Повість «До останнього подиху» відтворює один день із життя старого тяжкохворого чоловіка. Сюжет побудований навколо його спроб дістатися до дверей, у які хтось дзвонить. Старий повзе, часто непритомніє, і тоді пам’ять повертає його у різні періоди життя. Спогади старого про життя складають окрему сюжетну лінію. Перед ним постають епізоди його життя: дитинство на березі Чорного моря, перше кохання, війна, депортація 1944 року…
Назва повісті вказує на вибір героя до останнього подиху залишатися Людиною, яку можна знищити, але не перемогти. Епіграфом до твору є цитата з повісті-притчі Гемінґвея «Старий і море»: «Людина не для того створена, щоб терпіти поразку. Людину можна знищити, але не можна перемогти». Це глибоко символічно, адже обидва «старі» (Бекир і Сантьяго) жили за принципом «людину можна знищити, а здолати не можна». Бекир, чоловік з поламаною тоталітаризмом долею, але з незламною людською гідністю. Бекир, навіть очікуючи розстрілу в камері приречених, зовсім не розкаюється. Він до останнього подиху залишається сильним.