Меґан МакДоналд
Видавництво Старого Лева

„Л.

Джуді
Муді

Меґан МакДоналд

Джуді Муді

Ілюстрації
Пітера Рейнолдса

З англійської переклала
Наталія Ясіновська

Видавництво Старого Лева

Львів - 2015

УДК 82-3-93
ББК 84(7СПО)
М15
Text © 2000 Megan McDonald
Illustrations © 2000 Peter H. Reynolds
Published by arrangement with
Walker Books Limited, London SE11 5HJ.
All rights reserved. No part of this book may be
reproduced, transmitted, broadcast or stored in an
information retrieval system in any form or by any
means, graphic, electronic or mechanical, including
photocopying, taping and recording, without prior
written permission from the publisher.

Меґан МакДоналд
M15 Джуді Муді [Текст] : повість / Меґан МакДоналд; пер. з англ.
Наталії Ясіновської. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. 144 с.
ISBN 978-617-679-109-6
На вас чекає знайомство з кумедною дівчинкою на ім’я Джуді
Муді, у якої частенько змінюється настрій. Він буває хороший,
поганий, передшкільний, шкільний - який завгодно. А ще у неї
є молодший братик Стінк, найкращий друг Рокі та «заклятий»
друг Френк Перл. Вони потрапляють у різноманітні пригоди,
вчаться тішитись маленьким і великим радощам. А головне вони неодмінно подарують усім читачам усмішку!
УДК 82-3-93
ББК 84(7СПО)

© Меґан МакДоналд, англійський текст, 2000
© Пітер Рейнолдс, ілюстрації, 2000
© Наталія Ясіновська,
український переклад, 2015
© Видавництво Старого Лева,
ISBN 978-617-679-109-6 (укр.) українське видання, 2015
ISBN 978-0-7636-4850-3 (англ.) Усі права застережено.

Моїм сестрам Сюзан,
Деборі, Мішель, Меліссі
М. М.
Моїй донці Сарі
та її коту Твінклсу
П. Р.

Змісті

Поганий настрій........ 9
Грррррр............... 17
Дві голови краще
ніж

одна ............. 28

Моя улюблена
домашня тварина.....
Моя смердюча
Улюблениця .................. 54

Лікар Джуді Муді.. 60
Ж. Д. Клуб....... 70
Найгірша подія......82
Точно найгірша
подія....................... 97
Найсмішніша подія.... 102

Колаж "Про мене" ... 116
Лейкопластир
та морозиво ........ 127

Джуді Муді не хотіла, щоб закінчувалося
літо. їй не подобалося щодня причісуватися,
їй не подобалося вчити правила правопису.
І їй не хотілося сидіти поруч із Френком
Перлом, який їсть клейстер.
Джуді Муді була не в гуморі.
Та ні - вона була в кепському гуморі.
Гуморі злого обличчя. Навіть запах її нових
«буркотливих» олівців із намальованими на
них мармизками не міг підняти її з ліжка.
- Перший день школи! - проспівала ма­
ма. - Вставай і вдягайся.
Джуді Муді натягла на себе ковдру і на­
крила голову подушкою.

9

- Джуді? Ти мене чуєш?
- Гррр, - сказала Джуді.
Вона має звикати до нової парти і нового
класу. На її новій парті не буде такої гарної
наліпки з її іменем, як минулого року. Там
був намальований броненосець. У новому
класі не буде дикобраза Роджера.
І, з її удачею, вона знову сидітиме на пер­
шій парті, де пан Тодц бачитиме всі п спроби
передати записку п найкращому другові - Рокі.
Мамина голова знову з’явилася у кімнаті
Джуді:
- І не забудь причесатися, добре?
Одна з найгірших речей, пов’язаних із пер­
шим шкільним днем, - це те, що після літа всі
вдягають футболки, на яких написано «Діснейленд» чи «Морський світ», чи «Джеймста­
ун: батьківщина Покахонтас». Джуді шукала
у верхній шухляді комоду, у нижній шухля­
ді і навіть у шухляді зі спідньою білизною.
Та не могла, знайти жодної футболки з напи­
сом.
Вона вдягла тигрячо-смугасті штани від
піжами та однотонну футболку без напису.

12

-Вона вдягла піжаму! - сказав її брат,
Стінк, коли Джуді спустилася зі своєї кімна­
ти. - Ти не можеш одягнути піжаму до школи!
Стінк вважав, що він уже все знає, раз
іде до другого класу. Джуді обпекла його од­
ним зі своїх знаменитих пекучих поглядів.
Джуді перевдягнеться після снідан­
ку, - мовила мама.
- Я зробив яєчню. Вона схожа на сонечко якраз для першого дня школи, - сказав тато. Якщо хочеш - можеш посипати сухариками.
Яєчня Джуді зовсім не була схожа на со­
нечко - жовта серединка розтеклася. Джуді
скинула своє желеподібне яйце на серветку,
що лежала на колінах, а потім кинула під
стіл Миші, їхній кішці.
- Літо скінчилося, а я так нікуди й не
їздила, - поскаржилася Джуді.
- Ти їздила до бабусі Лоу, - заперечила
мама.
- Але ж це поруч, у старій нудній Вірджинії. Я не їла хотдогів, не каталася на
американських гірках, не бачила кита.
Ти їздила на автівках, - зауважила мама.

14

- Дитячих. У торговорозважальному комплек­
сі, - відповіла Джуді.
- Ти ходила рибалити
і з’їла акулу, - сказав тато.
- Вона з’їла акулу? спитав Стінк.
- Я з’їла акулу? - запи­
тала Джуді.
- Так, - відповів тато. - Пам’ятаєш рибу,
яку ми купили, коли нічого не піймали?
- Я з’їла акулу! - зраділа Джуді Муді.
Джуді побігла у ванну і зняла футболку.
Вона взяла товстий фломастер і намалювала
акулу з велетенською пащекою і безліччю
зубів. «Я З’ЇЛА АКУЛУ», - написала вона
великими літерами.
Джуді побігла на автобус. Вона не чекала
Стінка. Вона не чекала татових поцілунків чи
маминих обіймів. Вона поспішала, щоб пока­
зати Рокі свою нову футболку з написом.
Джуді вже майже забула про свій поганий
настрій, та побачила Рокі, який вправлявся
у фокусах з картами на автобусній зупинці.

15

Він був вбраний у більшу на кілька розмірів
біло-блакитну футболку з хитромудрими лі­
терами і малюнком американських гірок.
- Тобі подобається моя нова футболка? - за­
питав Рокі. - Вона з луна-парку «Ваш гарденс».
- Ні, - відрубала Джуді, хоча насправді
їй дуже сподобалася футболка.
- А мені подобається твоя акула, - ска­
зав Рокі.
Джуді промовчала, і тоді він запитав:
Ти не в гуморі чи що?
Чи що, - відповіла Джуді Муці.

Коли Джуді Муді підходила до свого
3-«Т», там стояв її вчитель, пан Тодд, і за­
прошував усіх до класу.
- Доброго ранку, Джуді!
- Доброго ранку, пане Код, — відказала
Джуді і тихенько захихотіла.
- Клас, будь ласка, повісьте рюкзаки на
гачки і покладіть сумочки з обідами на по­
лички, - сказав пан Тодд.
Джуді Муді оглянула клас.
- Чи є у вас дикобраз на ім’я Роджер? запитала вона пана Тодда.
- Ні, але у нас є черепаха Таксон. Тобі
подобаються черепахи?

17

Джуді любила черепах! Але вона вчасно
спинила себе:
- Ні, я люблю жаб.
- Рокі, ти сидітимеш біля вікна, а ти,
Джуді, - попереду праворуч, - повідомив
пан Тодд.
- Я знаю це, - зауважила Джуді, пряму­
ючи до першої парти.
Вона оглянула свій новий стіл. На ньому
не було наліпки з її іменем і броненосцем.
Вгадайте, хто сидів через прохід від неї?
Френк, який-їсть-клейстер, Перл. Він зирк­
нув на Джуді, відтягнув назад великий па­
лець настільки, що торкнувся свого зап’ястя.
Джуді скрутила свого язика так, ніби на
ньому лежав хотдог.
Ти також любиш акул? - запитав
Френк, передаючи Джуді маленький білий
конвертин із її іменем.
З тих пір, як вони танцювали разом на
якомусь святі у дитсадочку, цей хлопець ніяк
не відчепиться від неї. У першому класі Френк
Перл надіслав їй п’ять валентинок, у друго­
му - пригощав кексиками на Хелловін, День

18

подяки і День Мартіна Лютера Кінга. Сьогод­
ні, у перший день навчання у третьому класі,
він дав їй запрошення на день народження.
Джуді подивилася на дату в запрошенні - до
його дня народження ще три тижні! Навіть
справжня акула не злякала б його.
- Можна зазирнути під твою парту? запитала Джуді.
Він посунувся, щоб їй було видно, - жод­
ного сліду клейстеру.
Пан Тодд повернувся обличчям до класу.
На дошці великими літерами було написано:
ВЕЛЕТЕНСЬКА СИРНА ПІЦА.
- Велетенська сирна піца - це на обід? запитала Джуді.

20

- Це для словотвору, - пан Тодд підніс
палець до губ, ніби це був секрет. - Ви по­
бачите.
Потім він сказав:
- Так, третій клас! Слухайте мене! Ми
спробуємо почати цей навчальний рік не­
звично. Замість того, щоб вставати і розпові­
дати про себе, ви зробите колаж «Про мене».
Усе про ВАС. Ви можете малювати, виріза­
ти картинки чи фотографії і приклеювати
речі, які розкажуть класові, що робить вас
ВАМИ.

Колаж «Про мене»! Це зацікавило Джуді, та вона про це не сказала.

21

- Ми не мусимо малювати сімейне дере­
во, так? - запитала Джесіка Фінч.
- Я роздам вам список ідей-підказок, що
можна розмістити на колажі, це, зокрема,
і сім’я. Я також дам кожному течку, в яку
ви складатимете речі, які хочете прилаштуй
вати до колажу. Ми працюватимемо над цим
до початку жовтня. Тож у кінці вересня ко­
жен матиме шанс розповісти класу про себе.

Ідеї для колажу «Про мене»
Хто я?
Де я живу?
Моя сім’я
Мій найкращий друг
Улюблена домашня тварина
Коли я виросту
Захоплення
Найгірша подія у моєму житті
Найсмішніша подія у моєму житті
Клуби
На уроках мови та історії Джуді думала
лише про одне - про себе. Джуді Муді, зір­
ка її власного колажу «Про мене». Можливо,
третій клас не такий уже й поганий.

22

- А тепер - час для орфографії.
- Бе, орфографія, - буркнула собі
під носа Джуді, згадуючи свій поганий
настрій.
- Бе, орфографія, - погодився Френк
Перл.
Джуді уважніше придивилася до
нього.
- Візьміть аркуш паперу і запишіть
п’ять слів, захованих у написі на дош­
ці, - ВЕЛЕТЕНСЬКА СИРНА ПІЦА.
«Кльова орфографія, га?» - було в за­
писці, яку Френк передав Джуді.
«Ні», - написала вона на долоні і по­
махала нею перед Френком.
Джуді взяла коробку новеньких
«буркотливих» олівців, розмальованих
скаженими мордочками. «Буркотливі
олівці - для абсолютно різних настро­
їв, - писалося на пакунку. - Чи ви колинебудь бачили олівець, який виглядає так,
ніби вранці встав не з тієї ноги?»
Чудово! Нові «буркотливі» олівці допома­
гали їй думати. Вона знайшла слова ЛІКАР,

23

ЛИЦАР, ВАТА, заховані у написі пана Тодда. Та замість них написала: 1. Ш. 2. НІ. 3.
НІ. 4. НІ. 5. НІ.
- Хто хоче прочитати класу свої п’ять
слів? - запитав пан Тодд.
Джуді підняла руку.
- Джуді?
- Ш, НІ, НІ, НІ, НІ! - виголосила Джуді.
- Це одне слово. А треба ще чотири. Піди
й напиши їх на дошці.
Джуді Муді не написала ЛІКАР, ЛИЦАР
і ВАТА. Замість цього написала ЛИС і ТІНЬ.
- А як щодо слова ЛИСТЯ? - запитав
Рокі.
- У нас немає літери «Я», - відповів
Френк Перл.
ВЕЛЕТ - написала Джуді.
- Ще одне слово, - нагадав пан Тодд.
ПІТ - написала Джуді.
- Чи можеш ти скласти речення з будьяким із цих слів? - запитав пан Тодд.
- Лис побачив тінь велета і спітнів.
Увесь клас аж ліг від сміху. А Френк так
сміявся, що й закашлявся.

24

- Ти сьогодні не в гуморі? - запитав пан
Тодд.
- Гррр, - відповіла Джуді Муді.
- Це дуже недобре, - сказав пан Тодд. А я якраз хотів запитати, хто хоче піти
до секретарки і забрати піцу. Це сюр­
приз з нагоди початку нового навчального
року.
- Піца? Піца! Справді? - клас збуджено
гудів.
Джуді Муді хотіла піти по піцу. Вона
хотіла відкрити коробку. Хотіла отримати
маленький триногий пластмасовий столик,
який притримував верхню частину коробки,
щоб вона не приклеїлася до піци.
- Тож хто сьогодні хоче забрати піцу? запитав пан Тодд.
- Я! - закричала Джуді.
- Я! Я! Я! Я! - хором кричав увесь клас,
махаючи в повітрі руками, як вітряками.
Рокі мовчки підняв руку.
- Рокі, чи не принесеш ти нам піцу?
- Звісно, принесу! - відповів Рокі.
- Везунчик! - сказала Джуді.

25

Коли Рокі повернувся з піцою, клас
затих. Усі жували малесенькі квадрати­
ки сирної піци і слухали, як пан Тодд чи­
тає оповідку про пса, який їв піцу з ковба­
сою.
Коли він закінчив читати, Джуді запи­
тала:
- Пане Тодд, чи можу я подивитися на
ваш маленький столик для піци?
- Ця штука таки схожа на мініатюр­
ний столик. Хоча раніше я цього не помі­
чав.
Я колекціоную їх, - сказала Джуді.
Насправді вона не колекціонувала їх поки що. Зате у неї були інші колекції:
двадцять сім мертвих молей; купка шкірок,
здертих із ран; дюжина хитромудрих зубо­
чисток; сотня дизайнерських лейкопласти­
рів (їй були потрібні кришечки коробочок);
коробка з частинами тіла (від ляльок!), зо­
крема голови барбі, і чотири новенькі гумки,
схожі на бейсбольні м’ячі.
- Ось що я тобі скажу, - почав пан
Тодд. - Ця річ - твоя, якщо завтра прийдеш

26

у доброму гуморі. Як думаєш, ти можеш
пристати на цю пропозицію?
- Так, пане Тодд! - вигукнула Джуді. Так, так, так, так, ТАК!

Дві голови краще,
ніж одна

Джуді вчила Мишу ходити на двох ла­
пах, коли задзвонив телефон.
- Алло!
Усе, що вона почула, була тиша.
- Алло! - гукнула Джуді у слухавку.
- Привіт, Джуді! Тобі дозволили прийти
до мене на день народження? - запитав голос.
Голос Френка Перла. Минуло лише два
дні після того, як він вручив Джуді запро­
шення.
- Неправильний номер, - сказала Джу­
ді й повісила слухавку. Вона махала новим

28

столиком для піци, причепленим на моту­
зок, перед самісіньким носом Миші.
Телефон задзвонив знову.
- Алло! Це дім Муді?
- Не зараз, Френку. Я проводжу важли­
вий експеримент.
- Добре. Па-па.
Телефон задзвонив втретє.
- Експеримент ще не завершений! - га­
рикнула Джуді в слухавку.
- Який експеримент? - запитав Рокі.
- Не переймайся, - відповіла Джуді.
- Пішли до «Віка», - запропонував Рокі. Я хочу підшукати щось для колажу «Про мене».
«Вік» - це невеликий магазин, розташо­
ваний нижче по вулиці, де є скляні кулі з різ­
номанітними сюрпризами на зразок тату, що
змиваються, чарівних фокусів, браслетів,
цукерок та інших дрібничок.
- Зараз спитаю, - відказала Джуді.
- Мамо, можна я піду до «Віка» з Рокі?
- Звісно, - відповіла мама.
- Звісно! - повідомила Джуді, кидаючи
Миші столик для піци.

ЗО

- Я також іду, - сказав Стінк.
- Ні, не йдеш, - заперечила Джуді.
- Ви з Рокі можете взяти його з собою, сказала мама, кинувши на Джуді кам’яний
погляд.
- Але ж він не знає, як треба переходити
через Китай та Японію! - обурилася Джу­
ді.
Лише вони з Рокі знали, що перший «ле­
жачий поліцейський» означав початок Ки­
таю, а другий - Японії.
Я впевнена, що ви можете навчити
його, - відказала мама.
- Навчи мене, - попросив Стінк.
- Зустрінемося біля люка, - сказала
Джуді в слухавку.
Люк лежав якраз посередині між будин­
ками Джуді та Рокі. Влітку вони виміряли
відстань, розмотуючи мотузок з велетенсько­
го клубка.
Джуді вибігла з будинку. Стінк побіг слі­
дом за нею.
У Рокі був долар. У Джуді був долар.
У Стінка - шість центів.

32

- Якщо ми складемо наші гроші доку­
пи, зможемо купити вісім кульок з сюрпри­
зами, - сказав Рокі.
- Дві голови краще, ніж одна, - засмія­
лася Джуді. - Ти згоден?
Вона витягла з кишені доларову купю­
ру і перевернула її боком із зображенням
Джорджа Вашингтона, першого президента
Америки.
У мене є шість голів, - повідомив
Стінк, показуючи свої центи.
Це тому, що ти - монстр! Зрозумів?

Джуді та Рокі розсміялися.
У Стінка не було грошей навіть на одну
кульку з сюрпризом.
- Ви не подужаєте з’їсти вісім цукерок, сказав Стінк. - Я можу допомогти вам з’їсти,
як мінімум, дві.

33

- Нам потрібні не цукерки, а призи, відповіла Джуді.
- Вісім четвертаків дають нам вісім шан­
сів виграти чарівний фокус, - сказав Рокі. Мені потрібен новий фокус, щоб причепити
його на колаж «Про мене».
- Гей» чекайте! - скрикнула Джуді. Я тільки-но пригадала, що мій долар потрі­
бен мені, щоб купити лейкопластир.
- Лейкопластир - занудство, - сказав
Стінк. - Окрім того, ти вже маєш десять
мільйонів. Тато казав, що у нас уже більше
лейкопластирів, ніж у Червоному Хресті.
-Але ж я хочу стати лікарем, - від­
повіла Джуді. - Як Елізабет Блеквел, пер­
ша жінка-лікар! Вона започаткувала свою
власну лікарню. І вона знала, як оперувати
і складати докупи різні частини тіла.
- Частини тіла. Бе! - вигукнув Стінк.
- Ти збирала кришечки коробочок з-під
лейкопластиру все літо. - сказав Рокі. Я думаю, назбиралося досить, щоб відісла­
ти й отримати ту ляльку, яку можна ліку­
вати.

34

- Я вже відіслала. Ще у липні. І все ще
чекаю на ляльку. Але тепер мені потрібен
мікроскоп. Через нього можна дивитися на
кров чи шкірки з ранок, чи ще щось таке.
Стінк запитав:
Коли ми дійдемо до Китаю?
- Ми все ще на вулиці Джефферсона,
Стінку, - відповів йому Рокі.
- Давайте шукати камінці, поки ми не
дійдемо до Китаю, - запропонував Стінк.
- А потім подивимося, хто знайшов най­
кращий, - відгукнувся Рокі.
Усі троє стали уважно дивитися під ноги.
Поки йшли, Джуді знайшла рожеву гальку
(аж п’ять штук!) і шматок газетної шпальти
з передбаченням «Гроші йдуть до тебе». Рокі
знайшов блакитну детальну від лего і камі­
нець з діркою посередині - камінець удачі!

35

- Я знайшов чорний діамант! - вигукнув
Стінк.
- Це всього лише вуглинка, - сказала
Джуді.
- Це всього лише скло, - заявив Рокі.

- Чекайте! - гукнула Джуді, поглянув­
ши на Рокі. - Я думаю, це метеорит! Чи не
так, Рокі?
- Так, - підтвердив Рокі. - Напевне.
- Звідки ви знаєте? - запитав Стінк.
- На ньому є заглибники, - відповіла
Джуді.
- Як він тут опинився? - спитав Стінк.
- Упав з неба, - відповіла Джуді.
- Справді? - здивувався Стінк.
- Справді, - запевнив його Рокі.
- У журналі «Космічне сміття» писалося,
що найбільша дірка після падіння метеори­
та лишилася в Арізоні.

36

- А наш учитель минулого року розпо­
відав, як метеорит упав на собаку в Єгип­
ті. Без жартів, - сказала Джуді братові. Ти щасливчик! Метеоритам - мільйони
років!
- У «Космічному смітті» писали, що ме­
теорити запилюжені зовні і мають блискучі
вкраплення всередині, - повідомив Рокі.
- Є лише один спосіб перевірити, чи це
справді шматок метеорита, - сказала Джуді.
Вона роззирнулася у пошуках великого
каменя. Потім щосили вдарила по Стінковій
знахідці, розтрощивши метеорит на дрібні
скалки.

38

- Ти розтрощила його! - скрикнув Стінк.
- Глянь, здається, я бачу іскорку, - ска­
зав Рокі.
- Стінку, ти знайшов метеорит, усе правильно, -підсумувала Джуді.
- Це більше не метеорит - кричав Стінк
крізь СЛЬОЗИ.
- Давай подивимося на це з іншого боку,
Стїнку - сказала Джуді. - Тепер у тебе є
щось краще, ніж метеорйт.
Що може бути краще за мтеорит? запитав Стінк.
Багато-пребагато метеоритного пилу.
Джуді та Рокі аж покотилися зі сміху.
Я йду додому, - сказав Стінк крізь
сльози.
Він згрібав залишки розтрощеного ка­
меня і наповнював свої кишені грязю­
кою.
Джуді та Рокі сміялися решту дороги до
Китаю, задкували до Японії і стрибали до
«Віка» на одній нозі, махаючи головами.
У магазині вони склали докупи свої го­
лови з Джорджем Вашингтоном і купили

39

маленьку коробочку лейкопластирів, окрім
того, у них ще лишилося досить грошей,
щоб кожен отримав по кульці з сюрпризом.
У жодній кульці не було чарівного фокуса
для колажу Рокі. Не було навіть троля, ма­
люсінького коміксу чи тату. .
- Можливо, я причеплю порожню куль­
ку до мого колажу, - сказав Рокі. - Ти зби­
раєшся приклеїти кілька лейкопластирів на
свій?
- Слухай, гарна ідея! - відповіла Джуді.
- Лишилося ще п’ять центів, - сказав
Рокі.
Тож вони купили жуйку-кульку і при­
берегли її для Стінка.
Коли вони підійшли до подвір’я Джуді,
до них підбіг Стінк. Його кишені дзвеніли
монетами. На сходах перед вхідними двери­
ма рядочком стояли коричневі паперові па­
кетики.
- Знаєте що? - вигукнув Стінк. - Я за­
робив три долари! Одразу як повернувся до­
дому.
- Не може бути! - скрикнула Джуді.

40

- Покажи, - сказав Рокі.
Стінк витягнув гроші з кишені. Рокі на­
рахував дванадцять монеток по двадцять
п’ять центів.
- А що у пакетах? - запитала Джуді.
- Усі люди нашої країни хочуть мати це.
- Ну добре, так що ж ти продаєш? - за­
питав Рокі.
- Метеоритний пил, - відповів Стінк.

Моя улюблена
домашня тварина

Це був вихідний день. Джуді розглядала
речі для колажу «Про мене», розкладені на
столі в їдальні.
- Нам потрібна нова домашня тварина, сповістила Джуді батьків.
- Нова тварина? А що не так з Мишею? запитала мама.
Миша розплющила одне око.
- Мені треба вибрати МОЮ УЛЮБЛЕНУ
ДОМАШНЮ ТВАРИНУ. Як я можу обрати
улюблену, якщо маю лише одну?
- Вибери Мишу, - сказала мама.

42

- Миша вже така стара
і всього боїться. Вона вміє
лише муркотіти.
- Ти НЕ хочеш завести
собаку, я сподіваюся? - долу­
чився до розмови тато.
Миша зістрибнула зі стільця і потягну­
лася.
- Миші це точно не сподобається, - від­
повіла Джуді.
- Як щодо золотої рибки? - запитав
Стінк.
Миша потерлася об ногу Джуді.
- Миші це занадто сподобається, - ска­
зала вона. - Я б хотіла двопалого лінивця.
- Гарна ідея, - вигукнув Стінк.
- Вони охайні, - відказала Джуді.
Вона показала Стінкові фотографію в її
журналі про рослини та тварин тропічних
лісів.
- Бачиш? Вони висять догори ногами ці­
лий день. Навіть сплять догори ногами.
-1 ти вже догори ногами, - гмикнув
Стінк.

43

- А що вони їдять? - запитав тато.
- Тут написано, що вони їдять мурашоклисторізів та кумок з червоним черевом, це
такі маленькі жабки, - прочитала Джуді.
- Годувати їх буде легко, - сказав Стінк.

44

- Знаєш, що я тобі скажу, - почав тато, збираймося у зоомагазин. Я не обіцяю, що
ми купимо лінивця, але там завжди можна
знайти щось цікавеньке. Можливо, поїздка
навіть допоможе мені розгадати кросворд:
там є риба з дев’яти букв, що починається
на «М».
- Поїдемо всі разом, - запропонувала
мама.
У зоомагазині «Хутро та ікла» Джуді ба­
чила змій та папуг, раків-самітників та гупі.
Вона навіть побачила слово з дев’яти літер,
яке починається на «М», - молінезія.
- Чи є у вас двопалі лінивці? - запитала
вона продавчиню.
- На жаль, усіх продали, - відповіла та.
- А як щодо тритона чи черепахи? - за­
питав тато.
- Ти вже бачила хом’ячків? - спитала
мама.
- Не переймайтеся, - відповіла Джуді. У них тут немає нічого з тропічних лісів.
- А може, у них є жуки-смердючки? припустив Стінк.

45

- Одного досить, - сказала Джуді, погля­
нувши на Стінка.
Вони взяли іграшкову мишу-верескунку
для Миші. Коли йшли платити за неї, Джу­
ді побачила на касовому апараті зелену рос­
лину з зубами.
- Що це? - запитала вона у продавчині.
- Венерина мухоловка, - відповіла жін­
ка. - Це не тварина, але вона коштує не­
дорого, і за нею легко доглядати. Бачиш ці
нарости, що схожі на рот із зубами? Кожен
закривається, як пастка чи як ляда в по­
гребі. Рослина їсть комах, таких як мухи
чи мурашки. Ти також можеш годувати її
кульками сирого фаршу.
- Грандіозно! - вигукнула Джуді.
- Кльово, - погодився Стінк.
- Гарна ідея, - сказала мама.
- Продано! - підсумував тато.
Джуді поставила нову домашню улюбле­
ницю на свій стіл, де їй було досить сонця.
Миша спостерігала за господинею з-під ліж­
ка, розплющивши одне око.

46

- Я вже не можу дочекатися завтра,
щоб показати мою нову улюбленицю в шко­
лі, - сказала Джуді Стінкові. - Вона схо­
жа на рідкісну рослину з тропічних лі­
сів.
- Справді? - запитав Стінк.
- Будь певен, - відповіла Джуді. - Лиш
подумай. Можливо, у цих смішних зелених
зубах містяться речовини, з яких можна ро­
бити ліки. Коли я стану лікарем, буду до­
сліджувати такі рослини і шукати ліки від
усіляких бридких хвороб.
- Як ти хочеш назвати мухоловку? - за­
питав Стінк.
Ще не знаю, - відказала Джуді.
- Ти можеш назвати її Жуколов, раз
вона любить жуків.
Ні, - сказала Джуді.
Вона полила свою нову улюбленицю, до­
дала в ґрунт добрива. Коли Стінк пішов,
заспівала мухоловці пісеньку: «Я знаю ста­
ру пані, що проковтнула муху...» Вона спі­
вала доти, доки стара пані не проковтнула
коня.

48

Джуді все ще не могла придумати гарне
ім’я. Румпельштільцхен? Задовге. Штука?
Можливо.
- Стінку! - покликала Джуді. - Принесино мені муху.
- Як я можу піймати муху? - запитав
Стінк.
- Лише одну муху. Я дам тобі десять
центів.
Стінк побіг до дивана, який стояв біля
вікна, і повернувся з мухою.

49

- Прекрасно! Це ж дохла муха!
- Через хвилину вона все одно була б
дохлою.
Джуді поклала мертву муху на кінчик
лінійки і вкинула її в один із ротів рослини.
За мить стулки пастки обхопили муху. Уре
відбувалося саме так, як і розповідала продавчиня зоомагазину.
- Грандіозно! - вигукнула Джуді.
- Вхопила і з’їла! - виголосив Стінк, при­
цмокуючи, щоб показати, як саме це діялося.
- Піди принеси мураху. Але цього разу
живу.
Стінк хотів ще раз побачити, як їстиме
венерина мухоловка, тому швиденько приніс
сестрі мураху.
- Вхопила і з’їла! - сказали Джуді зі
Стінком, коли закрилася ще одна пастка.
- Подвійно грандіозно! - вигукнула Джу­
ді. - Стінку, піди піймай павука чи щось таке.
- Я стомився ловити комах, - сказав
Стінк.
- Тоді піди й спитай маму чи тата, чи є
у нас сирий фарш.

Стінк насупився.
- Будь ласка, ну будь ласочка! Я тобі від­
дячу морозивом зі смаком жуйки з «Вере­
скливої Мімі», - просила Джуді.
Стінк не ворухнувся.
- Цього разу я дозволю тобі погодувати
мухоловку.
Стінк побіг на кухню і повернувся з ку­
лею сирого фаршу. Він вкинув чималий
шматок у відкриту пастку.
- Це забагато! - закричала Джуді, та
було вже занадто пізно.
Рот обхопив м’ясо, м’ясний сік просочу­
вався поміж зубами. За мить стебло зігнуло­
ся і повалилося на землю.
- Ти вбив її! У тебе проблеми, Стінку!
Мамо! Тату! - покликала Джуді.
Вона розповіла батькам, що трапилося.
- Стінк убив мою венерину мухоловку!
- Я не хотів цього, - виправдовувався
Стінк. - Пастка захряснулася дуже швидко!
- Рослинка не загинула. Вона перетрав­
лює їжу, - сказав тато.

- Може, щелепи й розімкнуться до за­
втрашнього ранку, - додала мама.
- Може, вона всього лише спить чи щось
таке, - приєднався й Стінк.
Чи щось таке, - буркнула Джуді.

Моя смердюча улюблениця

Завтрашній ранок настав. Щелепи все
ще були зімкнені. Джуді спробувала по­
дражнити мухоловку мурахою.
- Дивися, що в мене є, - сказала вона со­
лодким голосочком, ніби звертаючись до ма­
ленької дитинки. - Ти ж любиш мурашок чи не так?
Та щелепи не розійшлися ні на міліметр.
Рослина навіть не поворухнулася.
Джуді зовсім засмутилася. Вона обереж­
но поклала рослину на дно свого рюкзака.
Вона все одно візьме її до школи, разом зі
смердючим фаршем.

54

В автобусі Джуді показала Рокі свою
нову домашню улюбленицю.
- Я не могла дочекатися миті, коли по­
кажу всім, як вона їсть. Та тепер вона навіть
не ворушиться. І неприємно пахне.
- Сім-сім, відкрийся! - Рокі пригадав ча­
рівні слова. Нічого не трапилося.
- Може, як автобус підстрибуватиме, му­
холовка відкриється? - припустив Рокі.
Може, - сказала Джуді.
Та навіть підгоцування автобуса не зму­
сило її улюбленицю розкритися.
- Якщо ця штука помре, не лишається
нікого, крім Миші, на роль моєї улюбленої
тваринки, - мовила Джуді.
Найперше, що сказав пан Тодд, коли
пролунав дзвінок:
- Добре, дітки, витягайте ваші течки для колажу «Про мене». Я приніс старі
журнали, і наступні півгодини ви може­
те вирізати картинки для ваших колажів.
У вас попереду ще три тижні, та я хочу
подивитися, як просувається ваша робо­
та.

55

Її тека для колажу «Про мене»! Джуді
так переймалася своєю новою улюбленицею,
що забула принести течку до школи.
Джуді Муді кинула оком на Френкову теку. Він вирізав картинки з макарона­
ми (улюблена їжа?), мурахами (улюблена
тварина?) і черевиками. Черевики? Най­
кращий друг Френка Перла - пара череви­
ків?
Джуді зазирнула у розстебнутий рюк­
зак під партою. Щелепи все ще були сту­
лені. Тепер весь її рюкзак просмердівся.
Джуді
відірвала
трубочку
від
пакетика
з соком і штрикнула венерину мухолов­
ку. Невдача. Вона ніколи не відкриється
до того часу, коли можна буде показати її
класу.
- Ну як? - запитав Френк.
- Що - як?
- Ти збираєшся прийти?
- Куди?
- На мій день народження. Наступної
суботи. Прийдуть усі хлопці з нашого класу,
а також Едріан і Сенді з паралельного.

56

Джуді Муді це не цікавило, навіть якби
прийшов сам президент. Вона понюхала
рюкзак. Він смердів, як скунс!
- Що у твоєму рюкзаку? - запитав
Френк.
- Тебе це не стосується, - буркнула Джуді.
- Смердить, як дохлий тунець, - сказав
Френк Перл.

57

Джуді сподівалася, що венерина мухо­
ловка оживе і вкусить Френка ще до наступ­
ного його дня народження.
До неї підійшов пан Тодд:
- Джуді, ти ще не вирізала жодної кар­
тинки. Ти принесла свою теку?
- Так, принесла... тобто... вона була...
добре... ні, - відказала Джуді. - Учора в мене
з’явилася нова домашня улюблениця.
- Тільки не кажи мені, - почав пан
Тодд, - що твоя нова тварина з’їла теку для
колажу «Про мене».
- Та ні. Але вона з’їла дохлу муху і живу
мураху, а потім - великий шматок...
- Наступного разу постарайся не забу­
ти принести течку до школи, Джуді. І будь
ласка, це всіх стосується, тримайте домашні
завдання подалі від тварин!
- Моя нова улюблениця не тварина,
пане Тодд, - сказала Джуді. - І вона не їсть
домашніх завдань. Тільки комах і сирий
фарш.
Вона витягла венерину мухоловку з рюк­
зака. Джуді не вірила своїм очам! Стебло

58

більше не було похилене! Пастка була широ­
ко відкрита і, здавалося, хотіла їсти.
- Це моя нова улюблениця, - повідомила
Джуді. - Її звати Щелепи!

Лікар Джуді Муді

Нарешті! На думку Джуді, краще за по­
купку Щелеп може бути лише велика ко­
ричнева коробка з написом «Лікареві Джуді
Муді». Вона була в гуморі оперувати.
- Можна, я відкрию її? - запитав Стінк,
з’явившись із шафи, де була його фортеця.
- Що тут написано? - замість відповіді за­
питала Джуді, показуючи на ім’я на коробці.
- «Лікареві Джуді Муді», - прочитав
Стінк.
-Саме так! - сказала Джуді Муді. Я збирала всі ці кришечки від коробочок
з пластирем.

60

- Я приніс тобі кілька від шкільної мед­
сестри! - обурився Стінк.
- Добре, можеш принести ножиці.
Стінк подав їй ножиці. Джуді розрізала
скотч і відхилила коричневі стулки коробки.
Миша зачепила лапою липку стрічку і стала
нею гратися. Стінк намагався першим за­
зирнути в коробку.
- Стінку! Операція триває!
Джуді відкинула вбік обгортковий папір
і витягла ляльку-пацієнта.
Нарешті! Джуді тримала ляльку на ко­
лінах і гладила ГЇ шовковисте волосся. Вона
зав’язала блакитно-білий лікарняний ха­
лат на маленькі акуратні бантики. На руці
ляльки був лікарняний браслет.
- Її звати Майя-Краще-Почувайя, - про­
читала Джуді.
- А що вона робить? - запитав Стінк.
- Тут написано: якщо крутнути переми­
кач у неї на тім’ячку - вона захворіє. А якщо
ще раз прокрутити - видужає. Зрозумів?
Джуді прокручувала перемикач на голові
ляльки, аж доки не з’явилося нове обличчя.

61

- У неї кір! - вигукнув Стінк.
- А коли ти її обіймаєш - вона говорить.
Джуді обійняла ляльку.
- У мене кір, - сказала Майя-Краще-По­
чувайя.
Джуді крутила перемикач, поки не
з’явилося інакше обличчя. Тоді вона знову
обійняла ляльку.
- У мене вітрянка, - сказала Майя-Краще-Почувайя.
- Кльово, - сказав Стінк. - Хвора ляль­
ка. З трьома головами.
Джуді ще раз крутнула перемикач і обі­
йняла ляльку.
- Уже краще, - повідомила Майя.
- Можна я зроблю її хворою, а потім здорового? - запитав Стінк.
- Ні, - відповіла Джуді. - Я лікар.
Джуді відкрила свою лікарську валіз­
ку.
- Нарешті у мене є на кому тренувати­
ся, - сказала вона.
- Ти весь час тренуєшся на мені, - обу­
рено відгукнувся на її слова Стінк.

63

- Нарешті у мене є хтось, хто не скар­
житься.
- Ти б також скаржилася, якби була вся
забинтована. Чому завжди ти - Елізабет
Блеквел, перша жінка-лікар, а не я?
- На це є одна-єдина причина: ти хло­
пець.
- Можна я забинтую їй руку? - запитав
Стінк.

- Ні, - відповіла Джуді.
Вона саме роздивлялася, що робиться
у Майїному вусі.
- А можна я змішаю трохи крові з твоєї
лікарської валізки?
- Тссс, я слухаю, - вона притиснула сте­
тоскоп до Майї. Потім - до грудей Стінка.
- Гм...
- Що? - запитав Стінк. - Що ти чуєш?

64

- Серцебиття. Це означає тільки одне.
- Що?
- Ти живий!
- А можна, я послухаю серцебиття?
- Добре, добре. Тільки спочатку принеси
мені склянку води, щоб було у чому розмі­
шати кров.
- Сама принеси.
- Не торкайся нічого, доки я не поверну­
ся. Навіть не дихай.
Тільки-но Джуді вийшла з кімнати,
Стінк став крутити перемикач на голові
ляльки. Кір. Він ще раз крутнув. Вітрянка.
Кір. Вітрянка. Кір. Вітрянка. Стінк крутив
перемикач знову і знову, вперед і назад, усе
швидше й швидше.
- Ой, - сказав Стінк.
- Що? - запитала Джуді, котра якраз
повернулася зі склянкою води.
- їй заклинило голову, - відповів Стінк.
Джуді забрала в нього ляльку.
- У мене вітрянка, - повідомила Майя.
Джуді спробувала перекрутити пере­
микач. Та його таки заклинило. Він не

65

прокручувався, незалежно від того, як силь­
но Джуді крутила, смикала і тиснула.
- У мене вітрянка, - казала Майя знову
і знову.
- Її голову заклинило на вітрянці! - про­
стогнала Джуді.
- Це не моя вина, - сказав Стінк.
- Твоя! Тепер вона ніколи не видужає!
Джуді помацала Майї пульс. Послухала
Майїне серце. Приклала руку до лоба, щоб
визначити, чи є температура.
- Це мій перший пацієнт, і у неї буде віт­
рянка решту її життя!
Джуді віднесла ляльку мамі. Та мама не
змогла прокрутити перемикач навіть з до­
помогою свого найкращого ножа для від­
кривання консервів. Джуді віднесла ляльку
татові. Але тато не зміг прокрутити ляльці
голову, хоча пречудово прокручує кришку
на банці з соусом до спагеті.
- Що ти збираєшся робити? - запитав
тато.
- У мене є лише одна ідея...
- Зробити їй укол? - запитала мама.

66

- Hi, - відповіла Джуді. - Лейкоплас­
тир!
Кльово, - відгукнувся Стінк.
Стінк і Джуді наклеювали кольорові, при­
крашені різноманітними малюнками, смуж­
ки пластиру на обличчя Маиї-Краще-Почувайї - по одній на кожну бульбашку висипки.
Потім вони поналіплювали лейкопластир по
всьому її тілу. Там були пластирі з динозав­
рами, рідкісними тваринами, спортивними
автівками, русалками і навіть такі, що сві­
тяться у темряві.

68

- Ну що ж, тепер вона не буде чухати ви­
сипку, - втішилася лікар Джуді Муді.
- Я радий, що ви надали їй допомогу, сказав тато.
Джуді востаннє спробувала повернути
ляльці голову. Вона не тиснула і не смикала.
Дуже повільно, дуже обережно прокрутила
перемикач. Майїна голова обернулася, і зно­
ву з’явилося її обличчя без висипки.
- Я вилікувала її! - закричала втішена
Джуді.
Вона обійняла свою ляльку.
- Уже краще, - повідомила Майя-Краще-Почувайя.
Як нова, - сказали мама й тато.
- Я неймовірно рада, що у неї більше не­
має висипки, - сказала Джуді. - Я б і за
мільйон років не назбирала досить коробо­
чок з-під пластирів, щоб отримати іншу таку
ляльку!

Ж. Д. Клуб

- Думаю, дощ ітиме сорок днів і сорок
ночей, - сказав Стінк.
Джуді звісила ковдри з другого поверху
ліжка, щоб зробити укриття тропічних лісів
на першому. Коли вона закінчила, постави­
ла горщик зі Щелепами на вершечок ліжка,
щоб рослинка була ніби в джунглях.
Кому потрібен двопалий лінивець? Джу­
ді залізла під укриття і розклала на нижньо­
му поверсі ліжка вирізки та малюнки для
колажу. Миша полізла за нею.
- Не лишай шерсті на моєму колажі, попередила її Джуді.

70

Стінк запхав голову поміж ковдр.
- А хто це з розпатланим волоссям? - за­
питав він, показуючи на малюнок.
- Це я не в гуморі, у перший день
школи.
- А де я? Хіба не треба розповіда­
ти про братиків?
- Ти хотів сказати - нитиків? запитала Джуді.
Вона приклеїла трохи грязюки у лівий
нижній куток колажу.
- Я - грязюка? - запитав Стінк.
Джуді розсміялася.
- Це за те, що ти продавав метеоритний
пил, - відповіла вона.
- Що це за краплина? Кров?
- Червоний. МІЙ УЛЮБЛЕНИЙ КОЛІР.
- А це лейкопластир з павутиною? - за­
питав Стінк. - Де ти взяла клей з блискіт­
ками? Можна я прийду до тебе і прикрашу
ним свої кажанячі крила?
Її маленький братик, фанат кажанів,
стає схожим на звичайного Френка Пер­
ла.

72

- Тут немає місця. Я не жартую. А в мене
лише два тижні, щоб закінчити колаж.
Джуді вирізала зображення Майї з ре­
клами, надрукованої у дівчачому журналі,
і приклеїла його у лікарський куточок, по­
руч із портретом Елізабет Блеквел, скопійо­
ваним із енциклопедії.
Потім ще раз глянула на список ідей
пана Тодда.
Клуби.
«Я не належу до жодного клубу, - по­
думала Джуді. - Цей пункт доведеться про­
пустити».
Захоплення.
Найголовнішим її захопленням було ко­
лекціонування. Але ж вона не могла при­
клеїти на колаж шкірку, здерту з ранки, чи
голову барбі. Тож вона прикріпила липкою
стрічкою столик для піци зі своєї найнові­
шої колекції - той самий, який подарував їй
пан Тодд.
Найгірша подія у моєму житті.
Джуді нічого не спадало на думку. Мож­
ливо, найгірше просто ще не трапилося.

73

Найсмішніша подія у моєму житті.
«Коли якось вночі я постукала у стіну
Стінкової кімнати і налякала його», - згада­
ла Джуді. Але як вона могла це використати
у колажі?
Джуді зовсім заплуталася у своїх дум­
ках щодо колажу, коли дощ нарешті вщух.
Вона подзвонила Рокі.
- Зустрічаємося в п’ятій біля люка.
Рокі вдягнув футболку з удавом. Джуді
вдягнула футболку з удавом.
- Таке саме! - вигукнули Джуді та Рокі.
- Дай п’ять, - вони так ляскали долоня­
ми, коли робили щось однаково.
Джуді та Рокі стояли на люці.
- Як думаєш, що там, під вулицею?
- Сотні й тисячі черв’яків, - відповіла
Джуді.
- Давай знайдемо кілька і викинемо
тут, - запропонував Рокі.
- Занадто гидко, - відказала Джуді.
- Ми можемо пошукати веселку в калю­
жах, - припустив Рокі.
- Занадто складно, - заперечила Джуді.

74

- Слухай, - вигукнув Рокі. - Я чую жаб.
Ми можемо ловити жаб!
Рокі побіг додому по відро. Коли він по­
вернувся, вони погналися за жабою і накри­
ли її відром.
- Є! - сказала Джуді, взявши жабу
в руки. - На дотик вона м’яка і пухирчаста.
Прохолодна, але не слизька.
Раптом Джуді відчула щось тепле і вогке
на своїй долоні.
- Бе! - скрикнула Джуді. - Жаба надзюрила на мене!
Вона шпурнула жабу назад у відро.
- Можливо, то усього лише краплини
дощу, - припустив Рокі.
ЛИїйі
- Та невже? Тепер ти візьми її.
Рокі взяв жабу. Він тримав Гї на
долоні. На дотик вона була м’яка і пухирчас­
та, а також прохолодна, але в той же час не
слизька.
Рокі відчув щось тепле і вогке на своїй
долоні.
- Бе, - скрикнув він. - Ця жаба тільки
що надзюрила на мене!

75

Він шпурнув жабу назад у відро.
- А я що казала? - запитала Джуді. Не можу повірити, що з нами обома трапи­
лося те саме!
- Таке саме! - вигукнув Рокі. - Дай
п’ять! Тепер ми ніби члени якогось клубу.
Секретного клубу, про існування якого зна­
ємо лише ми двоє.
- і тепер у нас є клуб, який ми можемо вка­зати
на колажі «Про мене», - втішилася Джуді.
- А як ми назвемо його? - запитав Рокі.
- Клуб жаб’ячих дзюркунців!
- Грандіозно! - вигукнув Рокі. - Ми мо­
жемо написати Ж. Д. Клуб на наших кола­
жах. Решта вважатиме, що це Клуб жуківдовгоносиків.
- Чудово! - відгукнулася Джуді.
- Гей, ви двоє, а що ви тут робите? - за­
питав Стінк, біжучи тротуаром у завеликих
чоботях.
- Нічого, - відповіла Джуді, витираючи
руки об штани.
- Ні, чого, - заперечив Стінк. - Я бачу
по твоїх бровах-гусеницях.

77

- Яких гусеницях?
- Твої брови перетворюються на пухнас­
тих гусениць, якщо ти не хочеш мені про
щось розповідати.
Джуді Муді раніше не знала, що її брови
часом схожі на гусінь.
- Ага, і ця гусінь кусюча! - попередила
Джуді.
- Ми заснували клуб, - сказав Рокі.
- Секретний клуб, - швиденько додала
Джуді.
- Я люблю секрети, - сказав Стінк. Я хочу бути у вашому клубі.
- Ти не можеш просто бути в клубі, - по­
відомила Джуді. - 3 тобою щось має трапи­
тися.
- Я хочу, щоб зі мною це трапилося.
- Ні, ти не хочеш, - заперечила Джу­
ді.
- Це бридко, - додав Рокі.
- Що саме? - запитав Стінк.
- Забудь, - відмахнулася Джуді.
- Ти маєш взяти в руки жабу, - сказав
Рокі Стінкові.

78

- Це такий трюк, чи не так? - запитав
Стінк. - Потримати стару, слизьку, пухир­
часту жабу?
- Саме так, - відповіла Джуді.
Стінк витяг із відра жабу.

- Гей, на дотик вона... цікава. Як солоний
огірок. Я ніколи до цього не тримав жаб, - ска­
зав Стінк. - Тепер я можу бути членом клубу?
- Ні, - відказала Джуді.
- Я не можу повірити, що вона не слизь­
ка, - сказав Стінк.
- Трохи почекай, - попросила Джуді.
- У мене не з’явиться бородавка чи щось
таке, правда ж?
- Ти відчуваєш щось? - запитав Рокі.
- Ні, - відказав Стінк.
- Ну добре, - мовила Джуді. - Клади
жабу назад у відро. Ти не можеш бути чле­
ном клубу.
Стінк заплакав.
- Але ж я тримав жабу і хочу бути в клубі.
- Не плач, - заспокоювала його Джуді. Повір мені, Стінку, ти не хочеш бути в цьому
клубі.
Раптом очі Стінка стали великі-превеликі. На його долоні було щось тепле і вогке.
Джуді Муці та Рокі засміялися.
- Тепер я член клубу? - з надією запитав
Стінк.

80

- Так! Так! Так! - закричали Джуді та
Рокі. - Клубу жаб’ячих дзюркунців!
- Ура! - закричав Стінк. - Я у Клубі
жаб’ячих дзюркунців!

Найгірша подія

Н-день. Найгірший день. Найогидніший
день. Субота. День народження Френка,
який-їсть-клейстер, Перла.
«Краще б я сама з’їла десять баночок
клейстеру, ніж іти на ту вечірку», - думала
Джуді.
Цілих три тижні вона ховала власноруч
передане Френком Перлом запрошення все­
редині коробки з «твістером», де мама з та­
том (які ненавидять «твістер») НІКОЛИ його
не знайшли б.
Та саме сьогодні, коли мала відбутися
вечірка, це сталося. Тато дізнався.

82

Вона, Джуді Муді, усього лиш попросила
тата поїхати з нею в «Хутро та ікла», щоб
купити їжу для жаби. Вона саме роздивля­
лася набір зі справжньою жаб’ячою ікрою,
де на коробці було написано: «Спостерігай,
як пуголовки перетворюються на жаб! Як
зменшуються хвости і видовжуються лап­
ки!» Джуді сподівалася вмовити тата ку­
пити його для неї, коли в неї ледь не врі­
зався інший набір. Його тримала Френкова
мама.

83

- Джуді! - вигукнула вона. - Який збіг!
Здається, у нас із тобою виникла та сама
ідея щодо подарунка Френкові. Я подумала,
що йому сподобається спостерігати, як пуго­
ловок перетворюється на жабу. Я збиралася
купити йому такий самий набір!
- Гм... Я не... Я хочу сказати: ви збира­
лися?
- Френк дуже хоче, щоб ти прийшла на
його день народження.
- День народження? - тато нашорошив
вуха. - Чий день народження?
- Френка! - відповіла його мама. - Я пані Перл, Френкова мама.
- Приємно познайомитися, - сказав тато.
- Мені також, - відказала пані Перл. Джуді, побачимося після обіду. До зустрічі!
Пані Перл поклала набір із пуголовками
назад на полицю.
- Френк ОБОЖНЮЄ рептилій, - сказа­
ла вона.
«Амфібій», - подумала Джуді.
- Джуді, чому ж ти не сказала, що тобі
треба прийти сюди, щоб купити подарунок

84

другові? Чи я знав про те, що ти сьогодні
маєш іти на вечірку?
-Ні.
У машині Джуді намагалася переконати
тата, що на дні народження буде купа дітей,
які зчинятимуть неймовірний галас і нази­
ватимуть одне одного усілякими смердючи­
ми тваринами.
- Тобі буде весело.
- Ти знаєш, Френк Перл їсть клейстер.
- Але ж ти вже придбала набір з пуго­
ловками, - зауважив тато.
- Взагалі-то я сподівалася, що ти купиш
його для мене.
- Але ж пані Перл відклала набір, коли
побачила такий самий у тебе. Джуді, при­
наймні піди і вручи подарунок.
- То його треба ще й запакувати? - за­
питала Джуді.
Глянувши на тата, вона зрозуміла відпо­
відь.
Джуді Муді запакувала занадто-гарний-як-для-поїдачаклейстеру подарунок у нудну

85

газету (не комікси). Френк запросив Джу­
ді на другу годину, та вона сказала мамі
з татом, що вечірка не розпочнеться раніше
четвертої, тож їй треба було відбути лише
останні жахливі хвилини.
Уся сім’я поїхала на машині до будин­
ку Перлів. Навіть Жабун, якого Стінк три­
мав у стаканчику з-під йогурту. Джуді взя­
ла абияк запакований подарунок і відчула,
як стрімко погіршується її настрій. Ну чому
Рокі мусив їхати до бабусі саме СЬОГОДНІ?
- Вона плаче! - доповів батькам Стінк.
- Ні! - відповіла Джуді, кинувши на
брата спопеляючий погляд.
- Чекайте тут! - сказала вона, коли ма­
шина під’їхала до будинку Перлів.
- Іди, Джуді! Веселої тобі забави! - ска­
зав тато. - Ми повернемося по тебе за півго­
дини. Найпізніше - через сорок хвилин.
- Ми тільки з’їздимо у супермаркет, сказала мама.
З таким самим успіхом вони б могли по­
їхати у Нову Зеландію.
Двері відчинила пані Перл.

86

- Джуді! А ми вирішили, що ти переду­
мала. Заходь!
- Фрееенку! Джуді прийшла! - пані
Перл гукала кудись надвір.
Джуді оглянула двір. Скрізь були самі
лише хлопці. Хлопці, які кидалися замо­
роженими комахами; хлопці, які перемазу­
вали кетчупом шоколадний пиріг, і хлопці,
які обсипали коника-стрибунця борошном.
- А де решта гостей? - запитала Джуді.

87

- Усі тут, люба. А Френкову сестричку
Меґґі ми відвели до друзів. Прийшли всі
хлопці з вашого класу, а також Едріан та
Сенді з паралельного.
Едріан був хлопчиком. Так само й Сенді.
Френк Перл піддурив її: дівчата з паралель­
ного класу виявилися хлопцями! Вона, Джу­
ді Муді, була єдиною дівчинкою. Самотньою.
На Френковій вечірці усі-хлопці-крім-неї!
Джуді хотілося залізти на мотузку, на
якій трималася гойдалка, і верещати, як
мавпа у джунглях. Та замість того вона за­
питала:
- А де у вас ванна?
Джуді вирішила лишитися у ванні Пер­
лів назавжди. Або принаймні до того часу, як
батьки повернуться з Нової Зеландії. Френкова вечірка лише-хлопці-крім-неї була для
Джуді НАЙГІРШОЮ ПОДІЄЮ В її ЖИТТІ.
Джуді подумала, чим би їй зайнятися.
Зняла ковпачок з олівця для очей і домалю­
вала кілька нових зубів на її дещо збляклій
футболці з акулою. Грандіозно!
Тук-тук.

90

- Джуді! Ти тут?
Джуді швиденько пустила воду, щоб пані
Перл подумала, що вона миє руки.
- Хвилинку! - гукнула вона. Вода за­
бризкала її і намочила футболку. Нові гострі
зуби акули розпливлися і потекли.
Джуді відчинила двері. Пані Перл ска­
зала:
- Френк хотів розпакувати твій подару­
нок, та ми ніяк не могли тебе знайти.
Коли Джуді вийшла у двір, Бред звернув
увагу на її мокру акулу:
- Хлопці! Дивіться! Це акула! З її рота
капає чорна кров!
- Прикольно!
- Bay!
- Як ти зробила це?
- Талант, - відповіла Джуді. - І вода.
- Вода! Бризкатися! - Бред взяв склян­
ку з водою і вилив її на Адама. Мітчел - на
Ділана. Френк вилив воду собі через плече
і засміявся.
Пані Перл засвистіла, це був сигнал для
припинення бризкання.

91

- Ділане! Бреде! Ваші батьки прийшли.
Не забудьте забрати свої призи.
Коли хлопці підходили до дверей, пані
Перл давала кожному райдугу-пружинку.
Та коли черга дійшла до Джуді, пружинок
більше не лишилося.
- Мабуть, я неправильно порахувала, бідкалася пані Перл.
- Або Бред узяв дві, - припустив Френк.
- Слухай, Джуді, я хотіла купити на по­
дарунки гостям такі набори, та їх було недо­
статньо.
Пані Перл вручила їй невеличку колек­
цію каменів та мінералів у прозорій пластиковій коробці. Крихітні аметист і нефрит.
Навіть бурштин з павутинкою тріщин.
- Дякую, пані Перл! - вигукнула Джуді,
і цього разу вона була щира. - Я обожнюю
колекціонувати всілякі речі, зокрема і каме­
ні. Якось мій брат Стінк вирішив, що знай­
шов справжній метеорит!
- Френк також колекціо­
нер, - сказала пані Перл. - Усі
хлопці пішли. Френку, може, ти

92

запросиш Джуді до себе у кімнату і покажеш
їй свої колекції, поки вона чекає на бать­
ків?
- Гайда нагору! Хто останній - той па­
цюк! - гукнув Френк.
«Можливо,
він
колекціонує
баночки
з-під клейстеру, - думала Джуді, піднімаю­
чись сходами. - Можливо, це його опівнічна
перекуска».
Полички у Френковій кімнаті були за­
ставлені банками з-під кави і дитячого хар­
чування. Кожна була наповнена шматочка­
ми мармуру, гумками чи ще чимось. Джуді
не могла не запитати:
- Чи є у тебе гумки, схожі на бейсбольні
м’ячі?
- Аж десять! - відповів Френк. - Я отри­
мав їх БЕЗКОШТОВНО, коли до бібліотеки
приходили гравці команди «Оріолз».
- Справді? Я також! - Джуді усміхну­
лася. Вона майже сказала «Таке саме!», та
вчасно зупинилася.
- Я приклеїв одну гумку на колаж «Про
мене», біля улюбленого жука-ковалика,

93

у частині «Захоплення» - ну, ти знаєш, це
колекціонування.
- Це і моє захоплення теж, - сказала
Джуді.
У нього також було дві точилки для олів­
ців - дзвіночок і мозок - і крихітна книжкамультик із «Віка». Френк Перл показав їй
свою п’ятицентову колекційну монету, яку
дістав із замкненої на ключ свинки-скарбнички.
- Це ще не колекція, бо монета лише
одна.
Це нормально, - відказала Джуді.
У Френка також була просто вбивча ко­
лекція коміксів. А ще - колекція мініатюр­
ного мила з назвами модних готелів на об­
гортках.
Джуді зовсім забула про те, що вона хо­
тіла додому.
Що це? - запитала вона.
- Непентес. Ця рослина ловить комах.
Вони думають, що цей глечик - квітка, і сі­
дають на нього. Потім вони провалюються
у трубу, і рослина їсть їх.

95

- Грандіозно! - вигукнула Джуді. А у мене є венерина мухоловка, яку я назва­
ла Щелепами.
- Я знаю, - сказав Френк. - Було весе­
ло, коли ти принесла її до школи після того,
як вона з’їла фарш і просмерділа тобі весь
рюкзак.
- Френку! Джуді! Муді тут!
- Мабуть, мені треба йти, - сказала
Френкові Джуді.
- Добре. Дякую за набір з пуголовка­
ми, - відповів Френк, перекручуючи лапку
жуку-ковалику зі своєї колекції.
- Слухай, а ти справді їси клейстер? запитала Джуді.
- Я пробував його лише раз, бо побився
об заклад, що з’їм.
- Грандіозно! - вигукнула Джуді.

Точно найгірша подія

Починався нестерпний для Джуді день.
День, коли її смердючий братик, який про­
давав метеоритний пил, разом із класом їхав
у Вашингтон оглядати Білий дім!
Виявилося, що мама з татом також їдуть!
А вона, Джуді Муді, мусить лишатися
вдома і закінчувати колаж «Про мене». На
ньому все ще лишалося кілька незаповнених плям.
- Мабуть, мій мозок десь протікає, сказала Джуді батькам. - Я ніяк не можу
придумати ще одну цікаву річ для ко­
лажу.

97

Джуді опустилася на диван у вітальні,
як здута кулька.
- Цікаві речі могли б зі мною трапитися
у Вашингтоні, - пробурчала вона.
- Сонечко, ти ж знаєш, що ця поїздка для другокласників, - нагадала мама.
- Грррр! - усе, що сказала Джуді.
- Можливо, ми повернемося пізно, - ска­
зав тато. - Ти можеш піти після школи до
Рокі. Закінчите разом свої колажі.
- Вам буде весело, - підхопила мама. Окрім того, ти ж ідеш на шкільне зібрання
з нагоди Тижня чищення зубів?
Як вона могла забути про це? Ще одна
причина бути набурмосеною. Стінк про­
гулюватиметься
президентським
палацом,
а їй тиснутимуть руку пан Зуб та пані
Щітка.
Стінк зайшов у вітальню, замотаний
у скатертину з білими та червоними смуж­
ками. Здавалося, що він тільки-но з пікніка.
- Що це? - запитала Джуді.
- Це костюм для мого проекту «Ти і пра­
пор!» Я - американський прапор.

98

- Стінку, передбачалося, що ти розпові­
датимеш про те, що прапор означає для тебе,
а не будеш прапором.
- Для мене це означає, що я і є прапор.
- А що це в тебе на голові?
-Капелюх. Бачиш, кожна зірка - це окре­
мий штат, як і на прапорі. Тут усі сорок вісім.
- Знаєш що? У Сполучених Штатах п’ятдесят штатів, Стінку.
- Ні. Я рахував. Я викреслював їх на
карті.
- Порахуй ще раз, - сказала Джуді. Можливо, ти забув Гаваї та Аляску.
- Ти думаєш, президент помітить?
- Стінку, звісно, президент помітить.
- Добре, добре. Я приклею ще дві.
- Кожен другокласник пише вірш про
прапор чи малює малюнок «Ти і прапор».
А мій брат - людина-прапор.
- А що не так?
- Ти схожий на вкриту блискітками му­
мію і ходиш, як банан. Це все.
- Я побачу кімнату, де все зроблено
з золота. Навіть штори та покривала. Хізер

100

Стронґ казала, що лампи у Білому домі
з діамантів!
- Хізер Стронґ бреше.
Не було вибору. Джуді мусила переро­
бити свій колаж. День народження Френка більше не був НАЙГІРШОЮ ПОДІЄЮ її
ЖИТТЯ. Френк Перл їв клейстер, бо бився
об заклад! І він дав їй баночку з-під дитячо­
го харчування з шістьма мурахами і мухою
для Щелеп.
Не побачити президента своєї власної
країни - безумовно, це було НАЙГІРШОЮ
ПОДІЄЮ У її ЖИТТІ. Уся її сім’я, навіть її
брат, людина-прапор, їхала у Вашингтон,
у той час як вона, Джуді Муді, лишалася
слухати промови балакучого зуба.

Найсмішніша подія

Ішов дощ. Тато не дозволив Джуді іти до
школи без парасольки, а єдиною парасоль­
кою, яку вона знайшла, була яскраво-жовта
качка, з якою вона ходила до першого кла­
су. Джуді не відкривала дитячу парасольку,
тож змокла до нитки.
- Можливо, Білий дім залитий зараз со­
нячним сяйвом, - подумала Джуді.
Вона почувала себе як велосипед, який
лишили мокнути на дощі.
- Френк також хоче приєднатися до
нас, - сказав Рокі Джуді в автобусі. А у мене є десять доларів, тож після школи

102

ми можемо піти до «Віка» і купити щось
справді грандіозне.
- Чи у «Віка» продається справжнє зо­
лото? - це було все, що сказала Джуді.
На уроці мови Джуді написала «пили­
на», у той час як пан Тодд диктував «били­
на». На природознавстві, коли Джесіка Фінч
кидала Джуді клубок ниток, з якого вони
робили велетенську павутину, вона впустила
його. Джуді відкрила двері класу якраз тоді,
коли повз них проходила директор школи на
високих підборах. На зібранні з нагоди Тиж­
ня чищення зубів пан Зуб призначив Джу­
ді бути діркою. На сцені. Перед усією шко­
лою.
Джуді весь час думала про те, що Стінк
у президентському палаці, де вона ніколи не
бувала. Бачить справжнє золото. Чи буде він
тиснути руку президентові? Чи сидітиме на
золотому стільці?
- А прапорам можна говорити? - запи­
тала вона Френка.
- Хіба що ти - прапор, який вміє гово­
рити.

103

Отак-от. І як тепер жити разом зі Стінком,
який побував у президентському палаці?
Дорогою додому, в автобусі, Рокі оббриз­
кав Френка зі своєї чарівної монетки. Френк
пирснув сміхом, обтрушуючи краплини з ру­
кава. Джуді вдала, що їй дуже смішно.

104

Хоча насправді вона думала про те, що ось,
можливо, саме у цю хвилину Стінк гладить
президентського песика. Коли Рокі сказав:
«Я вже не можу дочекатися, коли ми підемо
до «Віка», - Джуді зітхнула.
Усі троє бігли майже всю дорогу до мага­
зину, перестрибуючи залишки калюж. Рокі
не зупинився, навіть щоб правильно перейти
через Китай та Японію.
- Чому ми так поспішаємо? - запитала
врешті Джуді.
- Я хочу дещо купити, - відповів Рокі. Але та річ лишилася в одному екземплярі,
тож я хочу бути впевненим, що вона діста­
неться саме мені.
Коли вони зайшли до «Віка», Рокі одра­
зу пішов до прилавка.
- Он там, - показав Рокі. - Одна все ще є.
Джуді стала навшпиньки, щоб роздивити­
ся, що ж там у коробці на прилавку. На дні
пакунка лежала... рука. Людська рука! Джуді
ледь не закричала. Френк також ледь не за­
кричав. Потім вони зрозуміли, що вона з гуми.
- Ну, як вам? - запитав Рокі.

105

- Грандіозно! - вигукнула Джуді.
- В яблучко! - озвався й Френк. - Так схо­
жа на справжню! Нігті на пальцях і все таке.
Рокі купив руку і три кульки з феєрвер­
ками.

- Що ти будеш робити з цією рукою? запитав Френк.
- Не знаю, - відповів Рокі. - Просто вона
мені сподобалася.
Коли вони добралися до Рокі додому,
Джуді спробувала попрацювати над кола­
жем. Та у неї був не той настрій, щоб думати
про НАЙСМІШНІШУ ПОДІЮ. Здавалося,
ніби всі смішні й веселі події, що відбува­
лися з нею, вивітрилися з голови, проклали
собі стежинку, як мурашки з пікніка.
Рокі показав Джуді та Френкові свій за­
вершений колаж.
Це Томас Джефферсон, третій пре­
зидент СПІД, який визирає з вікна мого

106

будинку, - ДЕ Я ЖИВУ. Я вирізав портрет
з іграшкових грошей.
- Гарна ідея! - схвалив Френк. - Одразу
зрозуміло, що це - вулиця Томаса Джефферсона.
- Цей шматок бинта - від пов’язки, яка
підтримувала мою руку, коли я її зламав, НАЙГІРША ПОДІЯ У МОЄМУ ЖИТТІ...
А це - жук-довгоносик - на позначення таєм­
ного Ж. Д. Клубу, членом якого я є, - продов­
жував Рокі, зиркнувши на Джуді.
- А що це за клуб з довгоносиками?
- Якщо я розповім тобі, він уже не буде
таємним.
- А це хто? - запитав Френк у Рокі, по­
казуючи на ящірку.
- Гудпгі, МОЯ УЛЮБЛЕНА ТВАРИНКА.
- А хто цей хлопець, що проходить крізь
цегляну стіну? - знову запитав Френк.
- Це моя улюблена частина. Мама зроби­
ла копію фотографії фокусника Гаррі Гудіні
з бібліотечної книжки.
Джуді торкнулася голівки часнику.
- Ти відлякуєш вампірів чи що?

107

- Це нагадування про те, як я колись
помилково з’їв цілу голівку часнику. НАЙСМІШНІША ПОДІЯ У МОЄМУ ЖИТТІ - від
мене цілий тиждень смерділо, як від скунса.
Як від Щелеп, коли мухоловка з’їла
той фарш! - згадав Френк.
Як від Стінка, коли він скидає свої
смердючі черевики, - сказала Джуді.
Це ти? - запитав Френк.

108

- Це я у чарівному капелюсі, показую
фокус зі зникненням акваріума.
- Погано, що ти не можеш утнути тако­
го зі Стінком, - зітхнула Джуді.
- Погано, що я вже закінчив, - сказав
Рокі. - Було б прикольно почепити на мій
колаж гумову руку.
І тоді це сталося. Ідея. Найвеселіша з усіх
можливих веселощів. Вона залетіла у голову
Джуді й приземлилася, як космічний кора­
бель, тобто так, як роблять усі гарні ідеї.
- Рокі! Ти - геній! Ходімо до мене додо­
му, - сказала Джуді. - І захопи руку.
- А ти не геній, - озвався Рокі. - У тебе вдо­
ма нікого немає. У нас можуть бути проблеми.
- Точно! - вигукнула Джуді. - Пішли.
Я знаю, де захований ключ.
- Ти щось забула? — запитав Френк.
- Так, - відповіла Джуді. - Забула розі­
грати Стінка.
Зайшовши всередину, Джуді стала бігати по
всьому будинку, шукаючи, де б покласти руку,
щоб Стінк її напевне знайшов. Диван? Акварі­
ум Жабуна? Холодильник? Під подушку?

109

110

Ill

Туалет!
Джуді підняла сидіння в туалеті, затис­
нула гумову руку між унітазом та сидінням
так, щоб визирали пальці.
- Виглядає дуже правдоподібно, - запев­
нив Рокі.
- Це провчить нашого президента, - ска­
зала Джуді. - Будьте певні.
Повернувшись до Рокі, друзі розтягнули­
ся на ліжку, дивлячись у вікно. Щоразу, як
вулицею Томаса Джефферсона проїжджала
машина, вони кричали:
- Це вони!
Нарешті Джуді справді побачила бла­
китне татове авто.
- Біжимо! - гукнула вона. - Вони заїж­
джають у двір!
Стінк так захоплено розповідав Джуді,
Рокі та Френкові про Білий дім, що Аляска
та Гаваї впали з капелюха.
«Чому він не йде в туалет?» - думала
Джуді.
- Усередині президентського палацу є кі­
нотеатр - присягаюся! І кімната з секретними

112

дверима. He брешу. Навіть годинник, який
каже, коли треба до туалету.
- Грандіозно! - вигукнула Джуді. - Тобі
також потрібен такий.
- Йди в туалет, Стінку, - бурмотіла Джу­
ді собі під ніс.
Він ніби почув її і припинив оповідь.
Притримуючи
капелюха,
він
пішов
до

114

туалету і зачинив за собою двері. Клацнула
защіпка.
Мама з татом розпитували Джуді про зі­
брання пана Зуба, та її вуха були настроєні
на хвилю туалету.
Ааааааааа! - закричав Стінк.
Він вискочив з туалету, капелюх упав на
підлогу, зірки повідлітали.
Гей! Тату! Мамо! У туалеті хтось є!
Джуді Муці, Рокі та Френк Перл покоти­
лися зі сміху.

Наступного дня після школи Стінк спо­
стерігав за тим, як Джуді закінчує свій ко­
лаж.
- Майже готовий, - сказала Джуді. - Це
на завтра.
- У тебе ще лишилася біла пляма - ось
тут, біля малюнка зі Щелепами, - показав
Стінк.
Джуді охайно приклеїла на порожнє міс­
це руку ляльки зі своєї колекції.
Вже ні, - сказала вона.
- Рука? Вона символізує той твій жарт? —
запитав Стінк.

116

- Так. НАЙСМШШППА ПОДІЯ У МОЄ­
МУ ЖИТТІ, - відповіла Джуді, посміхаючись.
- Ти хочеш сказати, що розповіси всьому
класу, що я думав, ніби хтось є у нашому
туалеті?
- Стінку, ти станеш знаменитим.
- А ти можеш змінити моє ім’я чи щось
таке? - запитав Стінк.
- Чи щось таке, - сказала Джуді.
Коли
Джуді
прокинулася
наступного
ранку, знову йшов дощ. Щось підказувало
їй, що не варто чекати від п’ятниці доброго
гумору.
- Поклади свій колаж у пакет для сміт­
тя, тоді він не намочиться, - запропонував
тато, побачивши, що Джуді принесла його зі
своєї кімнати.
- Тату, я не понесу свій колаж у сміттє­
вому пакеті.
- Чому ні?
- Ван Гог клав «Зоряну ніч» у сміттєвий
пакет?
- Думаю, ти не переконаєш Джуді, приєдналася до розмови мама.

117

- Сміттєвих пакетів на той час ще не
придумали, - не здавався тато. - Якби у Ван
Гога були сміттєві пакети, він був би настіль­
ки мудрим, що скористався б ними.
- Дорогенька, чому б тобі не поїхати ав­
тобусом, а тато занесе колаж у школу після
того, як відведе Стінка до стоматолога? - за­
питала мама. - Стінк сьогодні бере до шко­
ли Жабуна, тож тато у будь-якому разі за­
везе його.
- Я хочу сама віднести колаж до шко­
ли. Так я точно знатиму, що з ним нічого не
трапиться.
- А що з ним може трапитися? - запи­
тала мама.
- Може початися торнадо, - підключив­
ся до розмови Стінк. - І вітер може вирвати
його у тебе з рук, і він летітиме над автобу­
сом.
- Ги-ги-ги, - озвалася Джуді.
- Ти й так береш зі собою купу речей, нагадав їй тато.
Джуді спакувала собі обід, татів білий
халат, тож вона може вдягнутися, як лікар,

119

коли розповідатиме про свій колаж, МайюКраще-Почувайю, лікарську валізку, а та­
кож жменю смужок лейкопластиру.
- Добре, - нарешті погодилася вона. Тільки не помни нічого, не намочи, не за­
будь, що колаж має бути в школі до одинад­
цятої години, і не дозволяй Стінкові торка­
тися його.
Вона обпекла брата своїм найпекучішим
поглядом.
- Ми будемо обережні, - сказав тато.
Джуді поїхала на автобусі разом із Рокі,
який відпрацьовував свій фокус і всоте об­
бризкав її водою зі своєї чарівної монетки.
- Ну добре, у тебе гарно виходить! - ска­
зала Джуді, витираючи краплі води з облич­
чя. Рокі засміявся.
Увесь ранок Джуді уявляла жахли­
ві речі, які могли трапитися з її колажем.
А раптом він упав у калюжу, коли тато від­
кривав дверцята автівки? А раптом Жабун
виліз зі Стінкової кишені і надзюрив на ко­
лаж? А раптом почався ураган, як і казав
Стінк?

120

Уже одинадцята, а колажу все ще немає.
Ніяких ознак Стінка. Чи тата.
Джуді майже не слухала, що одноклас­
ники розповідали про свої колажі. Її погляд
був прикутий до дверей класу.
- Джуді, хочеш бути наступною? - пере­
лякав її запитанням пан Тодд.
- Я б хотіла останньою розповідати про
свій колаж, - відповіла Джуді.
- Френк?
- Я б також хотів бути останнім, - від­
гукнувся Френк. - Після Джуді.
Джуді подивилася на парту Френка.
- Де твій колаж? - запитала вона.
- Я не приніс його. Тобто я його не за­
кінчив. У мене досі немає КЛУБУ, - проше­
потів Френк. - А де ТВІЙ?
- Мій брат мав принести його, - ска- і*
зала Джуді.
Вона знову глянула на двері. Там був
Стінк! Він активно жестикулював, закли­
каючи її вийти в коридор.
Стінк був блідий.
- Що не так? - запитала Джуді.

121

- Якщо я скажу тобі, - сказав Стінк, ти будеш не в гуморі.
- Де він? - запитала Джуді. - Ти впус­
тив мій колаж у калюжу? Жабун надзюрив
на нього?
- Ні, - відповів Стінк. - Не вгадала.
- Де він? - знову запитала Джуді.
- Тато у чоловічому туалеті. Сушить його.
Джуді побігла до чоловічого туалету,
штовхнула двері й зайшла. Скрізь валялися
пожмакані паперові рушники.
- Тату!
- Джуді!
- Колаж зіпсовано? Дай я подивлюся!
Тато простягнув їй колаж. У самісінь­
кому центрі була фіолетова пляма розміром
з млинець. Не з колекційну монету чи щось
на зразок того, ні. Якраз посередині її ко­
лажу розплився фіолетовим озером велетен­
ський трикутник.
- Що сталося? - закричала Джуді.
- Я пив сік з пакетика, - сказав Стінк,
стоячи позаду неї біля дверей, - і торкнувся
трубочкою цієї штуки... Вибач!

123

- Стінку! Ти зіпсував його! Тату! Як ти
міг дозволити йому пити сік у машині?
- Дивися, усе не так погано, - сказав тато. Виглядає так, ніби пляма тут мала бути. Я по­
говорю з паном Тоддом. Може, він дозволить
перенести здачу колажу, і ми переробимо його
на вихідних. Якось прикриємо пляму...
- Може, нам вдасться стерти її, - вста­
вив свої п’ять копійок Стінк, - за допомогою
велетенської гумки.
- Дай я подивлюся.
Джуді взяла колаж. Навіть із фіолетовою
плямою вона все ще могла побачити тропічні
ліси з лікарем Джуді Муді у самісінькому
центрі. Не відклеїлася також жодна смужка
лейкопластиру.
- Не переймайтеся, - сказала Джуді.
- Не перейматися? - повторив тато.
- Усе добре, - сказала Джуді. - При­
наймні він не літав над автобусом, гнаний
торнадо.
- Усе добре? - перепитав Стінк. - Ти хо­
чеш сказати, що не збираєшся запхати мені
в ліжко гумову руку чи ще щось?

124

- Hi, - відповіла Джуді.
Вона посміхнулася до свого братика:
- Але це гарна ідея.
- Слухай, сонечко. Я знаю, ти довго пра­
цювала над колажем. Ми якось тобі це від­
шкодуємо.
- Я знаю, що треба зробити. Стінку, дайно мені свій чорний фломастер.
Вони всі разом вийшли в коридор, Стінк
випорпав фломастер із рюкзака. Джуді роз­
клала колаж на підлозі і обвела чорним ве­
ликий фіолетовий трикутник.

125

- Ти що - ку-ку? - запитав Стінк. - Те­
пер пляма ще помітніша.
- Це якраз те, що я хотіла, - сказала
Джуді. - Тепер виглядає так, ніби вона там
і мала бути.
- Я пишаюся тобою, доню! - сказав
тато. - Тим, що ти вмієш прикрі події пере­
творювати на хороші.
- А що це має бути? - запитав Стінк.
- Вірджинія, - відповіла Джуді. - Штат
Покахонтас і Томаса Джефферсона. Штат,
ДЕ Я ЖИВУ.

Лейкопластир
та морозиво

Коли Джуді повернулася в клас, вона
вдягнула свій лікарський халат, вийшла до
дошки і високо підняла свій колаж «Про
мене». Вона стояла з гордо піднятою голо­
вою - так, ніби її братик не зіпсував її ше­
девру своїм соком. Вона старалася поводити­
ся як людина, яка збирається стати лікарем
і змінити світ на краще. Як людина, якій
добрий гумор допомагає переживати непри­
ємні події і перетворювати їх на хороші.
Джуді розповіла про себе і свою сім’ю. Про
те, як Стінк продавав метеоритний пил -

127

саме тому його уособлює жменя грязюки.
Вона провела пальцем по контуру Вірджинії,
щоб показати, де вона живе. Розповіла про
Рокі, свого найкращого друга, і Френка, сво­
го нового друга. Вона прикріпила у куточку
кришечку від баночки з клейстером і пояс­
нила класу, що Френк їв клейстер лише раз,
бо побився об заклад.
- А то Щелепи? - запитав Бред. - Та
штука, що їсть жуків?
- Так, - відповіла Джуді. - Хоча у мене
є кішка, Щелепи - моя улюблениця. Коли
я виросту і стану лікарем, хочу поїхати
у тропічні ліси - досліджувати рідкісні рос­
лини і шукати ліки від усіляких бридких
хвороб.
Джуді показала на столик для піци,
подарований паном Тоддом, а також інші
речі, які вона колекціонує, бо це її ЗАХОП­
ЛЕННЯ. Вона повідала класу, що є членом
Ж. Д. Клубу, але не може розповісти, як це
розшифровується.
- Це фотографія Стінка перед Білим до­
мом, яку зробили батьки.

128

І Джуді пояснила, чому ця поїздка була
НАЙГІРШОЮ ПОДІЄЮ У її ЖИТТІ. Най­
більше всім сподобалася та частина кола­
жу, де до вирізаного з журналу унітазу була
приклеєна рука ляльки. Тож Джуді розпо­
віла всім про те, як найгірша подія пере­
творилася на НАЙСМІШНІШУ ПОДІЮ У її
ЖИТТІ.
- У вас є запитання? - звернулася вона
до класу.
- А хто та стара пані? - запитав Френк.
Джуді розповіла про Елізабет Блеквел,
першу жінку-лікаря, і показала свої вміння:
зробила Рокі пов’язку на руку і забинтувала
Френкове коліно. Вона витягла зі своєї валіз­
ки штучну кров, а потім показала на МайїКраще-Почувайї, як користуватися лейко­
пластирем.
- Оце й усе. Я. Джуді Муді. /Ж/к
- Чудова робота, Джуді! сказав пан Тодд. - Хтось хоче
прокоментувати?
- Мені сподобалося, як ти намалювала Вірджинію посередині свого

129

колажу, щоб показати, де ти живеш, - ска­
зала Джесіка Фіни, - замість того, щоб про­
сто приклеїти фотографію свого будинку.
- А мені найбільше сподобалися пласти­
рі з тату, - додав Ділан. - У мене пухир.
Можеш дати мені пластир?
- А у мене задирка!
- А я порізався папером!
- Мене вкусив комар!
Незабаром в усього класу
були пластирі з тату.
- Джуді Муці, ти - рушій
прогресу! - сказав пан Тодд.
- Я? - перепитала Джуді. - Що ви маєте
на увазі?
Пан Тодд засміявся.
- Я хотів сказати, що у тебе багата
уява.
У цих словах повністю розчинилися за­
лишки п’ятничного поганого гумору, пере­
творивши п’ятницю на дуже гарний день.
Але й це ще було не все.
Коли Джуді йшла до автобуса, на неї
там чекали мама і тато, щоб забрати їх зі

132

Стінком на морозиво в улюблену кав’ярню
«Вересклива Мімі».
- Я візьму те блакитне, «Імлу тропічних
лісів», яке ви завжди їсте, - Стінк стрибав,
притримуючи кишеню з жабою.
- Твоїй учительці сподобався Жабун? запитала у брата Джуді.
- Так, але вона ледь не стала членом
Клубу Жаб’ячих Дзюркунців, - відповів
Стінк.
Джуді розсміялася.
- Мамо, тату! А можна Рокі та Френк
підуть з нами?
- Чудова ідея, - відповіла мама.
Сидячи на терасі «Верескливої Мімі»,
Джуді злизувала «Імлу тропічних лісів», яка
прикривала її улюблене морозиво - «Шоко­
ладну грязюку». Джуді Муді була в найкра­
щому гуморі.
Стінк витяг Жабуна з кишені і посадив
на столик. Жабун пострибав до блакитної
крапельки, яка впала з морозива Рокі.
- Жабунові подобається «Імла тропічних
лісів»! - вигукнув Рокі.

133

л

- Слухай, Френку, коли ти збираєшся
закінчити свій колаж? - запитала Джуді.
- Пан Тодд сказав, що я можу принести
його в понеділок.
- То ти ще не завершив його? - спитав
Рокі.
- У мене все ще немає ніякого КЛУБУ.
У словнику пишуть, що клуб - це троє або
більше людей.
Джуді подивилася на Рокі. Рокі поди­
вився на Стінка. Стінк подивився на Джуді.
І всі троє подивилися на Френка.
- Якщо ти просто зараз візьмеш в руки
Жабуна, можеш стати членом клубу, - ска­
зала Джуді.
- Справді?
- Справді, - сказали хором Джуді та
Рокі.
Френк наморщив носа.
- Я не розумію.
Рокі засміявся:
- Зрозумієш.
Френк взяв Жабуна однією рукою.
- Обома руками, - сказала Джуді.

135

- Отак, - показав Рокі, складаючи чов­
ником долоні.
- Потримай його лише хвилинку, - ска­
зав Стінк.
- Я все ще нічого не розумію, - бідкався
Френк.
О, повір, ти зрозумієш, - запевнили
його Джуді, Рокі та Стінк.
За мить після того Френк відчув щось
тепле і вогке на своїх долонях. Він скосив
очі, і друзі попадали на землю від сміху.

Цю книгу надруковано на екологічно чистому книжковому папері,
що зменшує контрастність сприйняття тексту
і спеціально призначений для друку дитячих видань
Літературно-художнє видання
Меґан МакДоалд

Джуді Муді
Для молодшого шкільного віку
Ілюстрації Пітера Рейнолдса
Переклад з англійської Наталії Ясіновської
Головний редактор Мар’яна Савка
Літературний редактор Оксана Думанська
Технічний редактор Роман Коник
Макетування Андрій Бочко
Підписано до друку 14.05.2015. Формат 84x108/32
Папір Ралю Super. Гарнітура “Шкільна”
Друк офсетний. Умови, друк. арк. 7,56
Наклад 3000 прим. Зам. № 5-05-1410.

видавництво Qraporo [Дева
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців
ДК № 4708 від 09.04.2014 р.
Адреса для листування:
а/с 879, м. Львів, 79008
lev@starlev.com.ua, www.starylev.com.иа
Львівський офіс:
вул. Лемківська, 15-А
тел./факс: (032) 240-47-98,
моб. тел.: (067) 502-75-12
zbut@starlev.com.ua

Київський офіс:
метро Лук’янівська
вул. Білоруська, 34
тел./факс: (044) 489-14-49,
моб. тел.: (067) 341-03-10

Віддруковано ПРАТ «Харківська книжкова фабрика «Глобус»
вул. Енгельса, 11, м. Харків, 61012
Свідоцтво ДК № 3985 від 22.02.2011
www.globus-book.com

Джуді Муді

На вас чекає знайомство
з кумедною дівчинкою
на ім’я Джуді Муді,
у якої частенько
змінюється настрій.
Він буває хороший, поганий,
передшкільний, шкільний який завгодно.
З Джуді ніколи
не буде нудно!

ISBN 978-617-679-109-6

www.starylev.com.ua