Тарас Шевченко

д

и

т я ч

и

Художник

Марина Михайлошина
Упорядник

Зірка Мензатюк

идавництво

т зро го

Львів - 2012

и

УДК 821.161.2-93
ББК 84 (4УКР)
Ш 37

© Видавництво Старого Лева, 2012
© Марина Михайлошина, художнє оформлення, 2012
І5ВИ 978-966-2909-94-4

Ж

ш С

ІІІЄ&СЄ1ІІ&&

і 1 еве т а стогне Дніпр широкий,
У

Сердитий вітер завива,

Додолу верби т е високі,
Горами хвилю підійма.
1блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав.
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще тр еті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
(З балади «Причинна»)

’ють пороги; місяць сходить,
Як і перше сходив...
Нема Січі, пропав і той,
Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети
У Дніпра питають:
«Де то наші діти ділись,
Де вони гуляють?»
"Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Сонце гріє, вітер віє
На степу козачім.
На тім степу скрізь могили
Стоять т а сумують;
Питаються у буйного:
«Де наші панують?»
(Звірша «До Основ'яненка.»)

онце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, іцо одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
1ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! —і сльози кануть.
Чп т и зійшла вже і на Украйні?
"Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чп забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Ті

>.

І Іро мою доленьку цоо і не чули.

ричатпь сови, спить ди
Зіроньки сіяють,
Понад шляхом, іцирицею,
Ховрашки гуляють.
Спочивають добрі люде,
Що кого втомило:
Кого —ш,астя, кого —сльози,
Все нічка покрила.
поеми «.

тня»,

есна. Садочки зацвіли,
Д - 4 Неначе полотном укриті,
Росою Божою умиті,
Біліють. Весело землі:
Цвіте, красується -цвітами,
Садами темними, лугами.
(З вірша. «Чумо»)

барвінком, і рутою,
1рястом квітчає
Весна землю, мов дівчину
В зеленому гаї;
1сонечко серед неба
Опинилось —стало.
Мов жених той молодую,
Землю оглядало...
(З поеми «Невольнкк»)

' Шж

ф Г стала и весна, чорну землю
/ —4 Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
1на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зострічають...
(З поеми «Гайдамаки»)

С

ело! 1 серце одпочине.
Село на нашій Україні —

Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
1сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
(З поеми «Княжна»)

• • •

С

вітає,
Край неба палає.

Соловейко в темнім гаї
Сонце зострічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
1все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зострічає...
1нема тому почину,
1краю немає!
(З комедії «Сон»)

сД оре моя вечірняя,
О-У Зійди над горою,
Поговорим тпюсесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Яку Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехреіцені діти.
(З поеми «Княжна»)

адок вишневим коло хати,
У-У Хрущі над вишнями гудуть,
ГЬіугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Семя вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло 'їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
(З цяк/іу «В казематі»)

ш І / и стрічечка до стрічечки,
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.
Ой плахотка-червчаточка*,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.
Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся,
Подавані рушники...
Отаке-то, козаки!
плахта-червчатка —плахта,

| ] чітпесь, читайте,
Сїх

1чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти, цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
1немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
(З поеми

«1мертвим, [живим,

і ненарожденним...»)

/ и діброво —ттіемнии гаю!
ІшУ Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом, —
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
Надивившись на доненьку
Любу молодую,
Возьме її т а й огорне
В ризу золотую
1 сповиє дорогою
Білою габото, —
Та й спать ляже, втомившися
Турбою такою.

ІШІ

--------------

/ 11рися ж ти, моя ниво,
\шУ Долом т а горою!
Та засійся, чорна ниво,
Волею ясною!
Орися ж ти, розвернися,
Полем розстелися!
Та посійся добрим житом,
Долею полийся!
Розвернися ж на всі боки,
Ниво-десятино!
Та посійся не словами,
А розумом, ниво!
Вийдуть люде жито жати...
Веселії жнива!..
Розвернися ж, розстелися ж,
Убогая ниво!!!
(З вірша «Не нарікаю я на Бога»)

Ш 1 еве, свшце завертоха.
По лісу завило;
Як те море, біле йоле
Снігом покотилось.
поеми «і

тна».

Н. Я. Макарову
на пам’я ть і сентября

4

-К

арвінок цвів і зеленів,

с і/

Слався, розстилався;

Та недосвіт* перед світом
В садочокукрався.
Потоптав веселі квіти,
Побив... Поморозив...
Шкода того барвіночка
И недосвіта шкода!
* недосвіт —ранковий мороз

к умру, тло поховайте
К

Мене на могилі,

Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
1Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з "України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
1лани, і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте т а вставайте,
Кайдани порвіте
1вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
1 мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

уми мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти,
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,
А я —т у т загину.
Там найдете щире серце
1слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А іде, може, й славу...
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Сон
Марку Вовчку
а тганщикі пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
1сниться їй той син Іван
1уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий —
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
1усміхнулася небога.,
Проснулася —нема нічого...
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила
Та, ш,об дожать до ланового*,
Ще копу дожинать пішла.
* лановий —панський наглядач

Л ацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Д івчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
1защебетала.

1

7

досі сниться: під горою
Меж вербами т а над водою

Біленька хаточіса. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє т а кучеряве
Своє маленькеє внуча.
1досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
] спать несе. А дід сидить,
1усміхається, і стиха
Промовить нишком: «Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?»
1нпщечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
1тихо гасне. День погас
1все почило. Сивий в хату
И собі пішов опочивати.

Плач Ярославни
Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як т а зозуленька кує,
Словами жалю додає.
«Полечу, каже, зигзицею,
Тією чайкою-вдовицею,
Та понад Доном полечу,
Рукав бобровий омочу
В ріці Каялі. 1на тілі,
На княжім білім, помарнілім,
Омию кров суху, отру
Глибокії, тяжкії рани...»
1квилить, плаче Ярославна
В Путивлі рано на валу:
«Вітрило-вітре мій єдиний,
Легкий, крилатий господине!
Наццо на дужому крилі
На вої любії мої,
На князя, ладо моє миле,
Ти ханові метаєш стріли?
Не мало неба, і землі,
1 моря синього. На морі
Гойдай насади-кораблі.
А ти, прелютий... Горе! Горе!
Моє веселіє украв,
В степу на тирсі розібгав».

Сумує, квилить, плаче рано
В Путивлі-граді Ярославна.
1каже: «Дужий і старий,
Широкий Дніпре, не малий!
Пробив єси високі скали,
Текучи в землю половчана,
Носив єси на байда [ка]х
На половчан, на Кобяка
Дружинутую Святославлю!..
0 мій Словутицю преславний
Моє т и ладо ттринеск,
Щоб я постіль весела слала,
У море сліз не посилала, —
Сльозами моря не долить».
1 плаче, плаче Ярославна
В Путивлі на валу на брамі.
Святеє сонечко зійшло.
1каже: «Сонце пресвятеє
На землю радість принесло
1людям і землі, моєї
Туги-нудьги не розвело.
Святий, огненний господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя і дружину,
Спали мене на самоті!
Або не грій і не світи...
Загинув ладо... Я загнну!»

/ / о діорові. в те р виє,
/ С. Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу
Стан високий, лист широкий —
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться —серце ниє:
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
(З поеми «Тополя»)

щЩШщ
■;

Ф. І Черненку
/ і / й по горі роман цвіте,

ч /

Долиною козак іде

Та у журбн питається:
«Де ж т а доля пишається?
Чи то в шинках з багачами?
Чи то в степах з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі
З вітром віється по волі?»
Не там, не там, друже-брате,
У дівчини в чужій хаті,
У рушничку т а в хустині
Захована в новій скрині.

іта орел, літа сизий
Попід небесами;
Гуля Максим, гуля батько
Степами-лісами.
Ой літає орел сизий,
А за ним орлята;
Гуля Максим, гуля батько,
А за ним хлоп’ята.
(З поеми «Гащамаки»)
/і
і

аш отаман Гамалія,
Отаман завзятий,

Забрав хлопців т а й поїхав
По морю гуляти,
По морю гуляти,
Слави добувати,
Із турецької неволі
Братів визволяти.
Ой приїхав Гамалія
Аж у ту Скутару,
Сидять брати-запорожці,
Дожидають кари.
Ой як крикнув Гамалія:
«Брати, будем жити,
Будем жити, вино пити,
Яничара бити,
А курені килимами,
Оксамитом крити».
Вилітали небожата
На лан жито жати;
Жито жали, в копи клали,
Гуртом заспівали:
«Слава тобі, Гамалію,
На ввесь світ великий,
На ввесь світ великий,
На всю Україну,
Що не дав ти товариству
Згинуть на чужині».
(З поеми «Гамалія»)

Києві на Подолі
Козаки гуляють.
Як ту воду, цебром-відром
Вино розливають.
Льохи, шинки з шинкарками,
З винами, медами
Закупили запорожці
Та й тнуть коряками!
А музика реве, грає,
Людей звеселяє.
А із Братства те бурсацтво
Мовчки виглядає.
Нема голій школі волі,
А то б догодила...
Кого ж то там з музикою
Люде обступили?
В червоних штанях аксамитних
Матнею улицю мете,
Іде козак. «Ох, літа! літа!
Що ви творите?» На то те ж
Старий ударив в закаблуки,
Аж встала курява! Отак!
Та ще й приспівує козак:
«По дорозі рак, рак,
Нехай буде так, так.
Якби-таки молодиці
Посіяти мак, мак.
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам,
Останеться й передам.
А вже ж т ії закаблуки
Набралися лиха й муки!
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам,
Останеться й передам!»

Аж до Межигорського Спаса
Потанцював сивий.
А за ним і товариство,
1ввесь святий Київ.
Дотанцював аж до брами,
Крикнув: «Пугу! пугу!
Привітайте, святі ченці,
Товариша з Лугу!»
Свята брама одчинилась,
Козака впустили,
1знов брама зачинилась,
Навік зачинилась
Козакові. Хто ж сей сивий
Попроїдався з світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом не добитий.
(З поеми «Чернець»)

45

І

.///у'/

ече вода з-під явора

і9

Яром на долину.

Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
И лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Аовить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?

ітер віє-повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає.
Кругом його степ, як море
Широке, синіє;
За могилою могила,
А там —тілько мріє.
Сивий ус, стару чуприну
Вітер розвіває;
То приляже т а послуха,
Як кобзар співає.
(З вірша «Перебендя»)

4 8

д авно те діялось. Ще в школі,
< " У Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’я така —
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге —т а й куплю
Паперу аркуш. 1зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
1візерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або Три царіє со дари.
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую т а плачу.
(З вірша «А. О. Козачковському»)

УУ а Великдень, на соломі
і КЗ Прошив сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
—Мені мати куповала.
—Мені батько справив.
—А мені хрещена мати
Аиштву вишивала.
—А я в попа обідала, —
Сирітка сказала.

II
/

аша дума, каша пісня
Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,
Слава "України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна т а правдива,
Як Господа слово.
(Звірша «До Основ’яненка»)

£ 1 а розпутті кобзар сидить
м

Та на кобзі грає;

Кругом хлопці т а дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
А>к лихо сміється...
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться».
(З поеми «Тарасова ніч»)

[ $ кби ви знали, паничі,
/ V # Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне Бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
За ідо, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози. Я не знаю,
Чи єсть у Бога люте зло,
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!

Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила.
1, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
1помолитись не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда т а праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята...
(скорочено)

і і єні тринадцятий минало.
\ ЯУ
Я пас ягнята за селом.
Ми то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога.........
Уже прокликали до паю,
А я собі у буряні
Молюся Богу... 1не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
1сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
1рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
1те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
1хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, тцо я плачу,
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
1поцілувала.........

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
1 ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня!., а й досі, як згадаю,
То серце плаче т а болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи, на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим,
Людей і [Бога] не прокляв!

57

Л / нашім раї на землі
Сїх

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває, іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
1перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї Матері святої,
Що в мир наш Бога принесла...
(скорочено)

З

и

і

С

п

с :

еве т а стогне ^(ніпр широкий
(Уривок з балади «Причинна»)

Ують пороги.; місяць сходить
(з вірша «До Основ’яненка)

онце заходить, гори чорніють

8

ричать сови, спить діброва
(з поеми «Катерина»)

:

есиа. Садочки зацвіли
(з вірша «Чума»)

то

І

барвінком, і рутою
(з поеми «Невольник»)

10

стала весна
(з поеми «Гайдамаки)

11

ело! і серце одпочине
(з поеми «Княжна»)

12

вітає
(з поеми «Сон»)

12

оре моя вечірняя
(з поеми «Княжна»)

адок вишневий коло хати
(Рй стрічечка до стрічечки
чітесь, читайте
(з поеми «1 мертвим, і живим, і ненарожденним...»)

йдібр ово — темний гаю!
рися ж ти , моя ниво
(з вірша. «Не нарікаю я на Бога»)

еве, свище заверюха
(з поеми «Катерина»)
: арвінок цвів і зеленів

іб

апов ітп

26

Ду­ми мої, думи мої
(скорочено)

Ч 'І

28
Зацвіла в долині
(скорочено)

Зо

І досі, сниться: під горою

32

лач5£р<юславни

34

оподя
(у р ивок з поемио

по горі роман цвіте

39
40

іта орел, літа сизий
(з поеми «Гайдамаки»)

42

аш отаман Гамалія
(з поеми «Гамалія»)

42

: ернець
(с,корочено)

- ече вода з-під явора

^4

46

ішер віє-повіває
(з вірша «Перебендя»)

О. Козачковському
(скорочено)

а Великдень, на соломі
аша дума, наша пісня
(з вірша «До Основ’яненка)

а розпутті кобзар сидить
(з поеми «Тарасова ніч»)
ким ви знали, паничі

сні тринадцятий минало
: нашім раї на землі

4.8

Літературно-художнє видання

Для середнього шкільного віку
Упорядник Зірка Мензатюк
Художник Марина Михайлошина
Технічний редактор Роман Коняк
Підписано до друку 31.07.2012. Формат 60x90/8.
Папір «Агсіхс Уоіите А-'Укіїе». Гарнітура «СаЬгіоІа».
Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 8,оо.
Наклад 3000 прим. Зам. ]Ч9 2-0879.

(ви д авни ц тво

тарого

ева

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців
Д КК 53944 В*Аі 7-12-201° РАдреса для листування:
а/с 8839, м. Львів, 79044
іеу@${:аг[еу.сот.иа
тиш.зіагіеисот.иа
Збут:
тел./факс: (032) 240-47-98
моб. тел.: (067) 502-75-12
2,\оиі@8ІагІеу.сот.иа.
Віддруковано ПРЛТ «Харківська книжкова фабрика «Тлобус»
вул. Енгельса, п, м. Харків, 61012
Свідоцтво ДК № 3985 від 22.02.2011
шилу.^ІоЬиз-Ьоок.сот