Жар-птиця


Ірина Жиленко




Сусідка моя — чарівниця —

годувала надвечір родзинками

у клітці золоту Жар-птицю

з очима-намистинками.



І як воно трапилось — хто його зна —

та тільки дверцят не замкнула вона.

Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,

і враз освітилась

казково столиця.

Летіла все вище, так гарно, так вільно,

як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...

Дорослим і дітям

яснішали лиця:

"Як хороше жити

під сонцем Жар-птиці!"

І тільки ота трьохсотлітня ґава,

яка себе називала Павою

(старезна, без ока, та ще й кульгава),

знайшла Жар-птицю непристойно яскравою.



І вся вороняча орава

зчинила люту стрекотняву:

"Вона яскра-яскра-яскррава!

Таку чужу нескромну птицю

тримать годиться

тільки в клітці!"



Вже третій день — нема Жар-птиці.

І людям посмутніли лиця.

О, не сумуйте. Її нема,

бо — розумієте? — зима.

Жар-птиця ж — птаха екзотична,

південна, до снігів незвична.

Ну, от і простудилась трішки.

Лежить вона терпляче в ліжку,

п’є молоко, клює родзинки,

чита "Барвінок" і "Мурзилку".

Пішли на лад у неї справи.

І скоро знов злетить вона

на злість лихим, кульгавим ґавам,

на новорічну радість нам!