Ти увійшла нечутно, як русалка...


Володимир Свідзінський




Ти увійшла нечутно, як русалка,

Обличчя тлінне, спущені повіки,

Вогка земля в одежі. Ти сказала,

Глузливо усміхаючись: — А, морок,

Морока, труд гіркий — живу сховати! —

Я крикнув і збудився. Ніч стояла,

Ніч, повна шуму й древньої скорботи.

І плакав я вночі. Ти так далеко!

Страшна земля в одежі... Так глибоко!

Та сосонка зів'яла чи живе? —

Однаково! Нічим вона не врадить.

Не чуєш ти, засипана, як ніч

Сама в собі перебирає шум:

То покладе його на діл холодний,

То здійме знов на темні верховини

18.VIII.1933