiжджали на уроки на «велах». Пiд час занять велосипеди лишали пiд замком бiля шкiльного паркана. Рiк i Стiв хитрiстю вивiдали в однокласникiв коди цих замкiв, а потiм тихенько всi помiняли. Бiдолашнi школярi до пiзнього вечора намагалися розiбратися, де чий велосипед i як зняти з нього замок! А ще якось нерозлучнi друзi розклеiли по всiй школi оголошення, яке вимагало вiд учнiв принести на уроки домашнiх тварин. Лишень уявiть, що коiлося у школi наступного дня! Собаки ганялися за котами, коти ганяли папуг, хом’якiв i бiлих мишей… Не школа, а справжня божевiльня! Згодом жарти ставали дедалi небезпечнiшими. Якось Рiк i Стiв випустили в класi живу змiю i з неабияким задоволенням слухали вереск дiвчат i вчительок. А потiм узагалi пiдклали пiд стiлець вчительки власноруч виготовлену вибухiвку. Вона спрацювала просто посеред уроку – бiдолашна вчителька вiд страху мало заiкою не стала! Не дивно, що за першi три роки навчання Стiва кiлька разiв виключали зi школи. Так тривало, допоки Стiв не перейшов до четвертого класу. По-перше, тодi iх iз Рiком розвели по рiзних класах – доки цi двое не висадили в повiтря всю школу. А, по-друге, Стiв потрапив до класу для обдарованих дiтей. У цьому класi викладала вчителька на iм’я Імоджин Гiлл. Менш нiж за мiсяць вона розiбралася зi Стiвом. Мiсiс Гiлл швидко збагнула, що хлопчисько неконтрольований, тож тиснути на нього немае сенсу. Тому вона запропонувала Стiвовi угоду: вiн виконуе всi завдання з пiдручника, а вона за це дае йому п’ять доларiв. Малого Джобса така пропозицiя дуже здивувала, проте вiн погодився. П’ять баксiв, зрештою, нiколи зайвими не бувають! І що ви думаете? Це справдi розпалило у Стiва бажання вчитися! Спершу Джобс учився заради так званоi зарплати», яку видавала йому вчителька, а згодом втягнувся у цю «роботу» i вже почав виконувати завдання без грошей. Йому досить було, що пiсля кожного виконаного завдання мiсiс Гiлл повторювала, який вiн молодець. Тож за четвертий рiк навчання Стiв дiзнався бiльше, нiж за всi попереднi у школi. А згiдно з результатами тестiв, що проводилися наприкiнцi року, вiн мав рiвень знань старшокласника! Директор школи запропонував батькам Стiва, щоб вiн проскочив п’ятий клас i одразу перейшов до середньоi школи. Пол i Клара спершу не давали своеi згоди, та згодом зважилися на такий крок. Адже iхнiй Стiв був особливим! А рiк навчання перестрибують лише особливi, обдарованi дiти! Так Стiв став учнем середньоi школи на рiк ранiше. Проблема полягала лише в тому, що в школi, до якоi вiн вступив, не було жодних умов для обдарованих дiтей. Тому такi дiти просто вчилися разом iз дiтьми старшого вiку. Ось тут Стiв зрозумiв, що в молодшiй школi у нього було солодке життя! По-перше, тепер умови були набагато жорсткiшими. А по-друге, середня школа розташовувалася в iншому – бiдному – районi. Там жили переважно неблагополучнi родини, а дiти з дитинства були знайомi з кримiнальним свiтом. До школи часто приiжджала полiцiя розбороняти жорстокi бiйки мiж учнями. Порiвняно з цим усi попереднi Стiвовi витiвки були просто дитячими жартами! На тлi нескiнченних бiйок i хулiганських витiвок обдарованiсть Стiва лишалася майже непомiченою. І вiд усього цього Джобс що день дедалi бiльше розчаровувався в навчаннi. Ще б пак! Адже вiн щойно полюбив школу та вирiшив усерйоз присвятити себе навчанню! За пiвроку ситуацiя погiршилася настiльки, що Стiв вирiшив просто не повертатися до цiеi школи наступного року. Про що вiн i повiдомив батькам пiд час шкiльних канiкул. Сказати, що Пол i Клара розсердилися на сина – нiчого не сказати. «Як не пiдеш до школи? Куди ж ти пiдеш? У Маунтiн-В’ю бiльше немае середнiх шкiл!» – дивувалися батьки. «Менi байдуже. Але я бiльше туди не повернуся», – Стiв, якому на той час виповнилося 11 рокiв, був сповнений рiшучостi. Пiсля довгих сiмейних розмов Пол i Клара пiшли йому назустрiч. Батьки зрозумiли: у Стiва вже е проблеми з поведiнкою, тож коли його залишити в цiй школi, невдовзi вiн стане малолiтнiм злочинцем. Пол i Клара збагнули, що мають зробити вибiр. І сiм’я Джобсiв знову переiхала до iншого мiста. Запитання: 1. Як звали найкращого шкiльного друга Стiва? 2. Якi небезпечнi розiграшi влаштовували друзi? 3. Як вчительцi вдалося вмовити Джобса виконувати домашнi завдання? 4. Чому Стiв вирiшив не ходити до школи? Роздiл третiй. Новi друзi Лише шаленцi, котрi вважають, що здатнi змiнити свiт, зрештою його i змiнюють.     Стiв Джобс У 1967 роцi дружна родина Джобсiв переiхала до Лос-Альтоса – мiстечка, що розташоване за 15 хвилин iзди вiд Маунтiн-В’ю. Цi мiста були чимось подiбними: такi само невисокi будиночки, усе так само потопае в зеленi. Так само всi сусiди – iнженери. У Лос-Альтосi мешкали переважно лише електротехнiки та iхнi сiм’i. Тут у кожному гаражi Стiв мiг знайти талановитого iнженера, який здатен годинами розповiдати про рiзнi прилади та мiкросхеми. Цi iнженери охоче вiддавали малому Стiвовi коробки з рiзними деталями або застарiлим обладнанням. Джобс забирав цей мотлох додому i залюбки порпався у ньому пiсля школи. Це був справжнiй рай порiвняно з агресiею та насильством, що панували в Маунтiн-В’ю! У цiй школi Стiв також категорично вiдмовлявся виконувати те, що йому не подобалося. Та коли ранiше вiн робив це демонстративно – грубiянив учителям i привселюдно заявляв, що не робитиме iхнi дурнi завдання – то тепер вiн робив це хитрiше. Його протести стали тихими. Наприклад, вiн вигадав, як обдурити тренера на заняттях з фiзкультури. Стiв ненавидiв бiгати, не бачив жодного сенсу в намотуваннi безкiнечних кiл. Якось школярiв вивели на стадiон складати крос, а на дворi стояв густий туман. Пробiгши двiстi метрiв, Джобс озирнувся, поглядом шукаючи тренера. Через туман його не було видно, i тренер, iмовiрно, також не мiг бачити, що вiдбуваеться на протилежному боцi поля. Хлопець зупинився i сiв. Вiн сидiв на якiйсь трубi, спостерiгаючи, як iншi учнi пробiгають повз нього. Коли вони пробiгли коло й порiвнялися з ним, Стiв пiдвiвся та побiг разом з ними друге коло. Звiсно, однокласники кепкували над ним. Вони обзивали Джобса нiкчемою та кричали, що вiн нi до чого не придатний тюхтiй. Однак Стiв цим не переймався. Тодi вiн зрозумiв, що можна зменшити обсяг роботи й отримати оцiнку як за повнiстю виконану роботу. У школi Стiв познайомився з Бiллом Фернандесом. Цей син мiсцевого адвоката був просто копiею Джобса. Деякi навiть вважали iх братами: обидва високi, худорлявi та незграбнi, обидва схибленi на технiцi, обидва насилу ладнали з оточуючими, вважаючи iх нестерпно нудними. Не дивно, що вони одразу стали нерозлийвода. Увесь вiльний час Стiв i Бiлл присвячували електронiцi. Вони усамiтнювалися в сусiдських гаражах, якi iнженери переробляли пiд майстернi, i там старанно розбирали рiзноманiтнi прилади, вивчали мiкросхеми та копирсалися в рiзних дротах. Їх не хвилювали типовi пiдлiтковi проблеми – спiлкування з однолiтками, спортивнi секцii та дiвчатка, яких можна було смикати за коси. Однокласники вважали iх схибленими. На однiй вулицi з Фернандесами жила родина Вознякiв. Голова родини, Джеррi Возняк, працював iнженером у компанii Lockheed, яка займалася лiтаками. Оскiльки батьки Фернандеса не були пов’язанi з електронiкою, то наставником i вчителем Бiлла у цiй справi став саме Джеррi Возняк. Син Джеррi, Стiвен, теж захоплювався електронiкою та час вiд часу допомагав Фернандесу з пiдготовкою до наукових виставок. Цей високий гладун, якого всi називали просто Воз, був на п’ять рокiв старший за Бiлла i на той час навчався в унiверситетi. Бiлл, звiсно, не мiг не познайомити з ними свого лiпшого друга. Однiеi чудовоi днини Фернандес запросив Джобса подивитися комп’ютер, який вони створили з Возом. Тодi вiдбулася перша зустрiч Стiва Джобса та Стiва Возняка. Їхне знайомство, без сумнiву, стало доленосним. У своi вiсiмнадцять рокiв Стiв Возняк був справжнiм фахiвцем в галузi електронiки. Джобс i Фернандес, на п’ять рокiв молодшi, та ще й учнi школи, були звичайними пiдлiтками. Та й про електронiку насправдi вони знали не так вже й багато. Так, iм подобалося розбирати електроннi прилади. Однак набагато бiльше iх захоплювали якiсь кумеднi трюки з мiкросхемами, а не серйозна робота. А от Возняк на той час уже розробив схеми друкованих плат для вдосконалених комп’ютерiв. А також регулярно навiдувався до бiблiотеки, де читав найсвiжiшi матерiали з електронiки. Джобс давно не зустрiчав рiвних собi за знанням електронiки, тому Воз його просто пiдкорив. Перша людина, яка знае про мiкросхеми бiльше, нiж Джобс! Фантастика! Можна смiливо стверджувати, що цi двое знайшли один одного. Стiв i Стiв так здружилися, що навiть Бiлл Фернандес вiдiйшов на другий план. Здавалося, що i Джобс, i Возняк злiпленi з одного тiста. Обидва не любили галасливих компанiй, обидва завжди були заглибленi у власнi думки. Обидва були дуже замкнутими, жоден iз них не брав участi в тусовках. Їхня п’ятирiчна рiзниця у вiцi компенсувалася величезною, всепоглинною любов’ю до електронiки. Обидва могли говорити про неi безкiнечно. Рiзниця полягала лиш у тому, що в Джобса хоч i було почуття гумору, однак сам вiн нiколи не смiявся. Часом вiн, звiсно, усмiхався, i навiть мiг пожартувати, однак рiдко хто чув вiд нього дзвiнкий смiх. А от Возняк, на вiдмiну вiд Джобса, був справжнiм клоуном. Вiн постiйно реготав i обожнював смiшити людей. «Смiх – то едина сфера життя, яка цiкавить мене опрiч мiкросхем, – казав Воз. – І лише жарти можуть вiдволiкти мене вiд технiки». Цi двое iдеально доповнювали один одного. Якщо Возняк був старший i розумнiший з огляду на життевий досвiд, то Джобс, без сумнiву, мав талант пiдприемця. Коли у Джобса з’являлася мета, нiщо не могло стати iй на завадi. Задля досягнення мети вiн був наполегливим i нахабним, мiг зателефонувати кому завгодно i куди завгодно. Наприклад, пiсля переiзду до Лос-Альтоса Стiв розпочав проект зi створення електронно-цифрового частотомiра – пристрою для вимiрювання частоти електричного сигналу в ланцюзi. Коли Стiв зрозумiв, що для цього бракуе певних деталей, вiн подзвонив Бiллу Г’юлетту – одному з керiвникiв найбiльшоi компанii з виробництва електронiки. Джобс просто знайшов його телефон у мiському довiднику, набрав номер i говорив iз Г’юлеттом близько двадцяти хвилин. Бiлл Г’юлетт зовсiм не знав зухвалого хлопця, вiн навiть жодного разу не чув його iменi, однак був дуже здивований наполегливiстю та завзятiстю пiдлiтка. Тому iхня розмова завершилася тим, що Бiлл передав Стiвовi необхiднi деталi, а опiсля запросив попрацювати влiтку у своiй компанii. Запитання: 1. Як називалося мiсто, до якого переiхала сiм’я Джобсiв? 2. Хто познайомив Стiва Джобса зi Стiвом Возняком? 3. У чому Стiв i Стiв були схожими? Чим вони вiдрiзнялися один вiд одного? 4. Як Джобсу вдалося здобути необхiднi деталi для частотомiра? Роздiл четвертий. «Синi коробочки» Половина того, що вiдокремлюе успiшних пiдприемцiв вiд невдах – це наполегливiсть.     Стiв Джобс Першi серйознi грошi Стiв i Стiв заробили на виробництвi «синiх коробочок». У вереснi 1971 року, коли Джобс ще навчався у школi, Воз прочитав у журналi про телефонних хулiганiв. Цi хулiгани навчилися зламувати телефоннi коди й безплатно дзвонили по всьому свiту. У статтi пiд назвою «Таемницi синьоi коробочки» детально розповiдалося про схему, завдяки якiй хакери й телефоннi шахраi навчилися безплатно дзвонити по мiжмiському та мiжнародному зв’язку. Хлопцi просто вiдтворювали сигнали телефонноi мережi – ото i все! Імiтуючи сигнал, вони пiдключалися до телефонноi мережi, потiм набирали телефонний номер i… Рахунки за телефон, напевно, приходили би космiчнi! Цих хулiганiв називали фрiками, у тi часи iснувала цiла субкультура. Фрiки спецiалiзувалися виключно на зломi телефонних мереж i робили це рiзними способами. Наприклад, один iз фрiкiв, котрий мав абсолютний слух i голос, мiг видавати звук потрiбноi частоти без усiляких додаткових пристроiв. Інший фрiк, якого всi називали Капiтан Кранч, випадково дiзнався, що свистулька, яку виробники вкладали пiд обгортку з вiвсяними пластiвцями Cap’n Crunch, може видавати звук у потрiбнiй тональностi. Саме цей сигнал перемикав дзвiнки в телефоннiй мережi. Публiкацiя про цих фрiкiв дуже зацiкавила Возняка. Вiн одразу зателефонував лiпшому друговi Джобсу, i вони вже вдвох уважно вивчили текст. Згодом хлопцi довiдалися, що пiд псевдонiмом Капiтан Кранч переховувався Джон Дрейпер. Це був один iз перших в iсторii комп’ютерних хакерiв. Стiв i Стiв захотiли познайомитися з ним. Певна рiч, вони це зробили. Пiсля знайомства з Джоном обидва Стiви дiзналися, що для набору номера вiн використовував саморобний пристрiй пiд назвою Blue box («Синя коробочка»). Це був кнопковий пристрiй синього кольору, за розмiром завбiльшки з книжечку. Якщо хтось натискав на цi кнопки, то на телефонну лiнiю посилалися сигнали. Вони вiдповiдали набраним номерам. «Синя коробочка» з’еднувала з якимось абонентом, i можна було безплатно з ним розмовляти. Возняк i Джобс перейнялися iдеею виготовити таку саму «коробочку». Воз придбав необхiднi деталi й невдовзi диво-пристрiй був готовий. «Синя коробочка» вiд Возняка вiдтворювала сигнали з необхiдною точнiстю та дозволяла здiйснити дзвiнок у будь-яку точку свiту. Щоб випробувати свiй винахiд, друзi спробували додзвонитися до дядька Воза в Лос-Анджелесi. Але хлопцi помилилися номером. «Привiт! Ми телефонуемо вам безплатно! Ми телефонуемо вам безплатно!» – радiсно заволав у слухавку Возняк. Абонент по той бiк дроту не подiляв його радостi: адже друзi подзвонили йому серед ночi, коли вiн солодко спав! «Ми телефонуемо з Калiфорнii! З Калiфорнii! За допомогою «синьоi коробочки»!» – кричав разом iз Возом радiсний Джобс. Спiврозмовник, звiсно, нiчого не второпав. І накричав на друзiв у вiдповiдь. Щоправда, крики цi були не такими радiсними. Але то пусте – головне, що прилад працював! Найцiкавiше, що спочатку друзi навiть i не подумали про те, що «коробочки» можуть принести iм грошi. Вони просто розважалися, телефонуючи в рiзнi куточки земноi кулi, та влаштовували розiграшi. Наприклад, якось Воз додзвонився навiть у Ватикан. У розмовi вiн представився Генрi Кiссiнджером – так тодi звали помiчника президента Америки з питань нацiональноi безпеки. Воз попросив до телефону Папу Римського – найголовнiшого католицького священика. «Ми з президентом США Ричардом Нiксоном зараз перебуваемо в Москвi. І тут у нас термiнова справа! Нам необхiдно поговорити з Папою Римським! Справа дуже термiнова!» – кричав у слухавку Возняк. Йому на це вiдповiли, що у Ватиканi зараз пiв на шосту ранку i Папа ще спить. Але Воз був упертюхом, тому передзвонив пiзнiше. Вочевидь, йому страх як кортiло поговорити iз самим Папою Римським. Але й тодi поспiлкуватися зi священиком йому не вдалося. «Напевно, вони здогадалися, що ти не Генрi Кiссiнджер, – смiявся Джобс. – Адже ми дзвонимо зi звичайного вуличного таксофону! Та й голос у тебе, як у хлопчиська!» Тодi у Джобса промайнула думка, що ця синя штучка може принести грошi. І вони з Возом органiзували спочатку виробництво, а потiм i успiшний продаж «синiх коробочок». Деталi, обгортка та блок живлення для однiеi коробочки обiйшлися приятелям близько 40 доларiв. Джобс подумав i вирiшив, що продавати пристроi треба по 150 доларiв. Прибуток друзi дiлили порiвну. Хлопцi розумiли, що iхнiй бiзнес був незаконним i дуже ризикованим. Тому з метою конспiрацii вони взяли псевдонiми. Воз став називатися Берклi Блу, а Джобс – Оуфом Тобарком. У кiмнатах студентського гуртожитку вони пропонували «коробочки» всiм охочим i демонстрували потенцiйним покупцям iхнi можливостi. Наприклад, телефонували до шикарного готелю в Лондонi або до якоiсь компанii в Австралii. Вони зробили й встигли продати близько сотнi «синiх коробочок». Цей бiзнес принiс iм понад 10 тисяч доларiв – дуже добрi грошi на тi часи! «Без “синiх коробочок” не було б Apple, – згодом згадував Джобс. – Я певен у цьому на сто вiдсоткiв. Ми з Возом навчилися працювати разом, переконалися, що здатнi вирiшувати технiчнi завдання та зробити щось справдi класне». «Нас дуже надихнули “синi коробочки”, – погодився з ним Воз. – Напевно, не варто було iх продавати, адже це було незаконно. Але саме тодi ми зрозумiли, чого здатнi досягти удвох». Воз мав рацiю. Його генiальний розум i дiлова хватка Джобса перевернули цей свiт догори дригом! Запитання: 1. Яким чином двом хулiганам вдавалося здiйснювати безплатнi дзвiнки? 2. Кому Стiв i Стiв дзвонили за допомогою «синьоi коробочки»? 3. Скiльки хлопцi заробляли з кожного приладу? 4. Скiльки загалом грошей вдалося заробити завдяки виробництву «синiх коробочок»? Роздiл п’ятий. Перше кохання Я дiйшов висновку: в усьому, що ти робиш, потрiбно наслiдувати найкращих людей на свiтi.     Стiв Джобс Навеснi 1972 року, напередоднi закiнчення школи, Джобс познайомився з Крiсенн Бреннан. То була тендiтна й нiжна красуня зi свiтло-каштановим волоссям, зеленими очима i високими вилицями. І коли Стiв побачив ii вперше, вона видалася йому якимось неземним створiнням. Крiсенн була однолiткою Джобса, проте вчилася у молодшому на рiк класi. Їi батьки тодi щойно розлучилися, вона важко переживала iхнiй розрив. Стiв став для неi справжньою втiхою. На той час Стiв уже почав вiдрощувати волосся i мав досить екстравагантний вигляд. Високий, худий, з волоссям до плечей i рiдкою борiдкою – Джобс скидався на шамана, а не на майбутнього генiя комп’ютерноi iндустрii. «Стiв був божевiльним, – згадувала потiм Крiс. – Але саме це мене в ньому i приваблювало». Улiтку 1972 року пiсля закiнчення школи Стiв оголосив батькам, що хоче пожити з Крiсенн окремо. «Ми з Крiс житимемо в горах», – радiсно повiдомив Стiв Полу та Кларi. Але батько не подiляв його радостi. «Нiзащо! Тiльки через мiй труп!» – кричав Пол Джобс. Вочевидь, вiн просто забув, що Стiв завжди чинить так, як сам собi надумае. Тому татовi крики не допомогли: Джобс просто попрощався з батьками та пiшов геть. Закоханi оселилися в гiрськiй хижцi над Лос-Альтосом. Стiв iз коханою вiдчули справжне еднання з природою. Крiсенн добре малювала, тому часто писала картини та пейзажi. Стiв грав на гiтарi й намагався писати вiршi. Разом вони читали книжки, вивчали фiлософiю, десь пiдробляли. Також закоханi часто подорожували автостопом: виходили на дорогу, зупиняли першу-лiпшу машину та iхали свiт за очi. Загалом жили на власну втiху. Стосунки з Крiсенн скiнчилися вже восени, коли Стiв вступив до унiверситету. Вони знову зустрiчатимуться i розлучатимуться, але тодi Стiв вступив до коледжу Рiд, що в Портлендi – далекому штатi, десять годин iзди вiд Калiфорнii. Звiсно, на вiдстанi iхнi стосунки трiщали по швах. Рiд був одним з найдорожчих унiверситетiв Америки. Пол i Клара не схвалювали цього вибору – адже це означало, що на навчання iм доведеться витратити геть усi заощадження. Але Стiв звично просто поставив батькiв перед фактом: або вiн навчаеться у Рiдi, або взагалi нiде не навчаеться. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=31726361&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.